Украина, вперед!

Бути чи не бути незалежній Україні? Думаю, багато хто прокручував для себе це запитання після перемоги Януковича. 

Відповідь, судячи з усього - "Бути, але не відразу".

Розпочата спроба відформатувати українців в "русских, которые живут скраю". Пан Путін каже про перевагу "общности исторических целей" над газом і флотом.

Що написано в його плані напроти 2015-2020 років? Приєднання України до Росії?..

Але нова спроба "селекціонерів" схрестити українську політичну націю з російською - історичний тупик, марна трата зусиль. Проблема навіть не в тому, що ідею "російської України" не підтримує українська Україна. А в тому, що сама ця ідея народилася за межами України, і була лише проштовхнута через Схід та Південь України.

Українці - вже серед обраних світових спільнот, які змогли створити свою політичну націю, свою державу.

Рано чи пізно українська політична нація створить свою культуру світового рівня. Українські книги, кіно та музика, освіта та лікарні - все це буде, хоча і в наступних поколіннях. Націєтворення - стимул, який підштовхуватиме нас вперед.

А щоб не допустити втрати незалежності, розмиття української політичної нації, треба тримати перед собою образ країни, яку ми хочемо мати, та йти до нього.

Треба сформулювати та популяризувати національну ідею.

Україна - країна рівних

Україна - країна свободи, де всі рівні перед законом. І великі керівники, і прості роботяги, і російськомовні, й україномовні, українці, росіяни, євреї, кримські татари, православні різних конфесій, католики, протестанти, іудеї тощо.

Внутрішня демократія українства спонукає нас бачити красу в цьому різноманітті. Усі ми разом сповідуємо ідею свободи духу та міцності закону. Адже вільні люди можуть добровільно накладати на себе жорсткі, але розумні обмеження на шляху до прогресу. 

Ця рівність ніяким чином не заперечує того, що українське етнічне ядро є наріжним каменем української держави.

Дійсно, саме особливості українського етнічного характеру, такі як вперта вдача, дієвість, практичність та відчуття етнічної спорідненості, дозволили Україні здобути незалежність. Спочатку від Польщі, а потім і від Російської імперії.

Вільна дискусія, зіткнення протилежних точок зору - це наш механізм розв'язання суперечностей.

Формування такої поліетнічної картини незалежної України є логічним хоч би тому, що самі українці формувалися на стику двох світів - слов'ян з лісової зони та іраномовних племен у степу.

Отже, кожен з українців має: по-перше, свою особисту ідентичність, наприклад, кримський татарин, а по-друге, спільну - політичний українець.

У зв'язку з цим пропоную усі ідеї на кшталт тих, що висуває ВО "Свобода" Тягнибока, з етнічним розподілом - вважати провокацією. Адже за його "конституцією", такий відомий український діяч, як Олег Скрипка, був би позбавлений українського громадянства, бо для цього треба бути українцем - а в Олега мама росіянка, або народитися в Україні - а він народжений у Таджикистані.

Настав час, коли українське суспільство має навчитися відрізняти провокації, якими незалежну Україну намагаються завести на манівці.

Якщо людина, як пан Тягнибок, не зробила нічого корисного для України, а лише регулярно та дієво дискредитує все українське, виникає питання: хто він? Мінімум - невдаха, максимум - "засланный казачок". 

Одна державна мова - одна держава, дві мови - дві держави

Як на практиці треба вирішувати болюче питання російської мови?

Українська мова повинна мати пріоритет як державна, наприклад, в освіті та в державних установах. Але держава бере на себе забов'язання забезпечити переклад на російську там, де цього потребують громадяни - інструкції, суди, закони.

Російська мова може бути регіональною. Проте всеукраїнські інституції мають бути скріплені єдиною загальною базою, одним фундаментом.

Інакше Україна буде поділена на дві частини - російську Україну та українську Україну. В результаті - вічне протистояння, як, скажімо, в Бельгії, але значно драматичніше.

Дмитро Табачник в своїй книзі "Утиный суп" по-украински" небезпідставно відзначає, що Україна - це така міні-імперія, бо має у своєму складі регіони з різною ідентифікацією. Але тут славнозвісний "генератор випадкових ярликів" пана Дмитра дав маху. Адже всі імперії в світі мали лише одну головну мову. Римська імперія - латину, Іспанська - кастельяно (іспанська), Британська - англійську, Російська - російську.

Давайте не ставити експериментів над Україною!

