Дух, который тело к бою рвет

Ці слова Івана Франка я недаремно виніс у заголовок. Адже тема формування нації, її мети і інструментів, викладена в попередній статті, дала привід критикам закинути наявність меркантильного інтересу в можливому творенні мережі "діаспора - громадянське суспільство". Мовляв, хочете фінансування "потягнути" із діаспори.

По-перше, усі хто стикався з діаспорою, знають, що американська діаспора не надає фінансування в Україну, а російська, навпаки, потребує фінансування з України.

По-друге, мова йшла про надання сприяння переселенню українців з діаспори в Україну, за допомогою мережі співпраці груп самоорганізації громадян.

Що стосується останньої, то тут можуть бути різні форми. Наприклад: українські ОСББ і ЖБК могли б, на взаємовигідних умовах, продати дахи своїх будинків представникам діаспори. ОСББ і ЖБК отримали б кошти на реконструкцію своїх будинків, наприклад, на утеплення стін і заміну комунікацій. А переселенці змогли б на даху будувати мансардне житло. Це значно дешевше, ніж купувати готове.

По-третє, наведу слова Юрія Сидоренка: "Якщо раніше діаспора допомагала українцям і Україні із зовні, то тепер, коли вона стає суб'єктом державотворення, розроблятиме програми з повернення українців на батьківщину.

Українці діаспори розуміють, що теперішня олігархічна космополітична державна влада в Україні не сприятиме поверненню.

Але вони все одне повертатимуться. Бо знають, де знаходиться земля предків, і використовуватимуть для цього міжнародне й українське законодавство."

Тепер повернемося до стану справ в Україні, де діють "два вектори" і точаться дискусії про розподіл.

Якщо проаналізувати впливи Західного й Східного векторів на Україну, то ситуація нагадує часи Мюнхенського пакту, коли Німеччина та СРСР ділили Європу, а "демократичний світ" благословив цей зговір.

Обидва вектори працюють на розподіл України. Теоретично, у результаті такого поділу, одна частина підпаде під вплив Заходу, інша - Сходу. Невідомо, чи існують якісь конкретні домовленості, між стратегами Сходу й Заходу щодо України. Але, об'єктивно, такий сценарій повільно розвивається. І не бачити цей можливий сценарій, ігнорувати його - не можна.

Як же протидіяти цьому сценарію?

Для мене ясно, що проблема лежить у площині формування державницької нації.

У нашім випадку з Україною, двох агресорів, начебто, немає. Натомість створено два важелі впливу в Україні, які й працюють на розподіл держави. На наших очах нагнітається напруга між Західним і Східним векторами в Україні, яка має поділити Україну на Західну та Східну.

Чи в інтересах - не нації, не народу, а населення України взагалі - "попасти" на такий сценарій?

Як усі розуміють, кордон по Збручу - не влаштує одну сторону, кордон по Західному Донбасу - іншу. Тому мирно такий розподіл не пройде.

Прихильникам Східного вектору: хочу нагадати наслідки відносно цивілізованого "розводу" в 1991 році: ой - розірвані економічні зв'язки; ой - розділена енергосистема; ой - втрачена кооперація між підприємствами; ой - розділена банківська система; ой - втрачено збут; ой - втрачено поставки; ой - армія; ой - і так далі.

І це при тому, що на початку "розвід" проходив без елементів ненависті. Це вже потім "старший брат" став генерувати цю ненависть, як основу своєї державної ідеології.

А тепер перенесіть усі ті проблеми на ґрунт нинішньої української держави.

Думаю, всі погодяться: можливий розподіл буде значно болючішим і катастрофічнішим.

Прихильникам Західного вектору: хочу звернути увагу на міграцію населення Західної України в Європу на заробітки. Ось яка перспектива уготована для України в об'єднаній Європі. А на фоні катаклізмів розподілу держави, і зауважу - не мирного розподілу, - міграція значно посилиться.

Створення автономних утворень теж не добре.

Усі автономії на пострадянських теренах завжди носять проросійський характер. Вони створюють внутрішню напругу в державах, яка рано, чи пізно, виллється в збройний конфлікт. Так відбувалось в Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії...

На черзі Крим.

І не треба плекати ілюзій, бо у всіх випадках "замовник музики" один і той самий. А значить, один самий і сценарій - випробуваний і надійний.

Хіба такого результату ми всі хочемо?

Єдиний вихід - консолідуватися в образі нової української нації. Однак наявна людська популяція в Україні не хоче становитись нацією, пручається, лінується, краде, п'є, грішить. Але інших людей в Україні нема.

А діаспору - треба ще залучити до процесів в Україні, щоб вона поверталася.

Тому, суспільству потрібні лідери. І тут альтернативі громадським активістам із груп самоорганізації населення немає. Як і немає альтернативи творенню державницької нації.

Пропоную звернутись до джерел теологічного характеру, які пояснюють світобудову. До Біблії.

Розглядаючи людство, як тіло Бога, ми бачимо, що воно ділиться на: роди - це раси, що відрізняються кольором шкіри, формою тіла та ареалом; види - це нації, що відрізняються мовою, вірою та законом; індивідууми - люди, що відрізняються суспільним станом, властивостями та волею.

Через єдність світобудови, можна розглядати націю, аналогічно окремій людині, яка складається з тіла, душі й Духа.

Як істоті тілесній - нації притаманні інстинкти.

Як одушевленій - страсті.

Як духовній - розум.

Одна характеристика може бути слабшою, інша - сильнішою. Тому між націями існують відмінності, як і між людьми.

Виходячи з єдності законів світобудови для всіх її елементів, застосуємо їх до нації. Тобто для нації, як і для всього, притаманні формування і розкладання. Шляхом формування людність проходить еволюцію від ізольовано-індивідуального стану первинної людини до соціального об'єднання - нації.

Очевидно, що ця форма є кінцевою й сталою, як елемент людства. Адже злиття націй в однорідну расу в історії людства не відбувалося.

Шляхом розкладання - відбувається зворотній рух до ізольовано-індивідуального стану людини.

Застосовуючи цей закон Природи до української нації, можемо припустити: українська козацька нація пройшла процес розкладання на індивідуальні елементи й знаходиться на початку зворотного процесу - формування нової нації.

Цей процес має трояку природу :

- неминучість Провидіння, яке виявляється через згоду;

- неминучість реальності, яка виявляється через почуття;

- Воля, яка узгоджується або суперечить цим неминучостям.

Тобто, потрібно досягати згоди в суспільстві, щодо неможливості далі жити за теперішньою моделлю суспільства (реальність), і проявляти відповідну, до згоди й реальності, волю суспільства на зміну обставин.

І це, здається, ось-ось відбудеться

За такими закономірностями буде проходити формування національного суспільства.

І безперспективна боротьба політичних партій - до цього процесу не буде мати ніякого відношення.

Ігор Орел, спеціально для УП