В Верещице не тренировались на смертниках, или Львовскими следами Виктора Суворова

"Львів - найбільш заплутане місто світу. Багато віків тому його так і будували - щоб вороги ніколи не змогли знайти центр міста. Природа все зробила для того, щоб будівельникам допомогти: пагорби, яри, обриви. Мабуть.

Я в цьому місті теж ворог. Центр міста я ніяк відшукати не можу. Серед каштанів миготять куполи соборів. Ось він поряд. Ось обійду пару будинків... Ні. Самому мені не знайти, і вся моя диверсантська підготовка мені не допоможе. Таксі! Ей, таксі! У штаб округу! Пентагон? Ну, так, саме туди, у Пентагон.

Великі корпуси штабу Прикарпатського військового округу вибудовані недавно. Місто знає ці скляні брили під іменем Пентагон" - таким постає Львів очима автора книги "Акваріум" Віктора Суворова.

Пентагон - ця грандіозна організація пригнітила новачка великою кількістю охорони, полковницьких погон і генеральських лампасів. Штаб військового округу - це штаб, у розпорядження якого тоді була територія завбільшки як Західна Німеччина, і з населенням сімнадцять мільйонів осіб...

Усі картини написані, як із життя. Відчувається знання місцевої термінології й багатьох інших особливостей, які переконують, що майор Віктор Суворов (Резун) справді перебував у Львові.

У своїй книзі "Акваріум" він описує, як спецназ ГРУ тренувався на "ляльках" - живих людях, засуджених до смертної кари. Це найбільш вражаючі сторінки.

Тренування ніби проходило на території дисциплінарного батальйону, де відводили спеціальне приміщення для утримання "смертників".

Теоретичне - це було можливо.

У Львівській тюрмі в ті часи розстрілювали смертників. А до дисциплінарного батальйону у Верещиці в Яворівському районі Львівської області - 50 кілометрів.

Це був найстрашніший "дісбат" в СРСР - ним залякували солдатів від Камчатки до Чопу. Мені навіть під час служби в Північно-Кавказькому військовому окрузі довелося чути про страшну Верещицю.

Але жоден високопоставлений керівник правоохоронних органів Львівщини не вірить у байки Суворова.

Таке було неможливо навіть за часів СРСР. Це звичайний авторський художній вимисел.

У цьому переконаний і письменник Іван Моринець, генерал-лейтенант міліції в запасі, колишній керівник УВС у Львівській області. До речі, автор восьми детективних романів.

Нині на території колишнього дисциплінарного батальйону, де проходили службу солдати, які були засуджені за злочини, знаходиться університет внутрішніх справ. Перші два роки навчання курсанти проводять у казармах Верещиці.

Свого часу полковник Василь Тарчинець, у штабі Західного оперативного командування Збройних сил України, авторові цих рядків підтвердив: така людина реально існувала, і служила в управлінні розвідки округу, коли ще був живий СРСР.

На наше прохання навіть пообіцяли знайти колишніх колег Резуна. Але, мабуть, ніхто з офіційних осіб не захотів говорити на не благодатну й слизьку тему.

Адже розвідка - відомство закрите. Навіть коли вмирає стара організація, її таємниці продовжують берегти як зіницю ока. Саме акваріумом Суворов назвав найбільш засекречену структуру ГРУ генштабу, яка діяла за кордоном.

*     *     *

Автор "Акваріума" народився в 1947 році в сім'ї колишнього фронтовика Богдана Васильовича Резуна під Запоріжжям. Закінчив Харківське гвардійське танкове училище. За іншими джерелами - Київське вище загальновійськове командне училище. Командував танковою ротою. Служив у штабі армії в Рівному та в штабі Прикарпатського військового округу у Львові. Звідси потрапив у Москву, де став слухачем Військово-дипломатичної академії.

У 1974 році скеровується в Женевську резидентуру Головного управління розвідки генштабу Збройних сил СРСР. Через чотири роки втікає на Захід і опиняється в Англії. Військовий трибунал у Москві заочно засудив Резуна до смертної кари.

Ще через три роки з'являються перші книги під псевдонімом Віктора Суворова, немов нагадування, що він живе й непогано влаштувався за кордоном.

Віктор Резун був далеко непоодиноким офіцером спецслужб, який зрадив СРСР. У своїх книжках, які вийшли багатьма мовами світу, перебіжчик переконує, що саме так він воював із ненависною комуністичною системою.

Постає запитання: а скільки таких представників країни розвинутого соціалізму зневірились в комуністичній ідеї й дефектнули на Захід?

