Потеря суверенитета как достижение оппозиции

Сумно, але українська політика, як зовнішня, так і внутрішня, входить у смугу абсолютної передбачуваності.

Скажімо, і до початку українсько-російських газових переговорів ніхто особливо й не сумнівався, що реальна ціна "знижки" за тисячу кубометрів буде занадто високою.

Щойно ми тільки дізналися деталі. Планували здати авіапром, а принесли в жертву наш суверенний статус, залишивши вирішувати проблему Чорноморського флоту дітям нинішніх керівників країни.

Передбачувана реакція влади - "це наша велика перемога!" Вона майже слово в слово повторює месиджі Юлії Тимошенко після провального газового договору в січні минулого року.

Передбачувана й  реакція опозиції - "це здача національних інтересів".

Втім, якщо розібратися, то стає очевидним: і нинішня влада, і нинішня опозиція, яка ще вчора була владою, винні однаково.

Отримавши в 2005 році право керувати країною, нова влада на чолі з Ющенком жорстко поставила питання про перебування Чорноморського флоту. Правда, тільки на словах.

Що нам дала ця "жорсткість", і на чому вона ґрунтувалася? Які козирі були в руках у команди Віктора Ющенка, щоб змусити Росію піти на наші умови? Про це не поспішає розповідати сьогодні наша роз'єднана опозиція.

Поза всяким сумнівом, Росія тоді серйозно замислилася: а що ж буде після 2017 року? І мовчала, не проявляючи "української жорсткості".

Але діяла. Знову ж таки, на відміну від нас.

При цьому можливостей для маневрів у росіян було не так уже й багато. Але наші стратегічні партнери в "дружньому двосторонньому діалозі" користувалися ними дуже вміло. А головне - активно, і не "демонстративно", а реально жорстко.

Ми їм НАТО, вони там Тузлу. Ми - вимога вивести флот до 2017 року, вони нам газ за 330 доларів.

Газ усе ж таки був головним аргументом росіян. І внаслідок бездарних дій наших переговірників решті-решт він перетворився на справжню дубину.

Москва з посмішкою, повільно, але регулярно перекривала газовий кран. І при цьому із задоволенням констатувала, що офіційний Київ відповідає тільки словесно.

Ми погодилися на зміни в газовому договорі, хоча, з юридичної точки зору, могли цього не робити - контракт був підписаний на роки вперед.

Може, хтось забув, але ціна газу ще в тому, кучмівському контракті, була тісно пов'язана з умовами базування ЧФ.

Що слід було зробити Україні, коли наш північний партнер фактично в односторонньому порядку розірвав діючий контракт? - Теж розривати його, зі свого боку!

Тобто, поставити до порядку денного Верховної Ради питання про дострокове припинення базування флоту в Криму.

Чому ми не використовували цей важіль тиску? Але нинішня опозиція теж навряд чи про це скаже.

Не першим, але важливим кроком з їхньої сторони був ще один газовий контракт від 19 січня 2009 року, за яким Росія отримала права, а Україна - обов'язки.

Сьогодні президент Віктор Янукович робить цей документ головним винуватцем наших бід. І формально до цього складно причепитися.

Адже вже тоді було зрозуміло, що контракт від Юлії Тимошенко - практично глухий кут. У таких умовах довго існувати не змогла б ані промисловість, ані такі необхідні на наших регулярних виборах "соціальні обіцянки".

Чому практично?

Та тому, що, в принципі, ми мали змогу злізти з газової голки.

Змогла ж Німеччина після газпромівської блокади на 30% зменшити споживання російського газу! Змогли же США із країни, яка переживає дефіцит газу, перетворитися на державу, де газу в надлишку!

Так, умови в нас різні. Але чи намагалися ми боротися з тиском "газової труби" на українську зовнішню політику? Про це теж не говорить сьогодні опозиція.

На жаль, але ми програли...

Ні, звичайно ж, не з військової точки зору! Адже Чорноморський флот не таке вже й страшна зброя. Особливо якщо мати на увазі його тактико-стратегічні характеристики.

