Коррупционные дыры тендерного закона

На початку літа Верховна рада України прийняла закон "Про здійснення державних закупівель", тим самим поставивши крапку з комою в історії тендерної корупції.

Крапку з комою - тому що інтрига навколо тендерних справ спала - але, вочевидь, незабаром прийде час, коли "тендерна мафія" та її противники схрестять списи з новим завзяттям.

На сьогодні ситуація має ознаки бойової нічиєї - обидві сторони понесли втрати (ледь не у фізичному сенсі), обидва таборам не вдалося повною мірою реалізувати свої амбіції.

Втім, за законами воєнної науки, переможець - той, за ким залишилося поле бою. Широке ж поле для кримінальної творчості дісталося тендерним мафіозі - завдяки численним діркам у законі про держзакупівлі.

Дірки

Найпершою претензією, яку слід адресувати авторам закону, є можливості для так званого тендерного рейдерства. Є декілька положень, які дозволяють оскаржити результати конкурсу фактично будь-кому, хто вважає, що його інтереси було порушено. Можна оскаржувати будь-що - дію чи бездіяльність - замовника.

Вже сама по собі ця норма дає можливість вчиняти скандал на кожному першому тендері, оскільки інтереси особи, юридичної чи фізичної - поняття вкрай нечітке.

До того ж цілком можна допустити варіант, коли у органі оскарження - антимонопольному комітеті - можуть сидіти люди, невипадково лояльні до того, хто скаржиться. За таких умов  зриви тендерів, затягування процесу закупівель і шантаж учасників можуть стати повсякденною практикою.

Принаймні частково відсікти недобросовісних оскаржувачів могла б практика обов'язкової застави (скажімо, 5% від суми тендеру) для будь-кого, хто бажає жалітися в Антимонопольний комітет (АМК). Якщо АМК відмовить, то застава йде державі. В такому разі кляузи на замовника торгів будуть писати, тричі подумавши.

Тим не менш, закон не каже про таку заставу, лише згадує плату за оскарження, яку до того ж має визначити кабмін, і яка, вочевидь, здобуде природу не бар'єру для рейдерів, а лише компенсатору витрат держави на обробку скарги.

Сприяють тендерному рейдерству і норми закону, які визначають вимоги до учасників. Точніше, вони їх не визначають, а досить окреслюють А) нечітко Б) недоречно.

Приміром, що значить "наявність обладнання та матеріально-технічної бази" учасника? "База" та "обладнання" від фірми до фірми щоразу може бути іншим, достатнім чи недостатнім, інколи ж взагалі непотрібним - але це можна лише констатувати за якістю наданої послуги чи придбаного товару, а не наперед.

Те ж саме стосується фрази про "наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід" - не існує чітких критеріїв (крім кінцевого результату), чи є знання та досвід достатніми; аналогічно розмитим є термін "фінансова спроможність".

Враховуючи легкість оскарження, про яку писалося вище, суб'єктивність цих параметрів стає просто небезпечною.

Доцільно було б лише визначити необхідній мінімум досвіду (рік, півроку) мусить мати фірма - учасник торгів у конкретному виді робіт, і то лише у випадках крупних замовлень. Бо рік - це чітко, а "достатньо" - це нечітко.

Наступна перепона, об яку може спіткнутися кожен учасник торгів - це плутані вимоги щодо оприлюднення інформації про закупівлю. Треба публікувати більше 20 (!) документів, опис їх є занадто загальних, порядок публікації не прописано чітко. Тут можливі банальні варіанти перевантаження роботи порталу. Але більш ймовірними є свідома "творчість" чиновників в ході публікації документів - необґрунтовані відмови, необхідність якихось додаткових платних довідок і тп.

Про такий сценарій свідчить і попередня практика У відомого автора тендерних схем, народного депутата від БЮТ Антона Яценка завжди вистачало впливу на "тендерні" ЗМІ, в тому числі і на державний веб-портал з питань закупівель.  

