Шансы для национал-демократии

Українська націонал-демократія починалася із двох масових організацій: Українська Гельсінська Спілка - УГС, та громадсько-політичної організації Народного Руху України - НРУ. Після здобуття української незалежності в ЗМІ прозвучала цифра один мільйон членів Руху.

Цифра, як для членів націонал-демократичної організації, досить таки значна.

Нацдемами тоді ставали як колишні політв'язні, так і колишні комуністи, люди активні й патріотичні. Об'єднала всіх ідея української державності, давня українська ідея.

На той час вони виконали свою місію, місію української національної ідеї - відновили Українську державу.

Мабуть, не варто зупинятися на тому, що було далі. Краще спробуймо знайти те, що зможе привести націонал-демократів до влади в теперішні часи. Схоже, що ідея та сама: після відновлення української незалежності потрібно її зміцнювати, а державу розвивати, будувати й таке інше.

Для цього необхідно перемогти на виборах.

На сьогоднішніх виборах, щоб перемагати, варто змінити логіку підготовки. Якщо дотепер акцент робився на лідерів партій і на самі партії та блоки, зокрема, на те хто більше заплатить, - то тепер звертати увагу потрібно більше на ідеологію політичних сил.

Виборці голосують, як правило, за тих, хто добре обіцяє й витрачає на кампанію багато грошей - так звані політичні проекти. Або за ідеологічну політичну силу, яка здатна відповісти за свої дії.

Не треба видумувати колесо. Згадаймо, що собою уявляла націонал-демократія на початку дев'яностих років. Тоді люди із правими, правоцентристськими та центристськими поглядами належали до однієї націонал-демократичної організації - Народний Рух України. Рухівці, як колишні політв'язні, так і колишні комуністи злагоджено, дружно перемагали комуністів та про-радянські, проросійські сили й настрої.

Історія любить повторюватися, і давати чергові шанси для перемоги добра над злом.

Ситуація складається таким чином, що потрібно шукати шляхи для об'єднання близьких ідеологій для головної мети - перемоги над теперішньою антиукраїнською владою.

Те що та влада антиукраїнська, зрозуміли не тільки в Україні, а й у всьому світі. Хто слідкує за політичною ситуацією, знає, сучасна влада мало зацікавлена в процвітанні української нації й держави.

Тому, ще раз, потрібно оглянутися назад, на початок нашої незалежності. Багато чого за двадцять років змінилося, але суть залишається одна й та сама - перемогти можна тільки спільними зусиллями.

Не повторювати тих помилок, які допущено після того як було здобуто омріяну незалежність. Зрештою, у нас є досвід 2004-2005 років, де одне з гасел звучало як "разом нас багато, нас не подолати". Це була друга перемога проукраїнських сил.

Третя має стати безповоротною й цілковитою.

Врешті-решт, щоб досягти успіху у виборах поточних і на наступних, варто членам проукраїнських партій, менше звертати уваги на своїх лідерів. Забути про розколи. Згадати, як стали на початку дев'яностих в один "стрій" колишні комуністи й колишні політв'язні. Тоді вони знайшли спільну мову у відстоюванні державних інтересів.

Те саме необхідно зробити й сьогодні.

Увесь політичний спектр із права до центру мусить знайти спільну мову, знайти спосіб об'єднання проукраїнських сил. Слід забути про все що розділяє, а говорити й акцентувати на тому, що може об'єднати. Об'єднати навіть тих, хто вчора посварився, але одні й другі залишилися українськими патріотами.

Відродити той Рух уже не вдасться. Але, навіть якщо таке об'єднання буде лише умовним, не потрібно боротися між собою.

На сьогоднішній день, на передовій сцені із правого боку політичного спектру видно наступні проукраїнські партії.

Найперше потрібно згадати партію "Свобода", лідером якої є Олег Тягнибок. Ця партія найбільше за останні півроку відстоює українську ідею. Свободівці сьогодні протестують і в судах, і на майданах, і всюди - там, де принижується український національний інтерес.

Не відстає від них у міру своїх можливостей і партія "За Україну" В'ячеслава Кириленка, яка є, якраз, виразником націонал-демократичної ідеології. Партія "За Україну" уважно слідкує за антиукраїнськими діями міністра освіти і науки Дмитра Табачника.

Голосувати треба й за такі партії як Народний Рух України (НРУ), Українська Народна партія (УНП), Українська Республіканська партія "Собор", Республіканська Християнська партія (РХП) і інші проукраїнські партії, які не пішли на "поклон" до теперішньої влади Партії регіонів.

Усім їм необхідно на місцевих виборах узгоджувати кандидатури.

Зрозумілим є те, що влада ПР робитиме все, щоб не допустити українських патріотів до влади. Закон про місцеві вибори - це тільки початок узурпації влади. Попереду ще багато несподіваних "сюрпризів" з їхнього боку, схожих на Харківські угоди.

Але чим важче дається перемога - тим вона цінніша.

Для українських патріотів влада повинна стати не самоціллю, а можливістю впровадити в життя цілі української ідеї. Жоден ідейний український громадянин не став мільярдером. Не тому що не "фахівець", а тому що власна людська гідність не дозволила й не дозволить цього зробити в тих умовах, у яких ми всі перебували й перебуваємо.

І якщо багато хто з теперішніх керівників держави любить повторювати, що "владу не дають, владу беруть", то потрібно нарешті згуртуватися й відібрати в мільярдерів українську владу.

Шляхом виборів.

В іншому разі, вони ще довго її використовуватимуть для своїх, меркантильних, а не для українських інтересів. Не в інтересах українських громадян. І що найгірше, для інтересів сусідньої держави.

Тож, беремо шевченкове "об'єднайтеся брати мої, молю вас благаю", і в націонал-демократії збільшаться шанси на перемогу! А вона буде!

Юрій Сидоренко, спеціально для УП