Бачать це й прості обивателі, жителі Криму. Для цього не треба бути фахівцем. Достатньо вийти на Графську пристань у Севастополі, коли туди заходять суда із блоку НАТО. А потім порівняти з кораблями ЧФ... До того ж, за словами Генсека НАТО Расмуссена, нова угода по Чорноморському флоту "не вплине на перспективи вступу України до альянсу".

Але якщо ми не програли у військовому відношенні, то з політичної точки зору недавні домовленості - це повний провал.

І він став можливим тому, що не змогли домовитися у нас. Навіть не те, що не змогли домовитися проміж собою влада з опозицією, нинішня й колишня, про єдиний центр ухвалення рішень на зовнішній арені.

У нас навіть сама опозиція, яка називає себе "демократичною", не змогла стати єдиною. І десять "демократичних" кандидатів на пост президента - тому найкраще свідоцтво.

Так, сьогодні можна говорити про зраду. Але зрадили саме ті, хто сьогодні в зраді звинувачує.

Адже нинішня опозиція, під час свого тривалого перебування при владі, безталанно втратила наявні можливості. І цим підготувала ґрунт для подальших поступок у питаннях суверенітету.

Росія ж перемогла з величезною перевагою.

По-перше, вона показала українській владі, хто реально господар у хаті.

По-друге, в економічному плані Росія, надавши нам пільги в ціні на газ, абсолютно не постраждала. Тобто спочатку ми отримали ціну, яка опинилася на третину вище, ніж платили європейські споживачі. А потім нам зробили "знижку", дозволили повернути ціну на справедливий рівень, і за це ще й отримали дивіденди - право базування флоту.

Те, що реально було націнкою до "середньоєвропейської ціни", перетворилося на "знижку" в устах вищих керівників країн.

При цьому, я впевнений, наші північні сусіди в черговий раз обіграють нас і в інформаційному плані.

Як вони вже перемагали в інформаційній війні, коли перекривали газовий кран, але при цьому вміло зробили Україну винною. Європа й до сьогодні не визнала, хто саме почав газову війну. А принаймні дві держави "старої Європи" негласно, але відчутно стали на бік Росії.

Доводиться констатувати: ми патологічно не в змозі відстоювати наші національні інтереси, особливо у відносинах із Росією.

Економічні інтереси постійно приносяться в жертву особистим політичним розрахункам. У зовнішніх відносинах відсутній професіоналізм і прагматизм, чим відмінно користується інша сторона.

Росія ж уміло вибирала час, і використовувала наявні обставини.

Усі наші важелі впливу були бездарно забуті. Уся історія газових домовленостей останніх років - це історія здачі національних інтересів.

Її апогей - домовленості Тимошенко. Янукович тільки закріпив їх і розширив сферу дії.

Нові домовленості не скасовують колишні дискримінаційні угоди, натомість ускладнюють можливості їх перегляду. Вони не тільки прив'язують Україну на більш короткий політичний повідець, але й роблять її фактичним донором Росії на найближчі десятиліття.

Судіть самі.

Україна зобов'язується закуповувати за світовими цінами непотрібні їй обсяги газу, виступаючи гарантованим ринком збуту Росії. Ставка за транзит - символічна. За оренду бази Чорноморського флоту розраховуються міфічною "знижкою". Додаток до цього - низка інших "взаємовигідних" економічних домовленостей.

... А революції, до якої закликає лідер БЮТ, не буде.

І не тільки тому, що у революцій циклічний характер, а сама ідея Майдану себе вже давно дискредитувала.

Проблема ще й у тому, що народ, якого закликають виходити на барикади, не впевнений: чи то вони будуть боротися проти російського газового шантажу, чи то будуть повертати у владне крісло організаторів революції ...

Тим не менш, упевнений, що певна частина виборців Януковича дасть оцінку домовленостям щодо Чорноморського флоту. І вже найближчі вибори це продемонструють.

Буде новий президент, і вже йому виправляти помилки колишніх гарантів.

А поки опозиція й ті депутати з більшості, які не вважають за можливе торгівлю суверенітетом країни, у якості протидії могли б ініціювати закон про нейтралітет України й заборону базування іноземних військ.

Це, принаймні, створило б певну законодавчу колізію на шляху утвердження й реалізації нових положень договору щодо Чорноморського флоту.

Володимир Шкляр, народний депутат України IV та V скликань, спеціально для УП