Як украсти 400 тисяч доларів із сейфа народного депутата?

Якби хто поставив переді мною таке питання, я б безсило стенув плечима - а біс його знає. Коли б така дилема виникла перед знаменитою Сонькою Золотою Ручкою, вона б, напевне, до розв'язання подібної задачки підійшла з іншого боку.

Неодмінно, гадаю, впоралася б.

А звідки тим грошам там узятися? Чи є там "зелененькі"?

Справді ж бо, зарплата навіть самого "крутого" за нинішніх часів народного слуги в парламенті складає до трьох тисяч умовних одиниць. Із усіма навантаженнями комітетів, підкомітетів, комісій і такого іншого службово-професійного тягаря.

Відтак, три тисячі умовних одиниць множимо на дванадцять місяців року, виходить тільки 36. Це, підкреслю, тоді, коли із заробітної платні народного обранця не брати ані гривни на прожиток - ані на харчування, ані на покупки, ані на комірне.

Себто й ламаного цента на себе, золотого, на сім'ю, на старих і родичів не витрачати.

Коли він, рідненький, взагалі не купуватиме дорогих авто, не споруджуватиме шикарних заміських палаців, не хизуватиметься костюмами від дорогих модельєрів, на кшталт нинішньої Донателли Версаче, не розмовлятиме з мобільних телефонів у платинових "одяганках".

Житиме, що називається, лише самим Божим духом. Тобто, все до останньої копійчини відкладатиме лише для неї - Соньки Золотої Ручки.

Але чому ми рахуємо статки нардепів лише за один рік? Благодать нинішніх слуг народу треба верстати, як мінімум, від останніх парламентських виборів.

Отже, суму в 36 річних "капустяних" потрібно помножити на 2,5. Але й тоді гірка в досліджуваному нами сейфі ледве-ледве дотягне до ста тисяч доларів, позаяк, по-правді кажучи, офіційну зарплату в три тисячі умовних одиниць у Верховній Раді отримують буквально одиниці народних обранців.

Так де нам узяти ще 300 тисяч доларів США для "грабунку"?

Це вже залежить від того, хто і як з народних слуг зумів прилаштуватися. Ви, приміром, не звертали увагу яка запекла боротьба йде поміж нардепами, коли формуються структури новообраного парламенту?

Як вони штовхаються ліктями за те, щоб потрапити в так звані "хлібні" комітети. Насамперед, у бюджетний, фінансів і банківської діяльності, боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Одне слово, хто побіля чого треться, тим і може обростати.

І вже десь за півроку, а краще за рік після засідань на щаблях представницької влади стає видно як народний слуга "прилаштувався", на що може розраховувати Сонька Золота Ручка в його депутатському сейфі.

Чи зумів він, приміром, "осідлати" окрему галузь, яка щедро датується із державного бюджету. Тоді такий "народний слуга" стає справжнім "сторожовим псом" у своєму кутку.

Особливо ж за умови, коли політична сила, яку він представляє в парламенті, знаходиться при владі. Це означає, що він бере під власну опіку усі кадрові розстановки.

На впливові пости тут же саджають своїх людей. Коли вони нарешті розсаджені по бантинах, без "куратора" галузі не вирішується жодна фінансова проблема.

Ви не можете навіть собі уявити, яким багатим тоді стає врожай для тієї ж таки злощасної золоторукої Соньки.

Це коли "персональний боржник" тобою посаджений міністром чи головою державного комітету і всі від нього нижчі, нижчі, нижчі, і котрі завбачливо, з розумом, розсаджені саме тобою, як у щедрому плодоносному саду дерева.

Ось вони щодня, щогодини, щомиті старанно і натхненно "варять", "варять" "бабло", зрозуміло, для себе, але і для передачі сюди, "на гору". Яке соковитою "капустою" старанно лягає і лягає на дно сейфа.

Якогось дня стає зрозуміло, що в одному сейфі уже явно тісно. Тоді вкладистих, броньованих, об'ємних вогнезахисних місткостей стає уже декілька.

На роботі, дома, в заміському котеджі, в тещі, зятя. Але котроїсь ночі, збуджений від гострої проблеми ("куди дівати "капусту"?) мозок "прострелює" рятівна думка: а чому б не створити власний банк?

Зрозуміло, на підставних осіб, десь в офшорах. Щоб ніхто і ніколи не відкопав хто, звідки і які переказував суми.

Але навіть і за таких обставин у сейфі на роботі все одно залишається якась там сума "зелених". На "кишенькові" витрати.

Ви, зрозуміло, можете сказати: в парламенті народних слуг у нас, слава Богу, замало не пів тисячі. На всіх не вистачить галузей.

