Сарказм и чуточку фентези на тему Конституции и гимна

Мені, пересічному українському й канадійському юристові, важко спостерігати без гумору за новітнім захопленням "українських еліт" - переписування конституцій. Це захоплення, мабуть, поступається популярністю тільки публічним фото-сесіям у стилі "ню", чи в церквах на великі свята.

Я впевнений, що такий, здавалося б, благородний змаг мав би межувати з інфантильністю й маразмом серед людей зі здоровим глуздом, котрих без сумніву в Україні багато, але, на жаль, недостатньо, судячи з результатів останніх президентських виборів.

Провідні медіа, певно, губляться в роздумах: чи не оголосити їм теж свій конкурс "Напиши свою Конституцію України".

Під цей гарнір деякі підприємливі люди можуть опублікувати серію посібників для майбутніх конкурсантів. Наприклад, "українська конституція для чайників" або "як писати українську конституцію й із чим її їдять". Такий конкурс міг би мати шанс стати дуже престижним, на кшталт американського орфографічного змагання серед дітей середнього шкільного віку - "Spelling Bee".

Журі й комісії - це вже інше питання. Достойніші з найдостойних будуть у шаленому попиті. І, судячи з недавнього прецеденту, без Венеціанської комісії нам вже, напевно, ніяк не обійтись. Чи це вже пройдений етап?

Гімно-творчість, чи гімно-змаг, теж заслуговує на окремий коментар.

Ось комуністи розродились на свій варіант. Між іншим, за результатами конкурсу. Який шедевр... майже всі слова з великої літери. Так Сильно Й Міцно Про Україну Ще Ніхто Не Співав І Не Писав!... Браво комуністам. Хто в нас тепер наступний?

Партія регіонів зі своєю "анти-депресивною" версією гімну, який більш нагадує "Лєнін всегда живой...", замість депресивного "ще не вмерла Україна". Чудово!.. Такий варіант нам давно був потрібен. Він мав би мати шалений "цілющий ехвект". Де ви раніше були?

...Усе це нагадує мені якусь маячню уві сні, гротескний сюр, що зникає після вмивання обличчя холодною водою зранку.

Здавалося б, це так, але ж....

А що коли і я.... Спокуса... Ану гайда і я - на мить, лишень на мить - у реформаторську конституційність погуляти. Гей - ось мій опус, який я можу продати Партії регіонів за пару жириновських шекелів.

1. Україна - це Хохляндія, "окраїна" Вєлікой, Могучєй і Братской Росії.

2. Офіційними мовами Хохляндії визнаються російська, хохляцька й усі інші мови етнічних груп, що проживають у Хохляндії. Фєня являється мовою діловодства, а матюки - мовою щоденного спілкування.

3. Конституція України перейменована на "Панятія".

4. Президент має новий титул - "Пахан".

5. Нові гімни Хохляндії - "Мурка" для мєсних, і " Ех, веселись одна Країна від Карпат до Сахаліна" для метрополії й іноземних делегацій.

6. Уся влада в Хохляндії належить Пахану, він має правити "па Панятіям".

7. Верховна Рада - перейменована на "Сходняк".

8. Правляча Партія регіонів перейменована на "Общак".

9. Повноваження пахана згідно Панятій тривають від 7 до 10 років, в залежності від його особистої "тяги", здоров'ячка й рекомендацій общака на сходняку. За відсутності двох попередніх обставин, общак представляє нового пахана на сходняку для затвердження останнім.

10. Якщо пахан порушує панятія, общак може вимагати пахана "отвєтіть": або перед общаком, або на сходняку.

11. Народ Хохляндії - набирає новий юридичний статус "терпіл".

12. Народні депутати від ПР називаються "пацани", від інших партій - "баклани" і "гніди". Депутати, що приєднуються до пацанів у сходняку й на місцях, називаються "промокашки" і "овци".

13. Представники пахана й общака в провінціях Хохляндії - "смотрящіє".

14. Суди України перейменовано на "сходки", судді на "авторитети" а судові засідання на "розбори".

15. Судове подання має назву "тєлєга", захист - "маза". Повістка про судове засідання - "стрєла". Відправка повістки - "забіть ілі набіть стрєлу".

16. Терпіли, гніди, баклани, овци й прамакашки мають ходити на "цирлах" в присутності пахана, пацанів, авторитетів і смотрящіх.

