Украина ждет еще одного Мессию?

Там скрізь уже: сонце! - співають: Месія! -
Тумани, долини, болотяна путь...
Павло Тичина

"Кажемо, партія, а в підтексті - ..."

Так склалося, що особистість має ключове значення в нашому суспільстві.

Політичні партії наразі, фактично відсутні. На відміну від країн із давніми демократичними традиціями, наші партії народжуються разом зі сходженням на владний Олімп тієї або іншої особистості - блок Віктора Ющенка, блок Юлії Тимошенко, блок Литвина...

З нею ж і ..."кануть у Лету".

Де сьогодні "команда молодості нашої" СДПУ(о) Віктора Медведчука, яка налічувала у своїх лавах сотні тисяч членів, весь склад київського "Динамо" із тоді вже хворим Метром? Змінили орієнтацію?

Де поділися партії з гучними назвами - Демократична партія Володимира Яворівського, який "ніколи не зрадить нас"? Талановитий літератор просто інтегрується в нове середовище подібно до відомої ящірки. Де Республіканська партія? А СПУ? Мороз тягне за собою "на дно" і свою партію. А що сталося з Народно-демократичною партією, яку "робили під Кучму"?

Втім, бувають і випадки "політичної реанімації" після, якої вони стають "Сильними". Як, наприклад - Трудова партія Сергія Тигіпка. Тепер і в Тигіпка є свій "блок". Чим він гірший від інших?

Як колись казали: "Говоримо - партія, а в підтексті - Ленін", але не навпаки!

Жодній із політичних партій України ще не судилося пережити свого вождя. Усі вони, якщо й не зникли зовсім, то лише животіють "широко відомі вузькому загалу".

Воно б може й нічого.

Але біда в тому, що, нейтралізувавши лідера, можна знищити політичну силу за якою стоять мільйони виборців!

А що, якби й на Заході скористалися нашими напрацюваннями, наприклад - ПХО (Партія Хусейна Обами), або БАМ (Блок Анґели Меркель), чи ФСБ (Фронт Сільвіо Берлусконі)?

Що за патологічна манія самовозвеличення? Де два українці - там три партії?

Месіанство в новітній українській історії

Очевидно, відповідь треба шукати в площині очікувань суспільства. Попит породжує пропозицію.

У часи Старого Завіту пророки звіщали прихід Месії. Завдяки Його приходові мала відбутися велика зміна: Месія становив для юдеїв знак великої надії, трактованої як визволення.

Вони вбачали в Месії якогось політичного діяча. Згідно з їхнім баченням, Месія мав здійснити політичне визволення Ізраїлю.

Подібна ситуація складається й в Україні. Суспільство творить образ, який окремій людині залишається лише приміряти на себе, і, можливо, виконати цю роль.

Отож, охочих багато. Але чи легко це - бути Месією?

Древня історія свідчить, що спочатку Посланцю поклоняються, очікують і вимагають чудес, про які, однак нараз забувають. Після того ж, як самі й розіпнуть, насміхаються: "Зійди із хреста, коли ти - Месія! Яви свою Силу!".

У нас Месії теж спочатку поклоняються, потім - труять діоксином. Затим кажуть: "Чому ж ти не зробив чуда? Чому не знищив-посадив усіх бандитів у тюрми? Тьфу - на тебе!"

Так було з Віктором Ющенком.

Виплачені зарплати й пенсії, які не отримували місяцями, роками, і на які вже й не сподівалися, участь у творенні гривні підняли рейтинг прем'єр-міністра на небувалу висоту. Відкрита, харизматична зовнішність, патріотизм...

Ось Він прийшов! "Ти той на якого очікували чи ждати нам іншого?!"

Віталій Кличко узагальнив на Майдані настрої суспільства: "Ющенка Україна чекала тисячу років". І сам президент на початку свого мандату визнав, що він є першим президентом України, не обраним у Кремлі. Ця постать уперше (!) зуміла об'єднати навколо свого імені більшу частину України, не обіцяючи російської мови й Союзу з Росію й Білоруссю. Тобто стоячи, власне на українських позиціях.

Однак захоплення й поклоніння швидко змінилося розчаруванням. Де поділися "баби Праски" та "іже з ними"?

І ось вони, ті, що ще вчора "умілітєльно восторгалися" на Майдані з оранжевими стрічками, кричать сьогодні вже з - російськими, георгіївськими: "Зрадник! Розіп'яти його!" І Петро, який вчора пишався своїм кумівством, сьогодні відрікається: "Не знаю його".

Де поділися інші "помаранчеві апостоли": Жванія, Томенко, Мартиненко, Катеринчук?

