Наступление власти: каковы возможности перегруппировки оппозиции?

Одразу після перемоги Януковича ще зберігалися сподівання, що позиція Партії регіонів буде все-таки компроміснішою і толерантнішою. Адже ПР з іміджевої точки зору треба було б позбавитися того шлейфу, який тягнеться з фальсифікацій 2004 р.

Але, на жаль, бачимо чіткий тренд до монополізації влади, "бульдозерне" продавлювання рішень, без врахування думки іншої сторони, навіть якщо вона підтримується майже половиною населення України.

Харківські домовленості Медведєва - Януковича ще більше поляризували країну. Якщо раніше хтось сподівався на Януковича, то відтепер ці ілюзії швидко розвіялися. І хоча перед другим туром виборів у "противсіхства" була своя аргументація, але основний аргумент не справдився: от візьмемо і делегітимізуємо майбутнього президента, хоч би хто ним був.

Ну отримав Янукович менше 50% голосів, програв в більшості областей і що: це якось на нього вплинуло? Натомість моя колега, яка теж дотримувалась позиції "проти всіх" в останню мить змінила позицію і зараз каже: принаймні не несу моральної відповідальності, за те, що мій голос зіграв на користь нинішньої влади.

Але Ющенко, Яценюк, Костенко, Тягнибок лишаються на тих же позиціях.

Підіграли Януковичу, а тепер говорять про загрозу державності. І розрахунок на те, що вдасться набрати додаткові очки на перерозподілі опозиційного поля (за винятком Ющенка, звичайно).

Не розуміють, що може бути пізно, як в Казахстані, який головує в ОБСЄ (Росія теж нам обіцяє підтримати перспективу головування), але в якому опозиції у парламенті аж "0" депутатів.  

Незважаючи на поляризацію країни, більшість опитуваних підтримують нинішню владу. Це - аванс. Партія регіонів уміло використовує гасло "стабілізації". А ще ПР пощастило, що найбільш суворий удар світової кризи припав саме на попередній уряд, і тепер будь-які ознаки бодай відносної стабілізації ПР буде намагатися обіграти на свою користь: як казали за радянських часів, "прошла зима, настало лето - спасибо партии за это".

При цьому ПР бере кредит у того самого МВФ, за що, перебуваючи в опозиції, лукаво критикувала попередню владу.

Попри звинувачення парламентської опозиції в деструктивності (що масовано нав'язується ЗМІ, де поле свободи звужується все більше), саме нинішня влада навіть не думає прислуховуватись до альтернативних точок зору, а тим більше враховувати їх під час прийняття рішень. Проекти, які вносяться від опозиції, ігноруються, навіть коли не мають політичного забарвлення. Перебуваючи в опозиції, ПР мала посаду голови комітету ВР із свободи слова (п.Герман), а зараз віддавати опозиції (у даному випадку Андрію Шевченку) не хоче (хоча це записано в ними ж прийнятому законі про регламент).

Свого часу прем'єр Тимошенко пропонувала прийняти закон про опозицію. Згадаймо, що ще 2006 р., він таки був прийнятий у першому читанні, але потім ПР "з'їхала" (бо прем'єром був Янукович).

Навіть за часів Кучми у Нацраді з телебачення і радіомовлення був представник опозиції, зараз - жодного. От чого я не розумію: це ж ПР дає такий аргумент для опозиції! Ввели б бодай одного, а потім "попрацювали б" з ним. Але і цього бояться, бо ПР, насправді, доволі труслива сила.  

Опозиція і так не є об'єднаною, але "регіонали" намагаються використати різні тактичні засоби, аби ще більше її розколоти. ПР попробувала зіграти на суперечностях при можливому перерозподілі парламентських комітетів.

Або згадайте, наприклад, натяки, що посаду віце-спікера Томенка можуть віддати одному з лояльних до ПР представників "Нашої України". Тепер влада хоче визначити хто є найперспективнішим опозиціонером. Зокрема, Льовочкін відзначає Яценюка . Згадав і про Каськіва. Чомусь до цього списка потрапили і Кириленко, і Князевич. Чи потрібні їм похвали з вуст п. Льовочкіна? Як-то кажуть, "бойтесь данайцев дары приносяших".

У той же час ПР перестраховується: ввівши часове обмеження на участь місцевих парторганізацій, "про всяк випадок" нанесла удар і по Яценюку, а забороною блоків - по місцевих елітах, які не планували іти під якусь із загальнонаціональних партій.

Натомість для Тігіпка, партія якого зареєстрована давно (хоч і під іншою назвою), ці можливості не обмежені. Засудивши коаліцію "тушок", очільник партії під громкою назвою "Сильна Україна" практично одразу погодився на посаду віце-прем'єра.

Мабуть не дивно, бо Тігіпко ніколи не мав досвіду перебування в опозиції і за будь-якої влади намагався отримати доступ до ресурсів. 12 липня в ток-шоу Андрія Куликова Тігіпко дуже чітко сказав, що хоче перебувати у владі, щоб "робити реформи", і заради цього готовий після місцевих виборів об'єднуватись з іншими політичними силами: з ПР - на сході, з БЮТ - на заході. Хоча важко уявити, як він це буде робити. І чи не є в такому підході елемент кон'юнктури?