Агов, тр-р-р фантазіє! Годі вже. Цур, цур тобі пек... Але ж, по справедливості, хіба мій опус не краще відображає сучасну тенденцію реального політичного розкладу?

Виключно задля простої демонстрації того, що навіть абсурдні за змістом конституційні положення можуть лишатися в тексті Основного закону, і бути спокійно ігнорованими реаліями повсякденного життя і юридичної практики, зацитую деякі статті конституції Канади в довільному неофіційному перекладі автора.

Наприклад: друге речення преамбули Конституційного Акту, 1867 - що являється одним із фундаментальних законів канадійського конституційного устрою, гласить: "Об'єднання (провінцій Канади) має служити на благо провінцій і Британської Імперії". Канада, як незалежна держава, уже давно, щонайменше 60 років, не обслуговує інтереси Британії, незважаючи на коментарі, що пишуть до цієї статті деякі гарячі голови.

Стаття 5 говорить що "Канада має бути розділена на чотири провінції, а саме Онтаріо, Квебек, Нова Скошія і Нью Брансуік." На сьогодні Канада має 10 провінцій і 3 автономних території.

Інший приклад, 9-а стаття: "Виконавчий уряд і влада в Канаді залишена й закріплена за королевою".

Або 15-а стаття: "Королева (читай Англії) залишається головнокомандувачем сухопутної і морської міліції а також сухопутних і морських сил Канади."

Зрозуміло, що як мінімум після завершення Другої Світової війни, усі ці конституційні провізії є абсурдними. Але ніхто не поспішає реформувати цього конституційного акту чи прийняти його нову редакцію.

В юридичному сенсі, Канада - це бутафорна версія псевдо-монархії, яка фактично функціонує як республіка щонайменш як одне сторіччя. Але цей конституційно-фактичний конфуз мало кого хвилює. Адже політики й люди слідують духу неписаних норм конституційних традицій.

*     *     *

Отже, слідування закону, писаному чи неписаному - але такому, що задовольняє максимальну кількість населення в країні, - і є реальним законом. Формальний пропис будь-якого закону, що не виконується людьми, - робить такий закон недійсним.

Ці речі, здавалось, мали б бути зрозумілими всім, хто чув чи читав про взаємовідношенням між формою й змістом. Не треба бути великим мудрагелем і читати філософські чи правові трактати, щоб осягнути цю прости істину.

Істинний "дух неписаних норм українських конституційних традицій" є добре всім відомий. Про нього написано достатньо на всіх континентах. І я свідомо ухиляюсь від коментарів на цю тему, щоб не тратити свого і вашого часу.

Висновок: вправлятись в переписуванні Конституції - це марна трата енергії й часу.

Конституції мають свою історичну цінність і доцільність, за винятком часів великих революційних здвигів, що змітають ці якості, і силою встановлюють нові. Ми знаємо, кому хочеться жити в стані перманентної революції, але нам із ними не по дорозі.

Еволюційні конституційні зміни можуть бути виправдані, але їхня доцільність і історична вага можуть бути поставлені під сумнів не тільки наступним поколінням, але й сучасними опозиційними силами.

Найгірше те, що конституційне реформування це справа заразна й спокуслива.

Політики значно краще витратять свою енергію й час на вивчення, запозичення й запровадження таких юридичних норм і інструментів суспільного управління, які б дозволили максимальній кількості людей реалізувати свої таланти, і знайти задоволення від життя. Саме це має стати наріжним каменем української національної політики.

Вдосконалення державного менеджменту можна досягти й без реформування конституцій.

Логіка численних авторів власних конститу-версій проста: " а моя краща!". Що розумій, як "значить і я кращий!" Ця сугестія направлена на підсвідомі висновки такого роду, що конституцієтворення -"дєло" складне і треба бути "грамотним". А якщо звучить дуже гарно й складно, і раз пише свою, значить грамотний, або як мінімум грамотніший ніж я. Давай за нього голосувати хай там розбирається наверху як нам тут жити краще.

Хіба це не інша, відносно нова, форма масового технічного обману?

Бережімось спокус і лукавого в конституційо-творчості, що продається виборцям як облудні "рецепти щастя" чи "формула успіху" в обмін на їхні голоси.

На фені, неофіційною мовою України котрою ботає багато хто з населення - це просто нова "муля" або "пурга".

Ігор Особік, спеціально для УП