Конфессия национального компромисса

До питань релігії в українському суспільстві ставляться дуже обережно і делікатно. А справа в тому, що ми народ, в житті якого релігія завжди відігравала значну роль, ще від нашого хрещення в ІХ-Х століттях.

Від початку поширення християнства Україна була хрещена за двома обрядами: грецьким (Київ та околиці) і римським (Південна і Західна Україна), але це не спричиняло ніяких незручностей.

Річ у тому, що до 1054-го року, тобто розриву між Константинополем і Римом, церква була єдиною. Лише коли східні патріархії вирішили від'єднатися, аби не підпорядковуватися Вселенській церкві і Папі римському, почалися наші проблеми.

Тоді українська метрополія й потрапила під повну зверхність Східної церкви. Адже і візантійські правителі, і польські королі, а згодом і московські царі чудово усвідомлювали, що вплив на церкву – то вплив на народ.

Тому у всі віки самостійна українська церква зазнавала гонінь від усіх окупантів України. І саме в силу цих обставин ми сьогодні маємо в своїй державі кілька церков: Українську Автокефальну церкву, Українську Православну церкву Київського патріархату, які, по суті, є одним і тим же, лише з різним політичним забарвленням, і Українську Греко-Католицьку церкву.

А ще маємо Українську Православну церкву Московського патріархату, яка, на моє переконання, є церквою окупаційного режиму і мала відійти в минуле разом з ним.

Політики вважають, що з цього чотирикутника виходу немає, що надати перевагу одній конфесії – означає спричинити релігійний конфлікт в суспільстві. Мабуть вони мають рацію, якщо збираються "рубати з плеча".

Але якщо започаткувати суспільний діалог і донести до людей, що всі ці конфесії – це той самий східний обряд, та сама християнська віра, той самий Єдиний Бог, що кожній самостійній державі потрібна єдина самостійна церква, яка б виконувала об'єднавчу функцію, то я впевнена, що люди зрозуміли б.

Але для цього треба розробити мудру державну стратегію, яка б ґрунтувалася на дослідженнях істориків і змогла б толерантно об'єднати всі українські конфесії в єдину державну церкву.

Адже ми від витоків християнства мали свою незалежну церкву - Київську метрополію, церковна мова в нас була слов'янська і церква була незалежною від держави та виконувала свою пастирську функцію, а не роль п'ятої колони держави в суспільстві.

Український народ заслуговує на єдину церкву. І я сподіваюся, що влада відкине свої страхи і повірить в його мудрість і толерантність.

Оксана Стадник, Львовский университет им. Ивана Франко, для УП