Воинская и морская доблесть укров-русов

Почуй, нащадку, славу ту і держи своє серце за Русь!
Ілар Хоругин, "Влескнига"

Зазвичай ворог применшує геройські вчинки супротивника. Але зовсім приховати чудеса справжнього героїзму неможливо.

Відомий англійський історик Фред Томас Джейн у своїй праці "Імператорський Російський військовий флот: його минуле, теперішнє й майбутнє" зізнавався: "Руський флот, появу якого відносять порівняно до пізнього часу - періоду правління Петра Великого, - має в дійсності більше права претендувати на древність, ніж Британський. За століття до того, як Альфред побудував перші британські кораблі, руські судна билися в жорстоких морських битвах; і тисячу літ тому кращими моряками того часу були вони, руські."

Хто саме ці "руські", назвав у своїй монографії "Морская мощь государства" головнокомандувач ВМФ, адмірал флоту Радянського Союзу, нащадок українських гончарів-горщичників, уродженець Кам'янець-Подільського, двічі Герой Радянського Союзу Сергій Горшков. За його словами, це племена слов'ян Північного Причорномор'я та Придніпров'я. Тобто - наші з вами прадіди, які в 269-му році численним флотом здійснили похід у Середземне море, і розгромили Афіни, Спарту, Коринф, досягли Кіпру та Криту.

Такий успішний похід показує, що наші древні флотоводці знали дорогу до берегів південної Європи та північної Африки й раніше.

Оцінюючи бойові походи запорізьких козаків, італієць д'Асколі, який довгий час знаходився на службі в Порті, і який, до речі, називав українців россе, писав: "Козаки настільки відважні, що не тільки за рівних сил, але й 20 чайок не побояться 30 галер падишаха, як видно це щорічно на ділі".

Турецький історик-літописець Наїми із приводу морських походів козаків зізнавався: "Можна з упевненістю сказати, що не знайти в усьому світі людей більш відважних, які менш за все думали про життя, або менше боялися смерті. Як розповідають люди, що знаються в морській справі, ця ґоль своїм умінням і хоробрістю в морських битвах переважає всі інші народи".

Конкретний факт наводить єзуїт Фурньє, який наприкінці XVI століття відвідав Константинополь: "Тут мені розповідали істинно дивовижні історії про напади північних слов'ян на турецькі міста й фортеці. Вони з'являлися несподівано, піднімаючись прямо із дна моря, і кидали в жах усіх берегових мешканців та воїнів. Мені й раніше розповідали, нібито українські воїни перепливають море під водою, але я вважав це вигадкою. А тепер я особисто говорив із тими людьми, які були свідками підводних набігів українців на турецькі береги".

Видається справжньою фантастикою, що в шістнадцятому столітті могли бути підводні човни. Але про винахід українських козаків, зроблений і випробуваний набагато раніше за голландця Ван Дреббля, раніше за описаний письменником-фантастом Жулем Верном, - також засвідчили француз Монжері в праці "О подводном мореплавании во время войны", надрукованій у 1827 році в Санкт-Петербурзі, та поляк Адамович у книжці "Подводные лодки, их устройство и история", що побачила світ у 1905 році в тому ж Петербурзі.

Нажаль, опису чи якихось документальних даних про козацькі підводні човни не збереглося. Тогочасний рівень технологій також не дозволяв зробити подібний апарат надійним та довговічним.

Виготовлений із дерева, яким переважно користувалися українські майстри, такий човен був дуже ризикованим для використання. І, найвірогідніше, від подальшого застосування подібних плавзасобів відмовилися самі козацькі моряки.

Однак те, що вони не боялися пірнати в море на таких конструкціях, і йти в бій із турками, говорить не тільки про їхню інженерну думку, яка випереджала час. Насамперед - про неймовірно бойовий гарт, високу психологічну підготовку та готовність до самопожертви.

І як після цього не повірити в силу та стійкість наших пращурів! Ці риси дуже яскраво описує у "Влескнизі" Ілар Хоругин. Йдучи на русів, ґоти одягали для залякування на голови коров'ячі роги, і волові шкури на тіло для захисту, а руси навіть знімали із себе сорочки, і так і ставали до битви. Цим вони підкреслювали свою відкритість, сміливість і готовність померти за святу справу.

Ось такою силою духу вони володіли. Їхня зброя - любов та віра до своїх богів і до своєї землі. "І силою Божеською вразимо ворогів наших", "Самі маємо помирати, а Русь визволяти", - наказували самі собі наші предки й мали славу переможців.

Не можу погодитися з істориком Дмитром Яворницьким, який стверджував, що "козак і убогість, козак і злидні - ці поняття були завжди спорідненими", і для підтвердження приводить поширений в Україні вислів: "Козак - душа правдива, сорочки не має". Скоріш за все, тут ідеться про готовність козака зняти сорочку, і стати на зустріч ворогу з відкритим тілом, демонструючи, що йому не страшні ні стріли, ні мечі, ні шрапнель. Те, що їх називали " ґоль, голота" теж іде від цього.

Весь світ визнавав, що сміливіших за укрів-росів, себто козаків, - не було. Зовсім невеликою кількістю вони переважали набагато чисельніші загони.

Смакує такими подвигами й польський хроніст, італієць за походженням, Алессандро Гваньїні. Ось один з описаних ним епізодів. 17 січня 1569 року низовий козак Боруля, з десятком свого товариства, невідомо звідки "вдарив на московський полк, під прапором якого була сотня вояків, і гнали московітів аж до самої Білої, рубаючи, б'ючи, хапаючи й в'яжучи. Боруля взяв велику здобич і прибув до Вітебська з полоненими".

Як тут не погодитися з тими, хто стверджує, що саме українське козацтво стало прообразом нинішніх спецназів!..

Україна має багаті традиції воєнного мистецтва. Навіть сьогодні, попри те, що прогрес зробив небачений стрибок у порівнянні з доісторичною епохою, у наших предків є чому повчитися.

Щодо морського досвіду наших предків, можемо сміливо стверджувати, що слава українського флоту сягає древніх віків. І роком зародження його слід вважати щонайменше 269 рік, про що й писав адмірал Сергій Горшков.

P.s. Матеріали взято із книги "Код України-Русі".

Сергій Піддубний, для УП