"Шароварщина" по-брюсельськи: форма содержания или содержание формы для Украины

Статуя Свободи в Нью-Йорку та Христос-Спокутник у Ріо-де-Жанейро, "Робочий і Колгоспниця" в Москві, Петро Перший у Санкт-Петербурзі, Manneken Pis в Брюсселі... Усі вони давно перестали бути "просто" великими архітектурними формами чи навіть матеріальними символами "духовної аури" міст та країн.

Кожна з них несе в собі не тільки суто мистецьку енергетику, а й "додаткове" соціальне навантаження. Себто - алегорії, асоціації та базовані на них соціально-філософські роздуми.

У дні святкування чергової річниці незалежності України одним із ключових об'єктом алегоричних роздумів, без сумніву, стає Manneken Pis в Брюсселі, вбраний в український національний костюм - шаровари та вишиванку.

Така образна глибина, у якій переплітаються загальноєвропейські та суто українські національні мотиви, викликає безліч латентних емоційних реакцій глядачів. Як і будь-який талановитий мистецький витвір, цей подвійний символ крім "матеріального" - фактичного чи предметного змісту, має складне ще й "духовне" - символічне й алегоричне значення, яке впливає на глядача.

Якщо ж запитати людину, що саме торкнулося її душі, то швидше за все ми не одержимо точної відповіді.

Глядач може бути під враженням внутрішніх, породжених у глибинах його підсвідомості образів, які не зв'язані ні з фактичним, ні з уявним символічним значенням картини. Когось, можливо, розчулять дитяча беззахисність і мила наївність "казки для дорослих". А хтось може побачити й символічне й алегоричне значення, створене скульптурним образом Manneken Pis.

Спектр алегорій та асоціацій, прихованих у Manneken Pis, доволі широкий - починаючи від взаємного ставлення влади до народу, а народу - до влади, та закінчуючи ідеями економії води чи боротьби з пожежами.

За легендою, прообраз Manneken Pis колись врятував Брюссель від пожежі.

Відповідно то статуя-фонтанчик може вважатися неформальним символом МНС України, яке займається подібними справами. Не важливо чим, важливо - як і з якою ефективністю. Відтак українські МНСники можуть на своє професійне свято надягнути на брюссельську статую, скажімо, жовтогарячий берет чи кітель за написом "Рятівник".

Проте, не стільки МНС, скільки більшість українського суспільства може асоціювати себе з Manneken Pis.

Адже для більшості сімей економічна політика зводиться до "економіки проїдання". Абсолютний максимум доходів іде на їжу та побутові товари першої необхідності, без можливості робити серйозні заощадження чи навіть обновляти гардероб, або виплачувати борги.

До речі, у контексті підвищення комунальних тарифів, у тому числі на водопостачання, "хлопчик-фонтанчик" стає алегоричним нагадуванням необхідності ще більшої економії.

Системність же феномену сімейної "економіки проїдання", яка "доповнена" подібною політикою в державному масштабі, дозволяє алегорично визначити Україну як державу, де економічні процеси відбуваються подібно до фізіологічних процесів видатного Manneken Pis. Це позначається й на взаємному ставленні влади до народу та народу до влади, що також може яскраво показувати "процесуальна" сутність Manneken Pis.

До того ж "процесуальне навантаження" того, чим займається Manneken Pis, чимось також нагадує зміст того, що ллється на нашого глядача з телеекранів, шпальт газет і сторінок веб-сайтів - політичні бруд і компромат тощо.

У ще ширшому - міжнародному - сенсі "євроукраїнський" хлопчик, у вишиванці та шароварах, є своєрідним символом європейської інтеграції.

Адже наша політика "європейської інтеграції" в більшості випадків якраз і тяжіє до зовнішнього декору. Останній стає стандартом "показового" максимуму неподоланої сутності "міднолобих" політиків, які лише прикриваються гаслами "патріотизму" та національних інтересів.

Відповідно, нову актуальність набувають слова Липинського про те, що "кожне національне відродження починається з відродження еліти".

На жаль, нинішня політична "еліта", яка є такою лише за самоназвою, - скоріш заважає, аніж сприяє євроінтеграційній динаміці. А з нею - і національному розвитку.

Більш того. Те, чим цей маленький "євроукраїнець" публічно (!) займається в столиці Євросоюзу, доволі чітко відповідає стану нашої загальної культури поведінки.

Не випадково стереотип "нашої" людини на Заході саме такий, навіть на дуже високому посадовому рівні. Згадаймо Юрія Луценка, Миколу Рудьковського або ж бодігардів Януковича в Страсбурзі.

І популярну в "помаранчевих" колах кінця 2004 року наліпку "Не мочися в ліфті/під'їзді/підворітті - ти ж не донецький" можна алегорично використати саме щодо "єврохлопчика" у шароварах. А не, скажімо, у кімоно...

А з урахуванням того, з яким скрипом іде процес підготовки України до проведення чемпіонату Євро-2012, Manneken Pis стає ще й мовчазним нагадуванням необхідності розбудови "дрібної", "туалетної" соціальної інфраструктури!

Замість висновків

Видатний український філософ сучасності Сергій Кримський визначав культуру як "те, що перетворює речі на речення".

Відповідно, в українському контексті Manneken Pis - невелика "матеріальна" скульптура - несе в собі велике духовне навантаження, яке наповнюється "конкретним" соціально-філософським змістом. Останній, при належному його осмисленні, може стати поштовхом до змін на краще.

Зважаючи на те, що акція в Брюсселі вже котрий рік поспіль організовується силами громадськості без жодної підтримки з боку держави, очевидно, що українські чиновники просто не здатні осмислити цей зміст, що закладений в акції.

Відтак, Брюссельський хлопчик має бути поштовхом у першу чергу для українського суспільства.

Щоб бодай на двадцятому році схаменутися та приступити до справжньої, а не бутафорської розбудови України.

Олексій Полтораков, кандидат політичних наук, Європейська асоціація українців, спеціально для УП