К вопросу формирования украинской нации

Одна із причин, яка не дає можливості до інтенсивного всебічного розвитку, своєрідного спурту, української держави - це відсутність сформованої державницької нації.

У свою чергу, труднощі у формуванні нації пов'язані не тільки з пострадянською спадщиною у вигляді викривленого світогляду громадян України. Важливим чинником є факт, що сучасна українська нація формується не на базі одного етносу, а на, принаймні, двох основних - українського й російського.

Не варто зупинятися на оцінці розбіжностей між цими етносами.

Але варто погодитись з тим, що такі розбіжності існують, і носять світоглядний характер. Саме ці розбіжності, у великій мірі, і гальмують оформлення сучасної державницької нації в Україні.

У сенсі того, що українська нація не сформована, увійшов в обіг термін "українська політична нація".

Ті, хто вживає цей термін, спираються на наступну тезу: українська нація хоч і не сформована, але українська держава існує, і є громадяни цієї держави, які мають спільні інтереси в цій державі.

Які ж це інтереси?

Якщо це потреба заробляти, споживати, мати житло та родинний затишок, - то це інтереси не національні, а загальнолюдські.

На думку автора, спільні національні інтереси - це світоглядні інтереси. А світогляд, ідеологія - це те, що характеризує націю в політичному сенсі.

Один світогляд прагне консервації старого устрою життя. Другий - прагне змін у всьому. По великому рахунку, суть антагонізму цих світоглядів - це зміна способу мислення і способу життя. Вони виявляються у відносинах "людина й Бог", "людина - людина", "людина - природа".

У процесі змін у цих відносинах формується нова нація. У свою ж чергу, формування нової нації в Україні є одним з елементів подальшої еволюції людства.

Якщо офіційно визнається, що громадяни України розділені ідеологічно, світоглядно, то "українська політична нація" - це міф, нісенітниця.

Адже нація, як вища форма етносу - або є, або її нема.

Як це не парадоксально виглядає на фоні суцільної русифікації України, але для успішного формування нації, а значить, і для побудови процвітаючого самодостатнього суспільства, необхідне поглинання українським етносом російського.

Враховуючи наявність російськомовної й російськокультурної частини українців, справедливо буде зазначити, що 46 мільйонів громадян України поділяються між українським та російським етносами в співвідношенні "50% на 50%".

Тобто невизначеність у становленні нації може носити перманентний характер.

А значить, зі своїм політично розділеним суспільством, ми ніколи не отримаємо стабільної процвітаючої держави. Бо не зможемо сформувати владну вертикаль у національних інтересах - нації ж нема! - а будемо постійно формувати цю вертикаль у корпоративних інтересах - корпорації є.

У формуванні сучасної української нації головна роль належить українському етносу, як носію відповідного світогляду. Його історична місія - забезпечити своє світоглядне домінування серед інших етносів української держави.

Для виконання цієї місії українському етносу бажано мати значну кількісну перевагу.

Досягти такої переваги, як за рахунок збільшення народжуваності в українських родинах, так і за рахунок переходу російськомовних українців в український світоглядний і інформаційний простір, у близькому майбутньому - не реально.

І в цьому контексті важко перебільшити ту роль, яку може, і повинна, зіграти діаспора. Конкретно - у швидкому формуванні, за життя одного покоління, державницької нації в Україні.

З іншого ж боку, українська діаспора у світі теж зацікавлена бути задіяною в процес формування державницької нації в Україні. Адже на сьогодні діаспора, як носій українського світогляду, через одне-два покоління може значною мірою скоротитись через асиміляцію.

За деякими оцінками, до 20 мільйонів українців живуть за межами України.

Тобто переїзд декількох мільйонів носіїв українського світогляду дав би перевагу українському етносу. Як у прискорені формування державницької нації, так і через виборчу систему, у зміні складу й світогляду української влади.

Відомий закон діалектики: кількість перейде в якість.

