Постмодернизм как повитуха "сильной руки"

Власність перетворюється в капітал, коли через визначені споживачами та капіталістами формальні процедури визнається відповідальною.

Тобто, вона отримує легальність та легітимність і у різноманітних трансакціях виступає гарантією добросовісності та спроможності її власника забезпечити свої зобов'язання.

Таку систему взаємодії між суперосновами капітал-капіталіст-споживач встановив капіталізм. Модернізація полягала в тому, що в трансакції стала вступати не сама власність, а економічна уява про неї - права на власність.

Це забезпечило потужний розвиток капіталів, виробничих відносин і, як результат, розвиток економіки в цілому.

Постмодернізм у взаємодію між суперосновами включив еклектику, яка виразилась у появі капіталів, які я називаю "карнавальними".

Їх поява - це результат наруги, жорстокої експлуатації поля довіри та згоди (легітимності), яке було досягнуте модерновим етапом капіталізму. Відтак, коли ілюзорні капітали почали виявляти свою реальну безвідповідальність, економіка відобразила це у вигляді кризи.

Найгіршим результатом кризи буде не банкрутство як масове явище. Найгіршим буде тотальна втрата довіри до інститутів, які забезпечували легалізацію і формували легітимність.

У взаємодії супероснов відбудеться втрата довіри щодо згоди. Це обернеться втратою довіри до капіталів, і не тільки "карнавальних", але й до капіталів взагалі.

В цьому випадку капіталісти змушені будуть шукати вихід.

Один з них - це розгортання широкого діалогу зі споживачами (а саме вони забезпечують легітимність) з метою здійснення спільних дій по відновленню ефективної діяльності інститутів легалізації.

Цей діалог надзвичайно копіткий, він вимагає широкого залучення ЗМІ, інститутів громадянського суспільства, передбачає реальну, а не декоративну свободу слова і високу відповідальність сторін діалогу.

Іншими словами - капіталісти повинні "потужно вкластись" в соціальний капітал суспільства, розвинути його переговорну силу, щоб отримати сильного союзника в діалозі з владою.

А це капіталістам вкрай необхідно, тому що в умовах "карнавалу", влада почне наводити порядки природно для себе: максимум повноважень з мінімумом відповідальності.

Інститути легалізації зі зручного інструменту адміністрування вмить перетворяться в інструмент формування бюрократичних капіталів, які наповнюватимуть тіньовий сектор, бо законом заборонені. Відтак поле капіталів знову здобуде сурогатну відповідальність, від якої щойно спробувало позбавитись.

Розвиток інститутів громадянського суспільства, незалежних ЗМІ (скажімо через корпоративні фонди), впровадження широкого діалогу з суспільством - ось шлях, який повинні пройти капіталісти, щоб в співвідношенні супероснов капітали-капіталісти-споживачі встановилась згода щодо мети, засобів та способів.

Але цей шлях затратний і тривалий.

Тому природнім прагненням (а це найнебезпечніше) капіталістів стане здобуття втрачених ознак відповідальності (легальності) не інституційним, а вольовим шляхом.

"Сильна рука" виявиться для них найзручнішим інструментом. Після цього капіталісти потрапляють у пастку.

Оперативність і, відносно першого способу, низька затратність цього шляху притлумлює відчуття небезпеки що з'являється.

У полі "сильної руки" капітали і їх легальність як легко здобуваються, так само легко і втрачаються.

Виявиться, що підтримання цього шуканого стану стає надзвичайно затратним, сповненим несподіванок, а часом і принижень. Найгірше те, що капіталісти вже не можуть апелювати до суспільства, бо вони втратили його як союзника у діалозі з владою.

Догоджання стає нормою життя, кожен крок вимагає санкції, а гарантії недоторканості власності стають залежними не від легітимізації суспільства, а від настроїв "сильної руки".

Ця картина дуже пізнавана, бо це картина, яка виникла в Україні після перерозподільчого способу формування капіталів. Також можемо глянути на наших сусідів.

Відтак, стають зрозумілими поширені розмови про "сильну владу" і порядок. Вони лише розкривають непевність капіталістів щодо своєї власності. Але вони не оцінюють гнітючу перспективу.

Вихід може бути лише один. Широкий діалог капіталістів та споживачів з метою вдосконалення інститутів легалізації власності, зміцнення основ їх функціонування, розширення свобод в цілому, і свободи слова зокрема.

Втрата свободи слова прямим наслідком має втрату інформаційним простором своїх якостей суспільного блага ("Quo vadis").

Відтак, сурогатний інформаційний простір послаблює переговорну силу суспільства, а його соціальний капітал він дезорієнтує і приводить до деградації. А це повинно напряму турбувати капіталістів, якщо вони хочуть рекрутувати суспільство на свою сторону у діалозі з владою.

Свого часу бурхливий розвиток торгівлі викликав необхідність появи та розвитку такої сфери послуг, як банківська. Вона взяла собі за основу новий інструментарій - індійські цифри, які ми знаємо як арабські. Відтак, зміни в економічній царині індукували в гуманітарній сфері заміну римських цифр.

Я, в певному сенсі, за цим жалкую, але з іншого боку, тішу себе тим, що естетичне навантаження римських цифр збереглось, а можливо, і посилилось.

Добре, коли зміни в економіці індукують зміни в інших сферах життя. Але, коли світоглядний "карнавал" починає втручатись у економічну формулу, то наслідки стають не прогнозованими і не завжди продуктивними.

Результати виборів, які пройшли останнім часом в західних країнах, демонструють радикалізацію настроїв виборців. "Сильна рука" виходить на порядок денний багатьох країн.

Але суспільство цих країн, яке має значний історичний досвід і перебуває під постійною опікою сформованих потужних інститутів громадянського суспільства, обирає шляхи відповідального і продуктивного діалогу з капіталістами і владою замість "карнавального" хаосу.

А Україна - і її капіталісти, в першу чергу, - повинна робити свої висновки. І головне, свою думку повинні сказати представники компетентної еліти, а не репертуарні політики.

Валентин Ткач, Чернівці, для УП