Почему я подала в суд на премьера Азарова?

"Навіщо ти це робиш? Чого ти хочеш добитися, окрім зайвих проблем та судової тяганини? А може, твоє рішення ще й негативно потім вплине на тебе? Бо судитися з тими, у кого вся повнота влади в країні, справа небезпечна? Чи взагалі, приймуть у тебе такий позов?"

Ці та інші питання ставили мені і друзі, і колеги.

Але рішення було прийняте фактично миттєво, відразу після того, як я прочитала вислів прем'єра з приводу того, що проводити реформи - то не жіноча справа.

Накипіло. Набридло. Дістало.

Спочатку спровадили жінок на кухню. Потім підтвердили це своїми кадровими призначеннями. Паралельно фактично зруйнували Департамент сімейної та гендерної політики Міністерства України у справах сім'ї, молоді і спорту. Почали говорити про можливість згортання програм проведення тренінгів та навчань для громадських активістів та державних службовців. Ну, а потім і взагалі з'ясувалося, що (цитую) "не жіноча це справа - проводити реформи в Україні".

Інтернет-видання наводять слова Миколи Яновича: "Одні кажуть, що наш уряд великий, другі, що в уряді немає жінок, ні на кого подивитися під час засідання кабміну. Самі нудні особи. За всієї моєї пошани до жінок - не жіноча справа проводити реформи". 

І далі: "в новий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, "без вихідних і прохідних", можуть брати відповідальність, і не бояться говорити "ні" начальству". 

Що я винесла з цієї фрази.

По-перше, не лізь у справи державні, сиди мовчки, виконуй, що кажуть, бо не жіноча справа проводити реформи. По-друге, що я не можу працювати 16 годин на добу. Що я неповноцінний працівник, бо мені потрібні вихідні, - який жах! - на відміну від тих, хто сьогодні в уряді. Тобто на відміну від чоловіків. По третє, що я не можу брати відповідальність на себе. Ну й останнє, що я боюся говорити "ні" начальству.

Може я в чомусь помиляюсь?

Здається ні. Бо ті ж самі смисли й тлумачення виникли у всіх, з ким обмінювалася думками з приводу цих "ґендерних перлів".

Вислів Азарова є публічним виступом посадової особи вищого рівня, внаслідок якого порушено права і законні інтереси мої особисто, створено перешкоди для здійснення мною конституційного права на участь в управлінні державними справами, а також є виявом прямої дискримінації, тобто порушені норми Конституції, що є нормами прямої дії.

Усе це відбувається тоді, коли я активно відстоюю діяльність Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС, в створенні якого брала безпосередню участь, і яке новий міністр ліквідував, не прислуховуючись до аргументів фахівців та голосів правозахисних організацій.

І ще - тоді, коли ми з колежанками повернулися з Женеви, де брали участь у роботі комітету ООН зі статусу жінок, де звітували про виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. І куди не поїхав жодний з членів українського уряду.

Звітували, говорячи про всі існуючі проблеми в цій сфері:  і ґендерні стереотипи, які панують в суспільстві, і недостатність уваги до протидії насильству в сім'ї, і фактичну відсутність цивілізованої та скоординованої державної політики в цій сфері, і дискримінацію жінок на ринку праці, і нерозвинуту соціальну сферу тощо.

Сподівалися, що вирішення цих проблем стане частиною стратегії нового уряду в сфері державному розвитку України. На це й сподівалися й члени комітету ООН.

Але не склалося.

В проектах програм економічного та соціального розвитку держави про ці питання взагалі не йдеться. Пропозиції міністерства економіки щодо фінансування державних програм оминають ті, що пов'язані з питаннями ґендерної рівності. Ну а публічні виступи керманичів держави в цій сфері можна розцінювати як пряму дискримінацію жінок.

На це звернули увагу навіть у парламентах європейських держав. На це будуть звертати увагу на наступній сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи. Це не оставлять без уваги міжнародні організації, у тому числі й донори України.

А що ж в Україні?

Пояснення прес-служби кабміну від 25 березня 2010 року щодо вислову Азарова не стосується його суті та того, як він представлений в відео-записах й на сайтах.

Вибачення перед жінками з боку самого прем'єра не було. Але є порушення закону.

Трохи юридичних цитат.

24 стаття Конституції: "не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".

Стаття 7 b) Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок: держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країни і, зокрема, забезпечують жінкам на рівних умовах з чоловіками право: b) брати участь у формуванні та здійсненні політики уряду та займати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління.

Стаття 11 b) цієї ж Конвенції: держави-сторони вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема: b) право на однакові можливості при найманні на роботу, в тому числі застосування однакових критеріїв вибору при найманні.

Стаття 1 закону "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків": дискримінація за ознакою статі - дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.

Тож вислів Азарова "За всієї моєї пошани до жінок - не жіноча справа проводити реформи" - вважаю прямою дискримінацію жіноцтва України й мене особисто, як жінки.

Продовження вислову М. Я.Азарова про те, що в новий уряд підібрані люди, які можуть працювати по 16 годин на добу, "без вихідних і прохідних", можуть брати відповідальність і не бояться говорити "ні" начальству, є не лише дискримінацією, але й образою. Бо воно ставить під сумнів мої професійні здібності, натякає на мою другорядність та меншовартість порівняно із чоловіками.

Цей вислів прямо підходить під визначення поняття "дискримінація", як воно надається в статті 1 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків". Він виражає розрізнення та виняток за ознакою статі, спрямований на обмеження, а також унеможливлює визнання,  користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.

Вислів прем'єра суперечить нормам міжнародних документів, ратифікованих Україною у встановленому законом порядку, 24-ї та 38-ї статей Конституції, та закону "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".

Тож ці дії можна розглядати як порушення 10-ї статті  "Основні обов'язки державних службовців" закону "Про державну службу" в частині визначення таких обов'язків, як додержання Конституції та інших актів законодавства України, та недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до 38-ї статті  "Відповідальність за порушення законодавства про державну службу" закону "Про державну службу", особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

Таким чином, вважаю, що було порушене моє особисте немайнове право на рівність чоловіків та жінок, яке закріплюється та гарантується всіма наведеними вище нормативними актами.

Цитати можна продовжувати. Але досить і цих.

Для того щоб виконувати закони, їх потрібно знати. Може, завдяки цьому позову, з'явиться мотивація у наших керманичів вивчити законодавство у сфері рівноправності чоловіків та жінок!?

Поки ж чекаємо на рішення судів - Печерського районного суду в місті Києві. Та окружного адмінісуду Києва, куди свій позов подала директорка Інформаційно-консультаційного жіночого центру Олена Суслова.

Катерина Левченко, для УП