"Благотворное влияние российской культуры"

Не сходить із пам'яті недавній візит президента Росії Дмитра Медведєва й особливо його зустріч зі студентами Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Усе думаю: яка головна мета була цієї зустрічі, яка спочатку оголошувалася, як лекція російського президента українським студентам? Що може навчити російський державець, яким досвідом поділитися з українцями?

І взагалі, чого очікувати нам від такого тісного співробітництва, яке наполегливо впроваджується нинішньою українською владою?

Згадаємо заповіт засновника російської імперії Петра І, який він дав своїм наступникам, звичайно, включно з теперішніми диктаторами: "Народ малоросийский зело умен, от чего мы в неавантаже оказаться можем". Сучасною мовою: "Народ український дуже розумний, від чого ми можемо пасти задніх".

Обернути те "умьон" в дурноту й сліпоту - стало змістом усієї політики москвинів щодо українців від Петра Першого по сьогоднішній день.

Петро І розпочав масовим переманюванням найкращих українських професорів і вчителів, щоб ті переїздили в Московщину й навчали наукам тамтешній люд. У 1709 році він уже наказав зробити чистку в Київській академії, після чого з 1100 студентів, залишилося лише 161. Уже не було ні вчителів, ні студентів.

Трохи пізніше Катерина II наказала навчати студентів цієї академії лише московською мовою й приймати до неї тільки дітей священиків. Тобто, академію поступово перетворили на семінарію.

Указом від 3 травня 1783 року вона закріпостила решту ще вільного селянства. І наше село незабаром так зубожіло, що не могло вже утримувати школи.

В 1768 році в Україні одна школа припадала на кожні 746 душ населення; в 1775 році - на 6750; в 1860 році - на 17143. У 1902 році 83 відсотки дітей не ходило до школи.

Територія, де знаходилося моє рідне село Крутеньке, захід Кіровоградщини, у 18-му столітті перебувала під Польщею.

Згідно з "Актом Генеральної візитації церкви на честь Івана Богослова в селі Крутенькому Торговицького деканату, проведений папським посланцем, генеральним візитатором Торговицького та Голованівського деканатів, Соколівським деканом Іваном Чижевським, 23 квітня 1784 року" в селі була школа, збудована стараннями Братства.

На той час тут проживало трохи більше 400 осіб - дорослих і дітей. Але місцеве Братство зуміло побудувати й утримувати не тільки школу, а й церкву. Селяни дбали, щоб їхні діти мали хоч якусь освіту, і не шкодували коштів ані на будівництво, ані на утримання школи та вчителя.

Наприкінці 18 століття вся правобережна Україна перейшла під владу Росії. Школа в Крутенькому була закрита.

І тільки через 70 років, в 1862-му, російська влада дозволила відкрити священику Кобилянському при церкві школу, у якій, звісно, вивчався лише закон Божий, й то московською мовою.

Після зруйнування російської імперії в1917 році й закінчення громадянської війни, селяни знову потягнулися до світла знань.

Знову в Україні почали організовуватися школи та інші навчальні заклади. Влада на це коштів не давала, тому знову все робилося в складчину. В кожному населеному пункті запрацювали школи.

В іншому селі мого району, Межирічці, в 1924 році відкрилася ще й агрошкола, де навчали майбутніх фахівців із рільництва та тваринництва. Школа утримувалася переважно за рахунок чималого підсобного господарства, у якому було до 150 дійних корів, телята, бджільництво, свиноферма й поля.

В 1934 році агрошкола переросла в сільськогосподарський технікум. У ньому навчався й працював рахівником та метеоспостерігачем підсобного господарства в майбутньому відомий полярник, Герой соціалістичної праці Петро Свірненко. Тут розпочинав свою трудову діяльність викладачем хімії та ґрунтознавства академік НАН України Петро Василенко. А директор технікуму Олексій Мартинюк, за деякими даними, після його закриття став... начальником чекістської спецшколи в самій Москві.

Але технікум навчав не тільки фахівців сільського господарства, а й виховував свідомих громадян, патріотів України. Однак московсько-совєтська влада згадала вказівки Петра І, і в 1937 році технікум було закрито.

У ті ж роки більше 40 вчителів Голованівського району було репресовано. І це тільки в одному районі! Більшість із них розстріляні або померли в таборах. Тим, хто вижив, було заборонено повертатися в рідні краї й займатися вчительською практикою.

... Задумаймося.

Якби ми не допустили на свою землю владу пьотрів, єкатєрін, сталіних, які винищували цвіт нації, і закривали наші академії, школи, технікуми - яким би освіченим та багатим був український народ?! Скільки б було лауреатів Нобелівської премії!..

Сьогодні на владних рівнях заговорили про скорочення кількості українських університетів, шкіл. Сьогодні промосковська влада в Україні завзято рветься викорінювати український дубляж з іноземної кінопродукції, скасовує обов'язкове тестування для вступників до вишів українською мовою, ігнорує закон України про мови, і відкриває український телеефір для російських телеканалів та мови.

Щоб повернути "благотворноє вліяніє російской культури".

І я згадую вказівку ще одного московського володаря - цариці Катерини: "Малая Россія, Ліфляндія і Фінляндія суть провінції, що мають ще старі привілеї. Скасувати ті привілеї всі нараз було б нерозумно, але й вважати ті провінції чужоземними і так їх трактувати є гірше, ніж помилка - є просто дурнота. Ці провінції треба лагідними, непомітними способами змосковщити". Так наказувала вона у своїй інструкції князеві Волконському.

Не виключаю, що подібні до цих вказівок надійшли й від нинішнього московського керівництва українським віце-прем'єру з гуманітарних питань Семиноженку й міністру освіти Табачнику.

Щоб "народ маларасійскій" не був "зєло умьон".

Ну, а наші "гаранти", як завжди, закривають на це очі.

Більше того, під гучні гасла захисту інтересів українського народу один із них, Ющенко, допустив, щоб прихильники "вєлікой і нєдєлімой" встановили в Одесі пам'ятник нищительці України російській цариці Катерині ІІ, а інший, Янукович, - у Запоріжжі україножеру Сталіну.

Не здивуюся, якщо комусь незабаром заманеться поставити на українській землі пам'ятник тому ж Петру І або навіть Гітлеру.

А чому б і ні?.. Якщо українська влада, яка присягалася на вірність українському народові, насправді є не українською?

Сергій Піддубний, спеціально для УП