Соратниця, невичерпній енергії якої Ющенко значною мірою завдячує своє обрання на пост президента, одразу кинулася реалізовувати свій власний політичний проект. Перетворилася із союзника на конкурента.

За демократичну Україну в листопаді 2004 - люди були здатні віддати життя.

Ці ж "апостоли" заради тієї самої демократичної України виявилися часто не спроможні пожертвувати мінімумом свого добробуту або амбіцій.

Пам'ятаєте біблійне: "А хто з нас сидітиме від Тебе праворуч у Царстві Небесному?" Велич діянь Месій можна оцінювати лише через тривалий проміжок часу, коли охолонуть емоції.

Приміряв на себе цю роль і Арсеній Яценюк.

Він мандрував і проповідував. Указував новонаверненим путь до Царства змін: "Я відкриваю двері, а ви будете йти. За вами й за мною - люди, котрі знову повірили".

Треба визнати, що розчарованих душ, які вкотре ладні хоч у що-небудь увірувати, - таки чимало. А він кликав їх рятувати країну.

Однак конкуренти, користаючись з забобонів суспільства заволали, як у відомому фільмі про Івана Васильовича: "А Месія-то - не справжній!" І спрацювало відмінно!

Не відстають і прихильники Віктора Януковича.

Його в Донецьку порівнюють із новоявленим Месією. Про це можна судити з гасел, з якими прихильники президента приходили на мітинги. Люди тримали в руках саморобні гасла з написами "Янукович!!! Ти наш Бог і ми Вам віримо". На одному із плакатів фотографія Януковича наклеєна на православну ікону.

Однак Месія - це той, хто рятує свій народ, визволитель, дивиться вперед.

А тут якраз навпаки. Хоче повернути назад у "рабство єгипетське", з якого ще й не зовсім вирвались.

Еволюція чи інволюція?

Завоювання попередніх років твердо ліквідуються на рівні вже цілком очевидних акцій, які ведуть до здачі національних інтересів України.

Згортання євроінтеграційної стратегії, законодавче закріплення окупації частини української території чужоземними військами, створення умов для безвихідної енергетичної кабали, спроба перегляду української історії, симбіоз політики з бізнесом, повернення до тіньової економіки, "ручне управління" судовою системою тощо... 

Шлях до ЄС, шлях до життя країни в цивілізованих параметрах, який за умов розумного керівництва державою... Шлях, який Україна могла подолати за п'ять-сім років, сьогодні розтягується на невизначений термін, відкидаючи Україну навіть не до вихідних позицій.

Повернення до ідеї "багатовекторності" - це крок, взагалі призначений унеможливити євроінтеграцію України.

Втім поки що, це - процеси видимі...

Сьогодні вони ще не зустрічають протидії, оскільки опозиція в країні тимчасово зникла. За влучним висловом недавнього анекдоту: "До влади в Україні прийшла організована злочинність, а неорганізована... пішла в опозицію".

Відсутність політичного лідера, який зміг би очолити об'єднані державницькі сили, породжує нові очікування. Україна знову виглядає на Месію, який прийде й "виведе її з неволі московської", "нагодує манною небесною", і вирішить усі проблеми із дрібними побутовими включно.

На небосхилі з'являється постать Валентина Наливайченка з "Оновленням країни", який упевнений, що "рішення залишити ЧФ РФ у Криму ще на 33 роки призведе до втрати Україною незалежності".

В Україні вже були голови СБУ, які намагалися підкорити владний Олімп. Поки що невдало. Але Наливайченко - молодший за них. Зрештою, є наочний приклад північного сусіда. Тому, хто знає...

Одне, напевне - ще не "всьо пропало"!

Ненормальним є лише те, що питання існування держави залежить від волі чиновника, найнятого суспільством на певний термін за певну оплату, себто президента, який переплутав дві ролі: гаранта й руйнача Конституції!

І не треба звалювати на людські плечі непосильні завдання, які стосуються духовних вимірів.  

Вочевидь те, що сьогодні сприймається як поразка демократичного проекту України, насправді є тим необхідним випробуванням, яке має допомогти зробити ревізію пріоритетів, здобутків і втрат, готуючись до наступного, незворотного етапу державотворення.

Головне - еволюція чи інволюція в цих умовах суспільства.

Того суспільства, яке вистояло в 2004 році, і є, разом зі свободою слова, основним завоюванням Майдану. Якою буде роль - і доля - цього громадянського суспільства в театрі абсурду нинішньої української політики? Ось ключове питання.

А лідери знайдуться...

Роман Ревчук, спеціально для УП