Мифы России

Найбільш поширений у Росії міф - Україна не виживе без газу свого північного сусіда - активно взяла на озброєння нинішня команда Віктора Януковича. Це в стилі Володимира Вольфовича: перекриємо кран і від України нічого не залишиться. Схоже, у Києві повірили в зомбування Жириновського.  

Тільки одна біда - газовий і нафтовий краники не можуть забезпечити гідне життя навіть росіянам. Болівар двох не витримає.

Росія, у порівнянні з розвинутими країнами Заходу, виробляє внутрішнього валового продукту в 3-4 рази менше. Якщо навіть при найсприятливіших умовах економіка стабілізується, і кожного року виробництво ВВП буде зростати на 5 відсотків, усе одне доведеться доганяти розвинуті капіталістичні країни ще 100 років.

У світовому масштабі новий варіант перебудови російської економіки полягає в конкурентній боротьбі із країнами "великої сімки". Останні, у свою чергу, проводять жорстку політику, спрямовану на перетворення Російської Федерації в сировинний додаток.

Наші сусіди рано чи пізно дійдуть до ситуації, коли доходи від експорту сировини не зможуть покривати витрат на технології, на товари народного споживання.

І що тоді?..

Україні доведеться розраховуватися за тимчасові вигоди, які отримали власники хімічних та металургійних підприємств, завдяки дешевшому газу.

Прізвища їхні всім відомі. Це найзаможніші олігархи України. За них буде розплачуватися простий народ.

Тож чому б українським олігархам не замовити провідним науковцям серйозне аналітичне дослідження: що нас чекає від такої "дружби" із Росією? І куди йти Україні - у Європу, чи в Азію?

Натомість росіяни ще до початку третього тисячоліття спробували заглянути у своє майбутнє. І всеросійське об'єднання підприємницьких спілок "Круглий стіл бізнесу Росії" замовило провідним московським ученим аналітичний огляд "Політичний процес у Росії: сучасні тенденції та історичний контекст".

Підкреслюю, це зробила не влада, не політичні партії - а бізнесмени.

Вони грошей даремно на вітер не кидають. Хотіли бачити перспективу - вкладали кошти в незалежний Центр комплексних соціальних досліджень і маркетингу.

Російські вчені перед бізнесом у боргу не залишилися. Вони спробували відверто відповісти на ряд проблем та викликів часу, які хвилюють країну та рядових росіян.

Один із викликів, що поширюються серед російської інтелігенції та політичної еліти, полягає в тому, що найближчими десятиліттями вибору між демократією й авторитаризмом у Росії не буде.

Провідні вчені вважають, що перед країною навіть не стоїть питання: демократія чи авторитаризм? Мова йде тільки про те, якого типу авторитаризм пануватиме в Росії.  

Виклик другий. Демократія неможлива в багатонаціональному суспільстві. Тим паче в державах із територіально відособленими націями. Це доволі обґрунтована теза Джона Мілля, яка підтверджена численними прикладами.

Якщо з нею погодитися, то в перспективі можна говорити про неминучість розпаду Росії.

Який же вихід запропонували бізнесменам науковці?

"Росія як держава має останню історичну можливість для облаштування економіки, суспільства й держави. Якщо ця спроба закінчиться невдачею, подальше ослаблення Росії аж до її дезінтеграції, котре супроводжуватиметься міжнаціональними конфліктами, локальними війнами, прихованою та відкритою боротьбою за владу як у центрі, так і в регіонах, здається цілком вірогідним". Кінець цитати.

Виклик третій. В Росії наступило протверезіння. "Новий світовий порядок", як і прийом у "європейський дім", не відбувся.

Головний парадокс новітньої політичної історії Росії полягає в тому, що невгамовні "західники" стануть "східняками" і будуть піддавати анафемі вавилонську блудницю Америку.

Космополіти стануть  націоналістами, та ще й такими, що перевершать усе, досі бачене в Росії. Критики імперії, прихильники "необмежених місцевих суверенітетів", стануть войовничими імперіалістами й центристами-державниками, успадковуючи традиції Калити та Івана IV Грозного.

Виклик четвертий. Як боротися з утопізмом?

Проблема Росії в тому, що партія, яка програла вибори, йде не у відставку, а на ешафот. Єдиний спосіб уникнути хвилі нового державного утопізму - створити для правлячої еліти механізм безпечного відходу від влади. Тільки це збереже від чергової утопії ще незміцнілу демократію. 

Виклик п'ятий. У суспільстві необхідно перебороти установку на великі скачки: з відсталості - в авангард, з темного минулого - у світле майбутнє.

До влади в державі довірливий народ приводив не тих, хто виходив із реальності й охолоджував завищені оцінки. Навпаки, тих, хто їх надмірно експлуатував, обіцяючи виконання усіх забаганок. Поступовців із презирством відкидали, а утопістів-максималістів усіляко підтримували. Майже як в Україні.

Як ці рекомендації впроваджуються в життя, ми бачимо на прикладі останніх домовленостей Дмітрія Медведєва й Віктора Януковича в Харкові.

Замість входження в "європейський дім", колишнім радянським республікам "для запобігання соціального й національного вибухів" пропонують впровадження принципу єдиної колективної долі всіх народів колишнього СРСР.

Вперед у минуле!

Богдан Кушнір, колишній московський кореспондент "Молоді України", спеціально для УП