Святая наивность или Куда смотреть простому украинцу?

Історія успіху більшості імперій, багатьох урядів, режимів і просто успішних менеджерів-управлінців - це вміння маніпулювати суспільною думкою. Головне - відволікати увагу людей від проблем куди вагоміших, ніж ті, над вирішенням яких у поті чола свого трудиться та сама імперія, уряд чи режим.

Хліба й видовищ

Україна в цьому плані не виняток. Особливо Україна кінця 10-их років ХХІ століття.

З недавніх пір якось так складаються обставини, що більшу частину свого часу населення України проводить за обговоренням подій, що відбуваються в державі.

Проте, мало хто помічає, що розмови точаться не стільки навколо важливих для країни соціально-економічних та політичних змін, скільки стосовно того, як усі ці зміни відбувалися. Точніше - як вони висвітлювалися й показувалися в ЗМІ.

Тобто мова йде про пафос викладу.

Почалося все з епопеї взаємних візитів, зустрічей та курсувань "наших" та "їхніх" президентів і прем'єрів.

І кожного разу такі відвідини супроводжувалися пафосним висвітленням у пресі, масштабними обговореннями та прискіпливою увагою до найменших подробиць.

В контексті пафосу неприпустимо не згадати про яєчно-димові війни в українському парламенті. Те шоу не на один день відволікло увагу суспільства від нагальних проблем.

Хоча, якось занадто театрально й награно виглядали ті парламентські "бої без правил". І парасольки в руках охоронців спікера на диво вчасно з'явилися, і чистий костюм у Литвина "випадково" в кабінеті знайшовся...

Дещо розрядити напружену суспільну атмосферу прагне прем'єр Азаров.

Він, зокрема, анонсував дефіцит бюджету-2010 в розмірі всього 5,3%. Для порівняння - дефіцит держбюджету в 2009 сягнув 16 відсотків. Виникає логічне запитання: яким чином цього можна досягти? Особливо якщо врахувати, що лише один пенсійний фонд оцінює свій дефіцит у січні-квітні цього року в 7 мільярдів (!) гривень.

А ще є заява екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника газеті "Дзеркало тижня", в якій, зокрема, зазначається, що "із початку 2008 року державний борг зріс у 3,6 рази й досяг 316,9 мільярдів гривень".

І якось непомітно зникла з поля уваги ЗМІ та політиків тема можливої екологічної катастрофи в Калуші, яка загрожує безпеці не лише України, а й багатьох європейських держав.

Міжнародний досвід

А тепер варто, мабуть, повернутися до теми "переведення стрілок" і "відволікання уваги".

Якщо заглибитися в історію, то можна помітити цікаву закономірність. Більшість війн, розпочатих урядом США, починалися, власне, на фоні падіння рейтингу тодішнього президента, на фоні внутрішньодержавних негараздів або економічних криз.

Війні у В'єтнамі передували заворушення й сутички на расовому підґрунті.

Офіційною причиною початку другої військової кампанії в Іраку були терористичні атаки 11 вересня. Але до того було стрімке падіння рейтингу тодішнього президента Джорджа Буша-молодшого та початок економічних негараздів в країні.

Схожі тенденції спостерігалися свого часу й у Росії.

Більшість звинувачень на адресу влади в обмеженні прав і свобод громадян, тиску на ЗМІ, а також економічні спади - так і не досягали значного суспільного резонансу. Адже одразу починалися серії терактів у метро, вибухи в житлових будинках або черговий сплеск війни в Чечні.

А що у нас?

На відміну від США та Росії, Україна світовою надпотугою не є.

Тому воєнні дії або вторгнення на територію іншої країни нам, на щастя, не загрожують. Наша влада просто не може собі дозволити такої "розкоші".

Проте, вона має достатньо ресурсів, аби створювати й підтримувати в суспільстві певні настрої.

Показовий приклад - епідемія свинячого грипу в жовтні-листопаді минулого року. Більш ніж на місяць країну було паралізовано й "посаджено" на карантин. Нагадую: перед її, епідемії, початком - суспільство активно обговорювало скандал з педофілами в "Артеку".

То від чого ж так наполегливо намагаються відвернути наші проникливі погляди?

