Куда нас привезет хромая кобыла оппозиции?

Тільки сліпий не бачить, що на всій 1316-кілометовій довжині зі сходу на захід, і 893-кілометровій - із півночі на південь території демократичної України шалено і невідворотно здійснюється диявольський план витравлення всього, що нагадує про суверенітет і незалежність.

Тієї, котру ще не так давно було модно розбудовувати, утверджувати, популяризувати у світі. Про особливу ідентичність якої полюбляли галасувати всі наші політики на мітингах і в різноманітних телешоу.

Спостерігаючи за тим, як одного березневого дня чорний заморозок ударив по білому українському цвіту, нині інстинктивно, підсвідомо, мимоволі виникає тривожне і логічне запитання: а чи доживе незалежна Україна до свого 19-ліття?

Позаяк зараз, у середині весни, нічого не можна сказати про те, що на нас чекає, приміром, у кінці літа - 24 серпня. Ця непередбачуваність завтрашнього дня диктується бліцкрігівськими" нинішніми реаліями, коли все здійснюється настільки швидко, невідворотно, як виверження ісландського вулкану Эйяфьятлайокудль.

Про вогненну силу, період його активності, обсяги магматичної маси нікому і нічого не відомо.

Бо хіба ж міг хто, приміром, ще цьогорічного Різдва передбачити, помислити, що вже 21 квітня глава держави Україна власноручно підпише циркуляр про подовження перебування російського Чорноморського флоту на нашій суверенній території аж на чверть століття.

Що вже у День Перемоги святковим Хрещатиком маршируватимуть ті, хто вогнем і мечем подавляв волевиявлення до свободи і територіальної незалежності у Чечні, хто інтенсивно нині споруджує військові бази в Південній Осетії, Абхазії, Киргизстані?

Одне реально відомо: розроблений і здійснюється каверзний, облудливий задум активної деукраїнізації суспільства, розвалу молодої держави, закабалення її кращих підприємств, а потім, мабуть, і території.

Стало очевидним, що коли великі "професіонали" на чолі з Януковичем-Азаровим перед президентськими перегонами на всіх усюдах заявляли, що у них є чіткий і конкретний план виводу української економіки із кризи, то все це абсолютно не відповідало дійсності. І про це красномовно свідчать результати роботи майже 50 днів уряду прем'єра-геолога.

Насправді ніякої реальної економічно-фінансової програми виходу із економічного лабіринту не існувало, оскільки всі корисні копалини глава Кабміну чомусь вишукує не на ландшафтах України, а в кабінетах Кремля, доларових портфелях МВФ.

Водночас, і це уже незаперечний факт, що є інший, справді виразний і конкретний варварський план повернення України, немов заблудлої вівці, під улюлюкання і посвисти батога, до імперської російської кошари. З московським, зрозуміло, пастухом.

Не знаю, чи має це відбуватися за сценарієм, котрий виголосив облесливий Семиноженко на ТРК "Україна", повідомляючи про майбутнє створення єдиної союзної держави у складі Росії, Білорусії і України із центром в Києві, чи ще в якийсь інший спосіб.

Але відомо, що підлий, підступний, драконівський план розвалу молодої держави активно і по-ворожому агресивно реалізується. Буквально день при дні.

Йде тупе, загарбницьке і анексіоністське звуження ореолу застосування української мови, хоча закону про мову ніхто не відміняв, і статті Конституції щодо її єдиного державного пріоритету донині діють.

На очах усього приголомшеного суспільства рветься, знищується, буквально затоптується тонкий планктон українського національного первородства, який лише почав відроджуватися у роки незалежності, після багатовікового імперського гноблення.

Нині, гадаю, не так важливо чому подібне відбувається, а те, чому мовчать щодо цього ті, хто привласнив собі роль лідерів мас, хто оголосив про свою опозиційність до влади.

Саме вони нині, подібно до шкідливих кротів, забилися у глухі дрімучі нори і тихенько перетирають нажите в золоті свої деньки.

Вони що, - осліпли, поніміли? Не розуміють, що твориться? Можливо, як висловився нещодавно хтось із іменитих представників фронди, очікують завершення ста днів роботи глави держави, а потім і уряду? Щоб уже потім, буцімто, все аргументовано проаналізувати, співставити.