В пам'яті ще свіжий випадок, коли "Вісник державних закупівель", посилаючись на сумнівне роз'яснення мінекономіки, не друкував результати торгів, і учасники були змушені платити додаткові гроші за довідки, які від них хотіли посадовці. Не виключено, що подібні схеми завдяки закону будуть виникати і в подальшому.

Недарма міжнародні фінансові організації несхвально поставились до норми про публікацію даних: "Статтю 10 слід переглянути, усунувши всі позиції, котрі дублюються як самій статті, так і в інших положеннях Закону. У статті передбачені надмірні вимоги щодо здійснення публікацій та численні часові лімити, дотримання яких буде винятково обтяжливим для всіх суб'єктів процесу закупівель. Абсолютно необхідно спростити відповідні положення. Обов'язки щодо здійснення публікацій (часові ліміти) мають бути розширені, а в більшості випадків - узагалі вилучені, за винятком публікації повідомлення (оголошення) та публікації про укладання угоди; будь-які порушення решти обов'язків не повинні вважатися підставою для скасування процедури конкурсних торгів;

Частина четверта статті 10 не зрозуміло, чому гранічні параметри були суттєво знижені (це стосується розміщення в міжнародному виданні): це змусить замовників перекладати документи й призведе до суттєвого підвищення витрат на здійснення державних закупівель (частина друга статті 15)".

Ну і нарешті, ще одна потенційна "дійна корова" для тендерних паразитів. Це - норма про те, що ВСІ члени комітету з конкурсних торгів повинні пройти навчання спеціалістів у сфері здійснення державних закупівель у порядку, встановленому Уповноваженим органом.

Це - прямий шлях для державних коштів у руки приватних навчальних центрів, як це було за найзолотіших часів тендерної палати. Закон дозволяє чиновниками прописати ледве не будь-які "потрібні" порядки навчання та підвищення кваліфікації. Тоді держслужбовцями доведеться навчатися, а державі - платити втридорога за таке навчання.

Маразми

Ну, звісно, не без них.

"Членство в комітеті з конкурсних торгів не має створювати протиріччя між інтересами замовника та учасника чи між інтересами учасників процедури закупівлі". 

Хай буде відомо авторам закону, що у замовника (покупця) та учасника (продавця) інтереси - навіки і за визначенням - протилежні. У першого купити подешевше, у другого - продати якнайдорожче.

Далі. Виявляється, автори закону є прихильниками колонізації України міжнародними фінансовими організаціями. Схоже на те, що вони готові віддати управління державою в руки іноземцям, аби тільки ті дозволили тендерній мафії спокійно красти. Закон щедро надає право іноземним фінансистам одноосібно встановлювати в Україні правила для закупівлі товарів, робіт і послуг за кошти їх кредитів.

Це або помилка, або свідома готовність плазувати перед іноземцями, всупереч принципам цивілізованого міжнародного співробітництва, коли витрачання кредитних коштів регулюється міжнародними договорами.

Недоробка

Загалом закон - і недороблений, і нашпигований корупційними "мінами". Не факт, що мінам всюди дадуть вибухнути, але достатньо знати, що закон їх містить, щоб розуміти необхідність його зміни.

Взагалі, закон "Про здійснення державних закупівель" містить ряд класичних ознак недосконалого законодавчого акту. По-перше, щоб почати працювати, він потребує ряду підзаконних актів (про них йшлося вище), які будуть розробляти чиновники.

По-друге, у відповідності з цим  законом треба розробити ряд інших законів, що будуть регулювати окремі види держзакупівель.

По-третє - це надлишок нечітких якісних параметрів у різних положеннях закону (на кшталт "фінансова спроможність" чи "необхідні знання", на противагу кількісним, корупційно безпечнішим.

Це, у поєднанні з можливостями для тендерного рейдерства та інших видів здирництва  створює перманентно тривожну ситуацію. Особливо, враховуючи здібності та енергію Антона Яценка та компанії, а також прихильність до його справи комуністичної партії України (що має квоту у владній коаліції)  та окремих посадовців в уряді.