Сегодня частоты, завтра – Никопольский Ферросплавный завод

26 серпня у Київському адміністративному апеляційному суді знову буде розглядатися справа групи компаній Валерія Хорошковського проти Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про позбавлення ліцензій нашого телеканалу ТВі, 5 каналу та ще 16 телерадіокомпаній.

Ми неодноразово говорили про те, що ця справа, з нашої точки зору, є прецедентною, оскільки вперше так гостро піднімає питання як про свободу слова, так і про конфлікт інтересів державного чиновника, який одночасно є великим медіа-власником та членом Вищої ради юстиції.

Кількість не правових дій та порушень, які пов'язанні з цією справою відносно до нашої телекомпанії вже багато разів коментувалися. За нами стежили, нам протиправно не вмикають передавачі і вимагають їх вимкнути, від прокуратури вимагають притягнути нас до відповідальності за абсолютно законне мовлення.

Всі ці кроки влади, а це були кроки саме влади, а не просто бізнесменів у бізнес-конфлікті, ми, відповідно до чинного законодавства, називаємо цензурою.

Але є ще один вкрай важливий правовий аспект, про який я зараз вперше хочу сказати, і який для подальшого розвитку українського суспільства, є не менш важливим, аніж збереження свободи слова в нашій країні.

Про всяк випадок, наслідуючи приклад Інни Германівни Богословської, хочу підкреслити, що окрім журналістської освіти, маю ще юридичну і не претендую, як Валерій Іванович Хорошковський на членство у Вищій раді юстиції, бо не маю 10 років правничого стажу, як того вимагає закон.

Отже, що зробив суд першої інстанції? Він позбавив ліцензій 18 телерадіокомпаній лише на тій підставі, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, за висновком цього суду, видавала їх з порушеннями законодавства.

Ці 18 компаній, серед який ТВі і 5 канал, до цього порушення, навіть якщо б воно мало місце, не мали жодного відношення, хоча негативні наслідки за нібито вчиненні Нацрадою порушення, покладені саме на них. У європейській практиці діє правило, що жодна юридична чи фізична особа не відповідає за порушення іншої особи. Нагадаю, що суд першої інстанції не зумів знайти жодних протиправних дій з боку телеканалів.

Про що говорить європейська, українська практика та українське законодавство? 17 червня 1997 року Україна ратифікувала конвенцію "Про захист прав людини і основних свобод" чим повністю визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини у всіх питаннях, які торкаються тлумачення та застосування Конвенції.

23 лютого 2006 року було прийнято Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", стаття 17 якого законодавчо проголосила прецедентну практику Європейського Суду з прав людини джерелом права в Україні.

Таким чином, національні суди отримали право посилатися на прецеденти Європейського Суду, як на джерело права.

З цього приводу в українській правничій пресі була значна кількість публікацій. Можу послатися на одну з них - Наталії Докучаєвої у "Юридичній практиці", яка була надрукована в 2007 році. Автор розповідає про рішення Європейського Суду у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства", якому слідував Верховний суд України і яке автоматично стало не лише частиною Конвенції, а, відповідно, і частиною національного законодавства України.

У чому суть цієї суперечки? Між позивачем та органом місцевого самоврядування було укладено Договір довгострокової оренди з правом пролонгації. Але після закінчення терміну оренди, публічний орган повідомив позивачеві, що попереднє рішення було прийнято з перевищенням повноважень.

Позивач звернувся до Європейського Суду і виграв справу, оскільки передбачав законність рішення органу влади та мав підстави планувати пролонгацію оренди.

14 березня 2007 року Верховний суд своєю постановою "Про аспекти розгляду справ про приватизацію держмайна" фактично здійснив переворот у судовій практиці, яка була до цього, вказавши, що у відповідності з практикою Європейського Суду з прав людини, самі по собі допущені органами публічної влади правопорушення, при визначенні умов та порядку приватизації, не можуть бути підставою для повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в результаті протиправної поведінки самого покупця.

Як відомо, Окружний адміністративний суд міста Києва позбавив ліцензій 18 телекомпаній за те, що не ними, а Національною радою, на думку суду, вчинені певні процедурні порушення.

Але, якщо звернутись до практики Європейського Суду з прав людини, то можна побачити зовсім інший підхід до вирішення такої проблеми.

Так, згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Використане в Конвенції поняття "майно" розуміється не лише тільки як "річ", але й у більш широких сенсах.

Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі "Тре Тракторер проти Швеції" (Tre Traktörer Aktiebolag v. Sweden) Європейський Суд визнав, що ліцензія є майном в сенсі статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки має економічну цінність від якої залежить робота суб'єкта підприємництва та рівень його прибутку.

З огляду на зазначене, право особи на мирне володіння майном, яке закріплене в Конвенції про захист прав людини, розуміється в тому числі як право на мирне володіння ліцензією оскільки саме про це зазначено в рішення Європейського Суду.

Іншими словами, за практикою судових рішень Європейського суду з прав людини жоден ліцензіат не може бути позбавлений своєї ліцензії, якщо ним не було вчинено яких-небудь порушень закону. У випадку, якщо такі порушення вчинені лише з боку державного органу, це не може за собою тягнути скасування ліцензій або будь-яких інших негативних наслідків, що покладаються на ліцензіата.

Відповідно до статті 17 закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Тобто, українські суди при розгляді справи про позбавлення ліцензій телеканалів ТВі, 5 каналу, інших телекомпаній були зобов'язані використати практику Європейського суду з прав людини, в тому числі прецедентні рішення Суду у справах "Тре Тракторер проти Швеції" та "Стретч проти Об'єднаного Королівства".

До речі, рішення у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" вже досить широко використовується в судовій практиці України. Зокрема, саме це рішення стало підставою для винесення Верховним Судом України постанови від 14 березня 2007 року стосовно приватизації "Нікопольського заводу феросплавів".

Нагадаємо, в тій справи підставою для скасування приватизації суди визнавали саме ті порушення, які вчинені лише з боку Фонду державного майна України. Але за вчинені порушення з боку держави постраждала інша особа, яка не могла жодним чином вплинути на прийняті Фондом рішення.

У справі з ліцензіями має місце така сама ситуація - за порушення, що вчинялись Національною радою, за висновком суду першої інстанції мають відповідати інші особи.

Фактично, таким чином був допущений небезпечний прецедент.

По-перше, це є сигналом для всіх без винятку телекомпаній України, оскільки завтра Національна рада визнає себе неправою при видачі ліцензій телеканалам "Україна", "Новий канал" чи "1+1", і на підставі цього доля "ТВі" та "5 каналу" може спіткати вже їх.

Дійсно, як показала постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 червня 2010 року, для цього достатньо лише знайти кого-небудь, хто підпише позов і домовитись з представником Національної ради щоб він визнав позов.

По-друге, тут вже виникає питання стосовно рішень судів щодо приватизації державного майна. Якщо вказана постанова Окружного адмінсуду міста Києва буде залишена без змін всіма судовими інстанціями, то чи не стане це підставою для перегляду постанови Верховного Суду стосовно приватизації Нікопольського заводу феросплавів?

Адже різне застосування в двох різних рішеннях одного й того самого положення Конвенції з прав людини відповідно до закону є підставою для скасування одного з них, і яке з них залишиться чинним: те, яким ліцензій позбавили "ТВі" та "5 канал" через забаганки конкретних осіб в нинішній владі, чи те, яким Нікопольський феросплавний залишили його першим власникам?

Микола Княжицький, директор телеканалу ТВі, журналіст