Теория публичности

Зрозуміємо головну помилку нашої країни, яка веде Україну в безодню руїни, – зможемо її виправити. Чому відбувається деградація держапарату? Чому не може народитися стратегія розвитку? Чому зростає корупція? Що треба змінити, аби зломити ці тенденції?

Проблема

Фундаментальна проблема нашої держави в тому, що вона не бажає бути прозорою і зрозумілою для суспільства. Наша держава непублічна – закрита, прихована, непрозора, тіньова, корупційна… Ось куди заводить логічний ряд непублічності! Сумно і страшно. Та інших альтернатив непублічність нам не дає… тільки шлях в руїну.

Визначення: непублічність – відсутність легкодоступних, інтуїтивно зрозумілих відомостей про діяльність(фінанси, організації, процедури) і послуги держави, заплутаність інструкцій, текстова перенасиченість, заформалізованість бюрократичної мови.

Чи так вже жахлива непублічність, і чи дійсно вона головний ворог розвитку держави? На жаль, так. І ворог надзвичайно сильний.

Ми, українці, не знаємо про діяльність нашої держави нічого. Ми, лишень із болем в серці, споглядаємо жахливі наслідки її роботи і те як вона невідворотно деградує знищуючи все довкола нас.

Ми не знаємо як держава витрачає наші кошти. Ми покірно сплачуємо податки, а куди вони йдуть, яка їх структура, по яким цінам відбуваються державні закупівлі(тощо) – ми не знаємо. А бачити як "освоюються" наші податки в реальному часі, щоби нам звітували щоденно – це звучить просто фантастично.

Ми не знаємо порядків цієї держави. Держава заплутала свій інтерфейс до нескінченості. Вона видає на-гора мегатонни інструкцій та роз’яснень "щодо", абсолютно не придатних для користування звичайними громадянами.

Ми не знаємо як зареєструвати СПД, скільки на це піде часу, грошей і нервів.

Ми не знаємо як отримати дозвіл на будівництво власного будинку або ремонт квартири.

Ми не знаємо як оформити держакт на землю.

Ми не знаємо яка політика держави у сільському господарстві, ЖКГ, енергетичній сфері тощо. Які послуги може надати держава громадянам, щоб вирішити їхні проблеми. Лаконічних, зрозумілих інструкцій і порядків для нас просто не існує.

Всюди, де хочеш знайти якусь придатну для розуміння інформацію, – знаходиш складені неможливою бюрократичною мовою інструкції "щодо".

Сама держава не знає що робить і навіть не може собою керувати і продукувати хоч якусь стратегію. А що ви думали? Заплутаність та багатоповерховість текстів унеможливлює вироблення лаконічної стратегії з чіткими пріоритетами.

Все тоне в морі слів, інструкцій та талмудів, які мають по 20 "щодо" на сторінці. Айсберги текстів перетворюють кожного бюрократа, що пише тонни інструкцій, на бездумний гвинтик, який не розуміє що він робить, не відчуває свого місця і значення в системі. Про яку розробку стратегій може йти мова?

Точне формулювання проблеми

Україна продовжить розвалюватись, розкрадатись і самознищуватись, допоки вона не зломить головний принцип свого існування. Непублічність замінить публічністю, і не вийде до суспільства з якісно новим інформаційним продуктом – придатним до публічного вжитку.

Досягнута публічність, як інформаційний інтерфейс послуг держави, автоматично вирішить питання прозорого фінансового господарювання, відкритості держави для суспільства, не залишить місця для корупції та сприятиме виробленню стратегій.

Теорія рішення

Для зламу жахливої ситуації держава має проголосити принцип публічності головним в своїй діяльності. Держава має виголосити декларацію публічності, в якій візьме на себе зобов’язання в пріоритетному порядку по всім головним напрямам діяльності стати публічною для суспільства (краще для початку руху визначити пілотні 3-5 проекти публічності).

І почати будувати свою діяльність на нових засадах публічності, аби всі (і держава, і бюрократія, і бізнес, і суспільство, і громадські організації) в результаті могли сказати, що дійсно держава стала публічною.

