Сила привычки

Прем'єр Микола Азаров розробив план заходів щодо виконання Річної національної програми співробітництва Україна-НАТО на 2010 рік. Маємо визнати, що повідомлення про затвердження Кабінетом Міністрів 14 червня цього документа сприймається далеко не однозначно.

Свого часу позачергові ХІХ Всеукраїнські Збори Народного Руху зазначали, що новий уряд відмовився виконувати Річну національну програму на 2010 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору.

Оскільки президент, затвердивши цю програму 3 лютого 2010 року, вимагав від Кабінету Міністрів "розробити та затвердити у двомісячний строк план заходів з виконання Річної національної програми".

І ось, хоча й із запізненням, але такий план затверджений.

Полишаючи поза увагою зміст цього багатосторінкового урядового здобутку (він потребує окремого аналізу з огляду на його громіздкість, декларативність та повну незабезпеченість коштами), зупинюсь лише на факті його появи.

Бо ж виникає запитання: навіщо це регіоналам, яку мету вони переслідують? Адже нещодавно вони у своїй "елегантній" манері продавили у ВР відомий, з дозволу сказати, закон про засади внутрішньої і зовнішньої політки (бо насправді той беззмістовний декларативний документ вважати законом не можна), основною метою якого було єдине - позбутись цього ненависного поняття "НАТО".

А зараз приймають документ, котрий, попри підтасовку у назві, має забезпечити виконання інституційного натівського акту - річної національної програми, що є інструментом підготовки до вступу в Альянс держав, котрі отримали сумно відомий тепер українцям ПДЧ - план дій щодо членства в НАТО.

І цій назві відповідають чіткі процедури, встановлені механізми та рівень участі органів Альянсу. І що немаловажне - передбачений контроль з боку структур НАТО за виконанням зобов'язань держави-претедента.

Адже якщо йдеться про співробітництво з НАТО (так у назві кабмінівського шедевру), - то є ж інша форма - Індивідуальна програма партнерства та план дій Україна-НАТО, у рамках яких можна здійснювати взаємовигідне співробітництво, не вводячи партнерів в оману.

Зізнаємось, хотілось би повірити, що нинішня влада дійсно керується національними інтересами і збирається проводити реформи, що дозволять нам претендувати на членство в цьому безальтернативному безпековому союзі, як тільки зміниться ситуація навколо нас.

А новий закон - то так, для зовнішнього вжитку, хай затуліни тішаться.

Та сподіватися на це, як видається, марно. І єдине більш-менш вірогідне пояснення такій "послідовності" цієї колоніальної адміністрації криється у ментальності її керманичів - "лоха не кинуть, себя не уважать". А раптом спрацює....

Петро Процик, радник Голови Народного Руху України, для УП