У США майже одночасно вийшли три книги: "Той, що йде вночі" Девіда Уайза, "Шпигун-Вбивця" Пітера Мааса, і "Зрада", автори якої - три кореспонденти "Нью-Йорк таймс" - Девід Джонстон, Ніл Сміт і Тім Уайнер. У книгах дібрано унікальні подробиці війни радянської та американської розвідок періоду будівництва "розвинутого соціалізму".

Російську газету "Новости разведки и контрразведки" у цих розповідях зацікавили прізвища інших перебіжчиків на Захід. А їх було не десять і не двадцять.

Відразу після провалу російського агента в ЦРУ Реймса Москва визнала: на США працювали генерал Дмитро Поляков із військової розвідки, та офіцери КДБ Валерій Мартинов і Сергій Моторін. Видав їх подвійний агент Реймс. Усіх було страчено.

Американські автори дають багатий матеріал для роздумів. Спецслужби США спеціально надали їм конфіденційну інформацію, щоб таким чином згладити історію зі зрадництвом високопоставленого співробітника ЦРУ Еймса.

Тож гріх не скористатися тихою війною спецслужб, і не назвати ще інших радянських "героїв", які чи не у всіх точках світу зраджували й "допомагали США боротися з комунізмом":

Лісабон: полковник КДБ Геннадій Сметанін.

Бонн: підполковник КДБ Геннадій Вареник.

Греція: полковник військової розвідки Сергій Бохон.

Індонезія: підполковник КДБ Володимир Пігузов, назвав прізвище офіцера ЦРУ, який працював на СРСР, пізніше викладав в академії КДБ у Москві й продовжував працювати на США.

Будапешт: полковник збройних сил Володимир Васильєв.

Афганістан: офіцер КДБ Леонід Поліщук.

Список "борців з комунізмом" із представників спецслужб СРСР можна продовжити: офіцер КДБ Сергій Воронцов, підполковник КДБ Борис Южін, спеціаліст з озброєнь Володимир Поташов, консул у Тунісі Олег Агранянц.

Найбільш цінним американським агентом був генерал радянської військової розвідки Дмитро Поляков, завербований на початку 60-х років. За 20 років шпигунської діяльності дослужився до генерала й передав ряд важливих повідомлень. Поляков поінформував американців про радянську стратегію атомної війни, попередив про конфлікт між Москвою й Пекіном, здав розвідників, яких сам готував.

Офіцер КДБ Мартинов поділився інформацією про об'єкти в США, які цікавлять радянську розвідку, розповідав про події на Луб'янці.

Під час кожної зустрічі ФБР платило Мартинову по 300 доларів. Крім цього, переказувало щомісяця по півтори тисячі доларів на особистий рахунок у банку, який блокувався до закінчення операції. Після зради Еймса Мартинова судили й розстріляли.

Вдова агента так і не отримала заблокованих гонорарів.

Офіцер КДБ Моторін працював у Вашингтоні під прикриттям кореспондента АПН. Під час кожної зустрічі з американцями отримував по 100-200 доларів і 500 доларів блокувались на особистому рахунку. Був заарештований в 1984 році та засуджений до найвищої міри покарання - розстрілу.

Людям, далеким від великої політики, а тим паче, від кухні спецслужб, залишається тільки дивуватись, що це була за країна - СРСР, якщо найкращих її синів, із блискучими анкетними даними, можна було купити за 100, 200, 300 доларів.

Ми ознайомилися тільки з невеликої частиною відкритої вже інформації з США.

Що ми подумаємо про наше радянське минуле, коли інші країни Заходу - Англія, Німеччина, Франція - опублікують списки радянських агентів, розстріляних за вироками радянських судів?!

В якій країні ми жили, коли брехня й подвійна мораль процвітали навіть в елітарних закритих і секретних відомствах, куди потрапляли кращі із кращих?!

*     *     *

Похмурі будівлі двох найбільш засекречених відомств колишнього СРСР, на Хорошівському шосе й у Ясеновому, завжди викликали дивне тремтіння перед всесильною рукою Москви.

Що відбувалося в штаб-квартирах військової розвідки й першого управління КДБ (згодом росіяни його перейменували на Службу зовнішньої розвідки), ми не могли знати.

Допоки наші славні "штірліци" не перейшли в стан противника, і не почали видавати мемуари.

Ці спогади "колишніх" - і стали найкращою пропагандистською літературою. котра зробила більше ніж десятки ідеологічний диверсій.

Богдан Кушнір, журналіст, Львів, спеціально для УП