Справді, тут у них проблема. Але саме для цього і придумана своєрідна парламентська ротація із змінами коаліцій. Сьогодні одні при владі, інші в опозиції. Через років півтора-два все навпаки. Міняються, буцімто, як день і ніч.

Ті, хто нині на коні, ті начебто чесно працюють за світлої пори доби. Вони наряджаються у дбайливих, запопадливих "кураторів". І, звісно ж, з усіх сил голосно та всенародно ганьблять попередників, котрі начебто довели галузі "до ручки", і наводять, зрозуміло, свої порядки.

Отже розставляють близьких і вірних людей на ключові "грошовотворні" посади. Аж до директорів підприємств, начальників цехів, рибоохоронних, автомобільних інспекторів.

А вже потім, подібно до попередників, бідні, не сплять ночами: куди подівати "бабло", котре справжньою рікою тече - не міліє. В що його вкладати?

Бо ж на місцях старанно трудяться плодовиті "бджоли", які добре знають: до наступної парламентської заметілі, чергових коаліційних "заморозків" конче треба викачати з теплих місць усе що лишень можливо.

Через те, що невідомо скільки для їхньої політичної сили триватиме благодатний день.

Сидячи в опозиції, інша частина депутатського корпусу, так би мовити, геть не ловить мишей. Не б'є по руках казнокрадів і різного роду розтягаїв державного добра. Хоча вони їм добре відомі. Як і джерела протиправного накопичення добра.

Позаяк це буде надто схоже на дії унтерпришебеївської вдови, яка відлупцювала себе саму. Перекривши канали грошових витоків нині діючих "господарів" часу, вони завтра накажуть себе самі. Тому чи не ліпше опозиційні заморозки пересидіти тихо під віником?

Частиною плану "пересидки" є необхідність і "залягти на дно" після часу активного накопичення. Аби все довкруги вляглося, втихомирилося: і протиправно здобуті кошти вимагають тиші...

Окрім описаних вище, у наших народних слуг є й тисячі інших способів набити службовий сейф "капустою" для Соньки. Це проштовхування "потрібних" для певного кола осіб законопроектів.

Скажімо, великі виробники якоїсь там продукції хочуть задавити, знищити дрібних підприємців, які підточують їхній прибутковий бізнес своїми пацючими норами, виходячи на ринок зі своєю, подеколи більш якісною продукцією.

Якщо їх вчасно не зупинити, вважай, що за рік два обженуть, і від нинішніх прибутків залишаться тільки ніжки та ріжки.

Як позбутися конкурентів? А через дбайливу "турботу про благо держави". Юридичні служби промисловців розробляють законопроект поправок до якогось там закону. Приміром, про збільшення плати за ліцензію, піднявши її до... мільйона гривень.

Для харчового гіганта це копійки, а ось приватний підприємець тут же засохне, середній бізнес зашкутильгає на обидві ноги, а то й безсило впаде на коліна.

Через кого можна проштовхнути подібну аферу? Та лише через того, хто має право законодавчої ініціативи. Все інше вимірюється поклажами в сейф.

... Свого часу мій добрий знайомий, який на ту пору очолював одну із галузей держави, вирішив подати заяву про складання своїх повноважень на користь посади народного депутата, пройшовши до парламенту за списком однієї політичної сили.

- Ти що, - здивувався я, - а як же ж із багатьма тими справами, які ти затіяв на виробництві?

- Шкода, що не все вдалося зробити, але є й інші життєві інтереси, - багатозначно заявив він.

- Цікаво, які ж це?

- Був учора на дні народження в сім'ї народного депутата. Він лише якийсь там заступник голови парламентського комітету, але своїй дружині до іменин подарував автомобіля за 130 тисяч євро. До приходу в депутати він у мене "стріляв" червінця на цигарки... І відповідальності ж ніякої. Не те, що тут...

Чудово розумію, що мій публічний "грабіжницький план", підготовлений для Соньки Золотої Ручки, геть нашпигований лише натяками, алегоріями, двозначностями, еківоками.

Перечитавши написане, я й сам звернув увагу на те, що ще в жодній своїй статті я ніколи так багато не послуговувався лапками. Чому? Та тому, що насправді, я нікого не вхопив за руку особисто, але водночас я дуже добре знаю про те, що кажу.

Будьте певні, що багато із народних депутатів - минулих скликань, нинішнього, - які прочитають ці рядки, знають конкретно, що реально стоїть за моєю поки що езопівською мовою.

Переконаний, що прийде час, коли можна буде конкретно вказати на ті таємничі сейфи, які й зараз пакуються сотнями тисяч доларів США з поту людського, з їхньої рабської покори. І показати на них не лише для міфічної Соньки Золотої Ручки.

Олександр Горобець, для УП