Феномен існування української діаспори навіює такий висновок: якщо народ на чужині не асимілював, а згуртувався, розвинувся організаційно, економічно, політично - значить це для чогось потрібно. Важко знайти інший сенс в існуванні української діаспори, ніж задля відігравання вирішальної ролі у формуванні сучасної української нації. Така історична місія української діаспори - і вона повинна її виконати.

Як же практично створити умови для повернення діаспори в Україну?

Гадаю, що створення житлових умов переселенцям може носити організований характер. Наприклад, виділення земельних ділянок під котеджні містечка, і не обов'язково біля Києва. Є ще Одеса, Миколаїв, Херсон, Полтава, Івано-Франківськ тощо.

Повернення мільйона родин створило би будівельний бум в Україні. І будь-яка місцева влада була б зацікавлена в таких переселенцях.

Повернення діаспори - це не тільки повернення українців. Вони ж будуть повертатися із грошима! Розпочинати бізнес. Тобто, інвестувати в українську економіку й створювати робочі місця.

Інвестування коштів діаспори в українську економіку - це велика окрема тема.

Тільки один приклад: уряд вів переговори з Японією щодо інвестування в будівництво метро на Троєщину. А з діаспорою хто-небудь вів переговори?!

Діаспора по всьому світу об'єднана через українські громадські організації. Тобто, повертатися вона також може організовано. І - відразу долучатися до громадського життя, починати впливати на формування влади, привносити свій досвід і традиції ринкової економіки, демократичні традиції країн свого перебування.

Усім цим діаспора посилить український етнос в Україні, і посприяє тому, що українська сучасна нація постане у своїй державі.

А без діаспори нація може й не відбутися.

Для зрушення процесу повернення діаспори необхідна ще одна умова: аби в Україні з'явився суспільний прошарок, який буде провідником повернення діаспори.

Ясно, що державні органи існуючої ерзац-держави не будуть таким провідником.

А от інститути громадянського суспільства, які б впливали на формування місцевого самоврядування, могли б стати такими провідниками.

Інститутами громадянського суспільства я називаю не ту велику кількість громадських організацій, які являють собою офіси окремих діячів. Це конкретно три види об'єднань громадян і їхніх активістів: організації співмешканців багатоквартирних будинків, ОСББ; житлово-будівельні кооперативи, ЖБК; і органи самоорганізації населення, ОСН.

Чому саме вони? У відсутності середнього класу, ці організації де-юре є суб'єктом влади. Вони створюють нову верству: приватних власників колишньої комунальної власності.

Підсумуємо умови для формування нової нації:

- наявність життєздатного етносу;

- національна територія з відповідною енергетикою;

- наявність системної кризи та жорсткий відбір;

- наявність діаспори, як каталізатора системних змін, яка теж перебуває в системній кризі через загрозу асиміляції;

- процес повернення діаспори як повернення генофонду;

- наявність суспільного прошарку - союзника діаспори, як середовища системних змін.

Важко сказати, як піде процес повернення діаспори, і, чи піде він взагалі. Але вже треба починати роботу в цьому напрямі. Принаймні, почати пропагувати та обговорювати цю ідею.

Щодо ролі нової української нації в еволюції людства...

В історичному контексті ми бачимо, що двигунами еволюції є окремі нації, які, виконавши свою роль і витративши свою енергію, поступаються першістю новим лідируючим націям. Так уже поступилися лідерством древні греки та італійці. Потім - великі кельтсько-германські нації, в особі іспанців, французів та англійців. Вони вже зробили свій внесок у розвиток і поширення європейської цивілізації.

Тепер черга слов'ян.

Очевидно, що український етнос із усіх слов'янських - найбільше пригнічений системною кризою.

У нас немає іншого шляху для виживання, окрім як постати новою нацією. І саме формування нової української нації дасть поштовх слов'янському світові до лідерства в цивілізаційному процесі.

Тож без перебільшення можна стверджувати, що український етнос - це золотий фонд європейської цивілізації. Особливо на тлі сьогоднішніх проблем Старої Європи, яка задихається під впливом азійсько-африканської етнічної експансії.

Ігор Орел, спеціально для УП