Если приснился Янукович - к добру или к беде?

1 квітня Віктор Янукович заспокоїв мене, бо майже засумнівався в його першоквітневих заявах.

Утім, якщо пригадати, не Семиноженко першим почав. А, власне, президент, виступаючи перед особовим складом СБУ ще 25 березня. "Нам потрібно напрацювати власну, українську ініціативу щодо формування нової безпекової архітектури в Європі, ...що орієнтована на нові виклики і передбачає участь не лише країн ЄС, але й найближчих сусідів... зокрема, України, Росії, Білорусі, Молдови", - заявив тоді Віктор Федорович.

Цю заяву мовчки вислухали наші націонал-патріоти, які вже звикли до подібної "печерської багатовекторності".

Бо, що тут такого страшного?

Тут же, диви, і Молдова є, хоч і останньою, і країни ЄС згадуються, хоч й всі вкупі... Та й написано те, певно, було заради красивого слівця до дня народження СБУ. І занадто простодушно щодо сподівання на нову архітектуру Європи за українським проектом.

До урочистих слів часто менше уваги. Це як черговий тост - завжди з посмішкою і епітетами, але не завжди з щирістю й правдою.

Я, наприклад, згадав про запропоновану Януковичем "архітектуру" тільки в розпал дискусії про новий союз із Росією і Білоруссю. А доти довше думав над іншим реченням - зверненням президента до ветеранів СБУ, які "забезпечили спадкоємність традицій".

Певно ж, заспокоював себе, йшлося не про традиції з часів КДБ.

Усіх спантеличила заява Володимира Семиноженка наступного дня - 26 березня - про те, що більшість українців хочуть до союзу з Росією й Білоруссю.

Навіть не до союзу, а "союзної держави"! В якій саме "тому", як недавно натякнув Азарову Путін, газ дешевший для Білорусі. А "Україну в ЄС щонайменше 15 років ніхто не чекає", додав Семиноженко.

Певно, віце-прем'єр мав на увазі не лише дешевий газ чи ще якісь економічні зиски, бо не з цих питань він головний в уряді. Словом, не тільки про економічний союз йшлося.

Тому-то всі націонал-патріоти стривожилися: високий урядовець, більше того, відповідальний за культуру, освіту, історію, молодіжну політику тощо - про союз з Росією заговорив!

Найпереконливішими опонентами Семиноженка, проте, стали не націонал-демократи, не опозиціонери, а, на превеликий жаль, низка страшних терактів у федерації.

1 квітня, незважаючи на такий день, патріотів заспокоїв президент.

"Є незаперечна істина - Україна незалежна суверенна держава. Є наступна істина - Україна активно інтегрується в Європейський Союз. І цей стратегічний напрям зафіксовано, у тому числі, й у моїх неодноразових заявах як президента. Я хотів би, щоб про це усі пам'ятали. Чи існує право на дискусію з цього питання? Для мене як для президента - ні. Для усіх, хто представляє владу - ні. І це категорично", - запевнив Янукович.

Здавалося, президент розставив всі крапки. Майже всі. Бо ще сказав, що "проблема полягає у не зовсім точному висловлюванні Семиноженка".

Яке ж в цьому контексті мало бути "точніше" висловлювання?

Також Янукович "проти того, щоб роздмухувати зараз цю тему". Невже колись настане для неї час?

Того ж дня Віктор Янукович повторив своє запевнення. "Ми віддані справі розбудови сильної, незалежної України у складі процвітаючої Європи. Цей шлях непростий, але ми його обрали багато років тому і йдемо ним", - сказав уже в розмові з колишнім верховним представником ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Хав'єром Соланою і колишнім заступником держсекретаря США Строубом Телботтом.

Після таких заяв глави держави я міцно і спокійно заснув.

І наснилося мені, що Янукович навмисно домовився з Семиноженком, Табачником, Могильовим.

Про те, як вони спільно допомагатимуть президентові піднімати його рейтинг, скажімо, в Західній Україні. Вони виступатимуть з дратівливими заявами, а він ставитиме їх на місце.

І це буде дуже подобатися, приміром, таким як я. Подобатиметься більше за, скажімо, Тимошенко, від якої жодної реакції на заяву Семиноженка я не почув.

Скажете, до чого тут Могильов? А його президент першого ставив на місце, наказавши переглянути рішення міністра внутрішніх справ стосовно скорочення тієї частини апарату МВС, яка займається правами людини.