Теорія публічності

Публічність "під ключ" можна розкласти на такі компоненти – інформаційна прозорість, системність, лаконічність, візуальність, інтерактивність. Виконаємо вимоги кожного компоненту – вважаймо отримали публічну державу.

Інформаційна прозорість – держава не може приховувати жодного клаптика інформації про свою діяльність, адже вона надає послуги суспільству, живе за його рахунок. Вся інформація про діяльність має бути доступною – фінансова, організаційна, процедурна.

Ми маємо знати який фінансовий потік спрямований на надання послуги чи вирішення проблеми, також який штат службовців її вирішує, який пакет послуг спрямований на вирішення проблеми тощо.

Системність – інформація про діяльність держави має бути зорганізована для всебічного висвітлення та інтуїтивного розуміння. Ми маємо бачити весь державний апарат, розуміти увесь комплекс його діяльності завдяки системній обробці та подачі інформації.

Лаконічність – державна бюрократія має контролювати себе і спрощувати до максимальної лаконічності (і вичерпності!) надавану суспільству інформацію. Громадяни мають споживати відомості про послуги держави швидко, не гаючи часу на вивчення талмудів. Корпоративний сектор може слугувати державі прикладом – насправді, простими і доступними словами презентувати свої послуги цілком можливо!

Візуальність – для досягнення інформаційної прозорості, системно і лаконічно оброблена інформація має пройти візуальну обробку, і перетворитися у презентацію державної діяльності суспільству. Ми говоримо про революцію рядкового тексту в режим постійної презентації діяльності держави.

Прикладів у виконанні держави практично немає – але тут є чому повчитися у бізнесу. Візуально – це не складно, а навіть простіше.

Інтерактивність – інтуїтивні візуальні технології в купі з системно організованою інформацією про послуги держави мають вилитися у повну інтерактивність держави. Інтернет технології вже дозволяють це робити. Ми зможемо бачити як працюють державні системи, замовляти і отримувати послуги держави прямо через інтернет.

Зараз через принцип публічності ми прийшли до е-урядування (e-government). Так би мовити дедуктивно його вивели. І правильно зробили – адже скільки вже розмов точиться про електронний уряд! А результату нуль. Так давайте будувати публічну державу знизу, з принципу і його компонентів, а не намагатися опанувати е-урядування з беззмістовних прикладів наших європейський братів!

Ефект публічності

Публічність вимагає спрощення, скорочення, систематизації інформації. Така інформація проходить візуальну обробку і перетворюється на презентацію. Презентація політики держави стає інтуїтивно зрозумілою.

Ми можемо швидко розібратися, зрозуміти принципи політики, структуру видатків, головні послуги, побачити дірки, запропонувати вдосконалення.

Спрощення і особлива обробка інформації запускає публічний процес, відкриту публічну комунікацію з громадянським суспільством, аналітичними центрами та експертами.

Принцип публічності, є саме тим регулятором і головним інструментом впровадження реформ. Адже реформи без його застосування – це непрацездатні талмуди, які лише плодять пилюку.

Без публічності ми не проведемо жодної реформи. А от якщо ми виконаємо всі компоненти публічності – реформи матимуть форму-презентації, стануть зрозумілими, а значить керованими.

Про реалії

Публічність для українських реалій має бути дещо інша, ніж, наприклад, для європейських. Якщо там нестача публічної інформації компенсується антикорупційною культурою суспільства, і держава нормально функціонує, то Україні, аби перемогти поголовну корумпованість самих громадян і бюрократизм держави, потрібний режим суперпублічності.

Лише зробивши прозорими всі без виключення сторони функціонування держави, ми зможемо створити те, що здатне переважити корупцію, бюрократизм та відсутність стратегій розвитку. Публічність просто замінить це все собою, і відтоді почнеться розбудова держави, а не розкрадання.

І не вірте тим політикам, які приходять у владу з деклараціями змін, без декларацій публічності. Непублічність проковтне і їхні ілюзії, і їхні зміни, і нічого принципового не зміниться. А нам треба міняти головний принцип…

Далі має бути – "практика публічності"…

Гашинський Олексій, для УП