Наївні диваки. Так через півтора місяці, можливо, уже й не буде про що говорити, позаяк від того, що складає національну економічну гордість, залишаться самі лише ніжки та ріжки. Тоді не буде вже кого представляти, від чийого імені виступати. Усе буде один економічний простір - від Карпат до Камчатки, від Ялти до Північного Льодовитого океану.

Висновок може бути лише один - учорашні пихаті владолюбці, хто ще нещодавно з усіх телеекранів багатозначно заявляв, про "я не дозволю..., я все зроблю, щоб такого не сталося...", нині підступно тремтять зі страху.

Оскільки є їм що втрачати. Не можуть і рота відкрити на захист держави, про яку нещодавно заявляли, що вони її більше за все на світі люблять, без неї, неньки України, жити не можуть, бо далі в рай, за своєю любов'ю, вчорашні гріхи у владі не пускають.

Чи не тому Азаров нещодавно багатозначно заявив: "А Тимошенко нехай тихенько сидить...". Мовляв, вона знає чому.

Чи можуть бодай писнути анекдотичні, потішні віце-прем'єри і міністри так званого тіньового уряду?

Нехай лишень спробують. Більшості з них чинною владою тут же пригадаються здійснення "кураторства" над галузями та областями, які розцвітали буйним квітом в часи прем'єрства Юлії Тимошенко. А за цим, зрозуміло, не одне рильце виявилося в пушку.

Надто швидко і вміло, при необхідності зрозуміло, можна віднайти старі сліди у гріховній гречці тих часів. Особливо ж тепер, коли всі сегменти влади зібрані в одному караючому кулаці.

Тому й німують на публіці сміховинні члени кабміну-2, обговорюючи за закритими дверми якісь свої справи. Серед них, либонь, лише матеріально не обтяжений "гуманітарій" Олесь Доній міг би щось без оглядки на вчора заявити.

Але ж для цього потрібно справді мати певні переконання і громадянську позицію. У вчорашньої ж влади все було організовано так, що за всіх без винятку думала Вона, і говорила Вона, і все робила Вона. Чи не здається вам, друзі, що десь таке уже було?

А тепер, коли Вона виявилася, образно кажучи, під ковпаком, із тяглового трансформувалася у немічного та кульгавого коня - вся їхня команда опинилася на мілині, біля розбитого корита.

Ви скажете, а чому ж мовчать Кравчук, Ющенко, Яценюк?

Леоніду Макаровичу нині і самому треба думати, як вийти сухим із давньої води. А коли і справді зберуть у купу новий союз "народів вільних", візьмуть його немолодого під білі ручки і повезуть під сухі дуби Біловезької пущі.

Мовляв, тепер розкажи як це ви зуміли повалити таку могутню владу на одній шостій земної тверді планети...

Віктор Андрійович і справді може пишатися собою: все, про що мріяв, збулося.

Більшості українців, як він і пророчив, таки справді соромно за нового главу держави. А ще вони страшенно гидують іменем його попередника, того, хто якнайбільше посприяв сходженню на престол Януковича, і який знищив, розтоптав усі найкращі сподівання українського народу щодо створення своєї незалежної і суверенної держави.

Прийшов негідник, усе поламав, потрощив. Тільки дивно, чому колись активна "Народна Самооборона" не організує майдан у Безрадичах, не запитає на ньому, скільки ж насправді вкрали ті "руки, які нічого не крали", скільки зневіри посіяла в людських серцях шалапутна і неорганізована, баламутна душа, котра зуміла обманути і пошити в дурні цілий народ.

Що ж стосується Арсенія Петровича, то він людина підневільна. Якщо йому гукнуть із лав ПР (і, головне, відомо хто!), аби починав активні дії, тоді й повтішаємось із того "фронту", який нині опинився в ролі НКВД-кого загороджувального загону. Котрий сам окопної війни не веде, а лише слідкує за тим, щоб з передньої лінії в тил дезертири не тікали.

Отже, ситуація практично критична. Державу валять з даху і з фундаменту.

Оборонити від напасників немає кому. Опозиція сама собі зашила рота. Лукавий "фронт" Яценюка "нагулює" жир "на творчих хлібах". Решта учорашніх націонал-патріотів спокійно спостерігають за тим, як зайди нищать нашу рідну хату...

Олександр Горобець, для УП