"Треба здійснювати кроки з розширення заходів із захисту прав людини, а не навпаки. Я не радив би вам економити державні кошти на правах людини", - сказав 29 березня Янукович Могильову.

А, точніше, нам з вами, електорату. Бо міністр президента, певно, й не почув.

Адже Українська Гельсінська спілка з прав людини днями повідомила, що "немає жодної інформації про реакцію міністра внутрішніх справ на критику президента", наказ про звільнення регіональних представників Департаменту моніторингу дотримання прав людини в діяльності міліції не скасовано.

Більше того, "у регіональних представників продовжують забирати оргтехніку, виганяти з кабінетів, стверджуючи, що вони звільнені".

Аж під ранок сниться, що те саме чекає й на заяву Януковича про активну стратегічну інтеграцію незалежної суверенної сильної України в процвітаючу Європу.

Але після того, як українці заспокоїлися такими запевненнями, приспали пильність, довірилися своєму гарантові - раптом в них з-під носа кусок труби продали за дешевий газ, і ще три сотні об'єктів, на які нібито претендує РФ.

А російський флот залишили в "позаблоковій" державі, яка довго шукала нової безпекової архітектури, пам'ятників Сталіну набудували, Бандеру викреслили з Героїв, відсвяткували 140-річчя Леніну...

А ми, українці, з усім цим мирилися, благаючи, аби хоч того, про що казав Семиноженко не сталося. А хто й протестував, для них то власне Семиноженка зняли з посади, то Табачника...

Прокинувся зляканий, перехрестився.

І взявся знову заспокоювати себе, але вже коментарями політологів.

Один каже, що то Семиноженко просто Європу так лякав: не хочете нас - підемо в протилежний бік.

Другий вважає, що заяви віце-прем'єра і міністра освіти просто порожнє загравання з Москвою в період газових переговорів.

Третій бачить в риториці й діях Семиноженка і Табачника їхнє прагнення заявити про себе проросійському електорату і російським спонсорам, аби колись на цьому грунті почати самостійний політичний проект.

Тим більше, якщо їх справді попросять з влади, то вони "постраждають за  ідею". А якщо ця ідея ще й "осиротіє" після падіння рейтингу владної ПР і привладної КПУ...

Слухав-слухав заспокійливі версії аналітиків, а з голови не вивітрювався страшний сон.

А тут ще один експерт. Каже, що Семиноженко просто завчасно проговорився, обмовився "не зовсім точно" про справжню суть переговорів Януковича й Азарова в Москві.

Остаточно засумніватися в щирості першоквітневих заяв нашого президента довелося у понеділок після Паски.

Якось не очікувано для таких, як я, Віктор Янукович вирушив з "одноденним робочим", як пише його прес-служба, і "коротким", як сказала Ганна Герман, візитом до Москви. Нібито похрестити другового внука, вклонитися могилам космонавта Берегового й першого президента РФ Єльцина. І аж потім зустрітися за одне й зі своїм кремлівським колегою.

Та найбільше насторожили не раптовість і порядок денний візиту.

Прес-служба нашого президента так детально розповіла про те, де був і що робив Віктор Федорович, як вони з паном Медведєвим зустрічалися, йшли резиденцією, ставили свічки, каталися на "Побєді"...

Лише про саму розмову - дуже скупо: "обговорили перспективи українсько-російського співробітництва".

Цікаво, що й прес-служба російського президента повідомила те саме. Уточнивши, що було це за неформальним обідом.

Ніхто не знає, може, Янукович там теж розповідав пану Медведєву про "незаперечні істини" стратегічної євроінтеграції суверенної України, як нам з вами і панові Солані з паном Телботтом.

Може, я даремно панікую спросоння.

Але перед зустріччю з Януковичем Медведєв підписав закони про ратифікацію угоди з Південною Осетією і Абхазією щодо охорони їх кордону з Грузією силами російських прикордонних органів ФСБ РФ.

А перший заступник міністра оборони РФ Олександр Колмаков того дня заявив, що підрозділи російських ЗС 9 травня візьмуть участь у парадах на київському Хрещатику і в білоруському Бресті.

Знову - Росія, Україна, Білорусь.

А хіба Грузія не перемагала з нами нацизм?..

Олег Петренко, для УП