Сенсаційну версію про Тігіпка, якого група Льовочкіна наче розглядає як спадкоємця Януковича, оголосив Шуфрич . Але в усякому разі, чому економіст Тігіпко "підставився" з Податковим кодексом, важко зрозуміти. Чи його підставили, а він погодився взяти на себе відповідальність? Не виключено також, що з політтехнологічної точки зору він  напередодні місцевих виборів може розіграти перехід в опозицію.

В складній ситуації невеликі партії націонал-демократичного табору, які мають шанси подолати бар'єр лише в "окремо взятих" регіонах. Фракція НУНС розвалена. Очевидно, що потрібні нові люди. Але ось що каже уже "старий політик" Луценко: "Я не буду скрывать, что уже общался с Кириленко, Гриценко, Наливайченко. Все, кто вышел из НУ-НС, сегодня говорят, что нужно создавать альтернативу. Все говорят "да", но дальше все говорят замечательную фразу: "На моей базе!"... Пока я пытаюсь в НУ-НС воссоздать демократическую оппозицию, которая против Регионов, но не БЮТ. Получается пока хреново" .

 В партії "Наша Україна" (вірніше в тому, що від неї залишилося) треба віддати належне послідовності Єханурова, який, на відміну від Мартиненка і Жванії, з 2006 р. публічно виступав за коаліцію з ПР (на це, мабуть, і був передвиборчий розрахунок Ющенка). Інша річ, що це мало сенс одразу після інавгурації Януковича, а для чого ПР зараз такий непередбачуваний партнер як НУ, якщо вони мають конституційно освячені "тушки".

Хоча щойно прийнятий закон про місцеві вибори зробив все, щоб звузити можливості для опозиції, але ці вибори стануть тестом для українського суспільства. В усякому разі план ПР на місцевих виборах зрозумілий. Там, де вони самі не отримають більшість - сформувати її за допомогою Тігіпка або Яценюка, а роздріблені націонал-демократичні сили будуть забирати голоси один від одного, і всі разом від БЮТ, яка лишається основною противагою для ПР, а тому її треба максимально ослабити.

Тимошенко зараз опинилася в непростій ситуації. Судові переслідування членів її команди, обмеження доступу до рейтингових ЗМІ, тиск на бізнес, який підтримував опозицію (при цьому ПР навчилася на помилках Кучми, який відправив Тимошенко до в'язниці і сам же збільшив її рейтинг).

І частина людей, за підбір яких вона, звичайно, сама несе відповідальність, іде, причому із скандалами. Мабуть найбільша іронія в тому, що Портнов, який раніше своїм правовим нігілізмом, м'яко кажучи, не додавав очків БЮТ, тепер, разом з колишнім першим заступником Чорновола Лавриновичем вибудовує  підконтрольну Януковичу систему влади (див. прекрасний огляд загроз судової "реформи" в ДТ ).   

Парадокс також у тому, що, виступаючи проти "харківських угод", русофільськіх кроків Януковича, Тимошенко зараз йде проти більшості громадської думки, яка оброблена масованою телевізійною пропагандою, сприймає такі кроки влади, як "відновлення братерства" з Росією. І тут є небезпека, що вона може бути відтіснена в вузьку надрадикальну нішу, де ті ж підконтрольні ЗМІ будуть асоціювати її з Тягнибоком.

З іншого боку, саме життя дало можливість, перебуваючи в опозиції, позбавитись "попутчиків". З Тимошенко як лідером найбільшої сили опозиції зустрічаються і Г.Клінтон, і Г. ван Ромпей, вона має міжнародні контакти через Європейську народну партію, асоційованим членом якої  є "Батьківщина".

Інша річ, чи зможе цим скористатися Тимошенко для модернізації партії? Для цього треба брати курс на оновлення активу партії, просуваючи таких, наприклад, як той же Андрій Шевченко (який виглядає як цілком європейський політик). І головне: перетворити партію з лідерської на програмову - за прикладом тих же партнерів по ЄНП. Задача не з легких.   

Але, попри всі проблеми, які є, опозицію в Україні знищити не вдасться. По-перше, Україна - різна. Є західна, є центр, є Київ - база для націонал-демократичного крила, яке не дасть розвернути Україну назад, під крило Росії.

По-друге, колись же має прокинутися почуття самозбереження в українських олігархів. Якщо влада буде концентруватися в руках однієї людини, навіть якщо вона буде представляти ту саму партію, яку фінансували олігархи - це буде занадто небезпечно. Невже олігархи захочуть чекати, кого з них виберуть на роль "українського Ходорковського"? А тому вони потенційно зацікавлені в збереженні стримувань і противаг.

Спільними зусиллями опозиції, громадянського суспільства, експертного середовища дещо вже вдалося зробити. Відкладено прийняття небезпечних законів про референдум, про мови, податковий кодекс.

Це - перемоги, хай невеликі, але вони є. Підживлення і нові ідеї опозиція може взяти від громадянського суспільства і непартійних ініціатив, які зараз з'являються на місцях (протести проти вирубок парку у Харкові, рух "Стоп - цензурі" тощо), треба тільки віднайти нові форми долучення цих соціально активних сил. Чи вдасться це зробити до місцевих виборів? Складно, але робити треба. Не встигнемо зараз, закладатимемо підвалини на майбутнє.