"Киев - мать городов русских"

В новій Україні саме Київ та кияни мають відіграти центральну роль. Столиця, в якій сьогодні масово змішалися представники з усіх регіонів, можна розглядати як приклад майбутньої об'єднаної України.

Саме центр України - Наддніпрянська Україна - є її серцем, її базою.

Тут розташований Київ, тут і знаходилася Русь, яку так полюбила Москвія, що навіть і себе так назвала. Саме вихідцями з центральної України були такі борці за її незалежність, як Іван Мазепа, Київська область, Тарас Шевченко, Черкащина, Семен Петлюра, з Полтави, або такі її видатні постаті, як Микола Гоголь, Полтавщина.

Київ має усвідомити свою особливу місію - стати точкою кристалізації суспільства нової якості, новим яскравим центром на карті світу.

Хочеш бути європейцем - будь ним!

Навіщо українцям чиїсь дозволи для того, щоб прагнути до цивілізації?

Українці мають побачити світ навколо та ментально вийти за провінційні межі свого кутка.

Треба усвідомити історичну правду. До часу підпорядкування Московії-Російській Імперії Україна була хай окраїною, але в Європі.

Скандинавські вікінги, вихідці зі Швеції, заснували Русь. Потім ці землі, разом з Білорусією та Литвою, були єдиною державою - Великим князівством Литовським, потім - Польсько-Литовською державою Річчю Посполитою, від якої Богдан Хмельницький і відірвав буремний край.

Народжене в Європі Магдебурзьке право, якого Московія не знала, було в Києві з 1494-го й аж до 1835 року!

Досить поглянути на хронологію прийняття цього права українськими містами, щоб зрозуміти: балачки про чужинність Західної України - чіткий пропагандистський хід "фірми-конкурента"! Львів - 1356, Кам'янець-Подільський - 1374, Стрий - 1431, Мукачево - 1445, Рівне - 1492, Київ - 1494, Луцьк - 1497.

Ще одна опосередкована ознака належності України до Європи: з 15 століття в Україні, як і по всій Європі, жили євреї. Тоді як в Московії їх не було.

Тому Україна не йде в Європу - а повертається.

Це Москва то вступає в Європу, як за часів Петра I, то проголошує, що є окремою цивілізацією, як за часів СРСР. Сьогодні вона знову грає у власну цивілізацію, де бачить себе одним з центрів у багатополюсному світі, та дописує до себе й Україну.

Нас позбавляють європейського майбутнього.

Проблема в тому, що за Гамбурзьким рахунком, Московська цивілізація не створила для світу нічого нового, нічого корисного.

Всі проривні ідеї людства, від балету до атомної бомби, від філософії до інтернету, народилися поза її межами, та лише запозичувалися нею для реалізації ідеї-фікс - могутності та домінування.

Зараз проект абсолютно тоталітарної 500-річної Московії-Російської імперії закінчився з падінням СРСР. Що далі - власне, невідомо. Відцентрові сили, відсталість, низька громадянська активність людей - все це реальність, яку не сховати за пропагандою.

Отже, ми за дружбу, за спільний рух до прогресу, але в окремих будинках!

Україна визріла з тих світових тенденцій, які призвели до утворення численних націй рівних громадян на місці низки великих імперій з їхніми верхівками.

200 років тому класичні події доби Французької революції вперше в Європі підняли думки французьких філософів-просвітників до рівня абсолютних істин. Вольтер, Руссо та інші - проголошували відсутність догм, вільний пошук власної істини, віру в людський розум, ідею освіти для всіх. Вони боролися за "природні права", які належать усім людям. Хоч би тільки тому, що вони народилися людьми.

Ця духовна хвиля народила український патріотичний рух 19 століття, представниками якого були українські класики Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов, Леся Українка, Іван Франко...

Цей рух призвів до Української революції 1917-1921 років, створення окремої республіки - УССР, на основі якої постала незалежна Україна.

Україна заснована на ідеях просвітництва доби Французької революції - лібералізму, соціалізму в широкому розумінні, та відкритості для всього світу.

В тому числі, європейськості.

Ці ідеї Україна має нести у вкрай складному геополітичному середовищі, поруч з сучасною Росією, яку надихає реванш за падіння СРСР.

Натомість ідея гуманізму та свободи має таку внутрішню силу, що обов'язково вистоїть. Заради правди, заради поступу людства.

Україно, вперед!

Денис Самигін, спеціально для УП