Можливо, від того, що Україна впевнено провалюється у фінансову прірву? Оскільки відсотки по всіх міжнародних кредитах потрібно обслуговувати, а зробити це наша країна просто не здатна. На початок 2010 року зовнішній борг України становив близько 317 мільярдів гривень.

Тоді виникає запитання: а до чого тут Росія?

Щоб відповісти на нього, варто поглянути на ситуацію всередині самої РФ.

Сукупний зовнішній борг Росії на 1 жовтня 2009 року становив 487,4 мільярда доларів.

Головне джерело наповнення бюджету РФ - експорт нафти і газу, який також забезпечує і зростання ВВП. Таким чином, уся економіка Росії фактично залежить від обсягів продажу й видобування цих природних ресурсів. А, отже, і від фінансової спроможності країн-імпортерів платити за них.

Головними імпортерами російської нафти і газу є країни Західної Європи.

Проте, зараз вони переживають глибоку економічну та фінансову кризу, завершення якої найближчим часом очікувати не варто. Тому Європа може просто почати економити на імпорті. До того ж, у світі спостерігається тенденція до переходу на альтернативні джерела енергії.

Як наслідок, обсяги експортованих Росією енергоресурсів можуть почати скорочуватися вже найближчим часом.

Хоча, з іншого боку, саме обсяг може й не скорочуватися. За даними Міненерго РФ,  експорт природного газу з Росії в 2009 році впав на 10,3%, але вже в січні 2010-го цей показник зріс на 2,2% в порівнянні з 2009 роком.

Проте, в офіційних заявах профільних міністерств РФ не акцентується на тому, що протягом останніх років світові ціни на нафту, а, отже, і газ, падають.

Саме тому збільшення обсягів експорту не означає збільшення фінансових надходжень до бюджету. Нагадую, що нафтогазова сфера забезпечує в Росії 60-80% цих надходжень.

Не варто забувати й про обмеженість природних ресурсів. Державна політика РФ сусіда не спрямована на модернізацію процесу видобутку нафти і газу. Головна увага зосереджується саме на цих ресурсах, а супутні продукти їхнього видобутку нівелюються.

Нова проблема, з якою вже потрохи починає стикатися РФ - це активна розробка способів використання сланцевого газу як альтернативи традиційному природному газу.

А ще є етнічна неоднорідність населення Росії, постійна ескалація насильства в Чечні та Інгушетії, неофіційна експансія Китаю...

З цієї точки зору зацікавленість Росії в тісній співпраці з Україною стає зрозумілою - як спосіб відвернути увагу суспільства від внутрішньоросійських проблем.

Закріпивши свою присутність у Криму ще на чверть століття, РФ таким чином отримала можливість повторного втілення "абхазького" сценарію в будь-який момент.

Адже ніхто не гарантує, що доброзичливий сусід найближчим часом не "імпортує" у Крим "своїх людей", скажімо, для забезпечення й підтримки діяльності ЧФ. Або просто не почне роздавати паспорти РФ усім охочим.

І якщо такий варіант розвитку подій буде втілено практично, то найменшої конфронтації або нагнітання ситуації буде достатньо для початку збройного конфлікту. Тобто - скерування уваги росіян на "зовнішнього ворога".

Зрештою, можна знову повернутися до теми природних ресурсів.

Україна володіє одним із найдорожчих і найважливіших - землею, тобто родючими чорноземами.

Як не дивно, але в процесі всіх останніх переговорів із РФ тема землі не піднімалася. Пояснити це можна небажанням привертати зайву увагу тепер вже нашого суспільства до цього питання.

У світі зростає інтерес до екологічно чистих продуктів харчування. А для того, аби забезпечити пропозицію, потрібні значні земельні площі, на яких цю саму "пропозицію" можна вирощувати.

Звідси висновок: а чи не розглядають наші чорноземи як плацдарм для майбутнього виходу на світовий ринок екологічно чистих продуктів харчування?..

Найпереконливіша, а, отже, і найнебезпечніша, брехня - це брехня з домішками правди.

То куди ж таки дивитися простому українцю? Що може він побачити, якщо загляне за ширму всіх візитно-димово-яєчних декорацій?

Оксана Пелюшенко, спеціально для УП