"Триада" правовых позиций Конституционного Суда: как выполнить решение?

Оприлюднивши рішення у справі за поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої 83-ї статті Конституції, частини четвертої 59-ї статті регламенту ВР, стосовно можливості окремих нардепів брати безпосередню участь у формуванні коаліції, Конституційний суд поставив більше запитань, аніж дав відповідей.

Говорити про політичні складові питання прийняття даного рішення не будемо.

Та й без нас про це вже багато сказано. І політиками, і експертами, які дуже часто керуються емоційними судженнями, а не об'єктивною оцінкою ситуації. Багато епітетів, плачевних од, обурення...

А я хочу запитати в цих політиків: що Ви особисто зробили, щоб унеможливити прийняття даного рішення, звичайно, що законними методами?

Що ж робити? Очевидно - виконувати рішення! Адже, рішення суду є обов'язковим на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Але як його виконувати?

Думаю, що тут ми маємо вже не дуалізм положень Основного закону, а "тріаду" правових позицій КСУ, висловлену в рішеннях стосовно тлумачення частини шостої статті 83 Конституції про формування коаліцій - зразка 2008 та 2010 років.

Отож, відповідно до правової позиції КС, "належність депутата до фракції Основний закон закріплює як його конституційний обов'язок, а не як право", підпункт 5.3 рішення від 25 червня 2008 року № 12-рп/2008.

Окрім цього, у цьому ж рішенні КС зазначив, що "Конституція пов'язує чинність представницького мандата депутата з його входженням і перебуванням у депутатській фракції політичної партії, або виборчого блоку політичних партій, за списком якої він був обраний", - теж підпункт 5.3.

Зауважимо також, що питання індивідуального входження нардепів до коаліції депутатських фракцій - уже порушувалось відповідними суб'єктами подань, і розглядалось Конституційним судом. У тій самій справі, від 25 червня 2008 року.

Правова позиція Конституційного суду стосовно цього була чітко визначена при обґрунтуванні неконституційності положень частин п'ятої, шостої 13-ї статті  закону "Про статус народного депутата", тлумаченні пункту 6 частини другої 81-ї статті  Конституції, підпункт 5.4 рішення від 25 червня 2008 року.

Подивимось на тлумачення в справі  про коаліцію депутатських фракцій.

Пункт 1 резолютивної частини від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008. Там зазначено: "словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді", що міститься в частинах шостій, сьомій, дев'ятій 83-ї статті  Конституції, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією та регламентом ВР засадах об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість депутатів в яких становить більшість від конституційного складу ВР, які на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність".

У цьому ж рішенні також вказується, що "до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію. Саме належність народних депутатів України до цих фракцій відіграє визначальну роль депутатських фракцій в утворенні коаліції депутатських фракцій". Це підпункт 3.2.1 рішення від 17 вересня 2008 року.

Окрім цього, у цій же справі міститься однозначний висновок про те, що "Конституція України визначила суб'єктів формування коаліції депутатських фракцій - депутатські фракції. Отже, якщо депутатська фракція - це група народних депутатів України, обраних за виборчим списком відповідної політичної партії або блоку, то до складу коаліції депутатських фракцій входять фракції, які за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій сформували коаліцію", той самий підпункт 3.2.1.

І ось, нарешті, конституційна новела.

Пункт 1 резолютивної частини рішення від 6 квітня 2010 року №11-рп/2010. У свіжому рішенні говориться про те, що "окремі народні депутати України, зокрема, ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у ВР, мають право брати участь у формуванні коаліції".

Але дивними з правової точки зору залишаються питання практичної необхідності відповідного тлумачення. Адже, аргумент "про порушення прав народних депутатів представляти інтереси громадян України" є більш ніж насмішкуватим.

КС стверджує також про системний зв'язок тлумачення, а також про те, що рішення від 17 вересня 2008 року дано без урахування положень регламенту, оскільки Тимчасовий регламент ВР цим же рішенням був визнаний таким, що не відповідає Конституції.

А чому ж цього разу, КС не розглянув питання відповідності Конституції окремих положень закону "Про регламент"?

Чому, юридична сила положень Основного закону та регламенту - майстерно "підігнана" до оголошеного вердикту?

Усі ці три рішення є чинними й обов'язковими. Однак їх у сукупності фактично виконати не можливо.

Вони ще більше суперечливі у своїх тлумаченнях і правових позиціях. Адже, виконуючи одне рішення, ми маємо виконувати й інші два. Процедури ж скасування попередніх рішень фактично немає.

Виходить - глухий кут...

Мабуть, варто органу конституційного правосуддя роз'яснити шляхи виконання "тріади" своїх же тлумачень і правових позицій? Це й може бути предметом нових конституційних подань чи звернень.

І нема на то ради...

Андрій Лепак, ІПЦ "Наше право", спеціально для УП