Януковичем навеяло. УПЦ МП под влиянием московского руководства от диалога возвращается к "противодействию"

3 жовтня минулого року у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі відбулася "зустріч робочих груп Української Православної Церкви й УПЦ Київського Патріархату з підготовки діалогу".

Ці групи були створені Священними Синодами обох Церков. Перша подія такого рівня за увесь час конфліктного існування двох церков – УПЦ КП та УПЦ МП – вселяла надію, хоча навіть найбільші оптимісти не очікували скорого прориву у стосунках двох юрисдикцій.

Натомість, навіть найгірші песимісти не думали, що настрої у Лаврі поміняються так швидко. 25 лютого для вінчання на царство себе, дорогого, Віктор Федорович покликав російського Патріарха Кирила.

Стало ще більш очевидно, що Москва для Януковича не лише третій Рим, але й другий Єрусалим, і всі дороги, як він сам сказав, ведуть до Москви – і от Лавра від діалогу з УПЦ КП, який мав би відбуватися за власним українським сценарієм, переходить до розробленого в Москві плану "противодействия".

Уже через місяць після інавгурації Януковича в Києво-Печерській Лаврі пройшов всесоюзний зліт борців із Патріархом Філаретом. Якщо говорити офіційною мовою, відбулося засідання комісії Міжсоборної Присутності з питань протидії церковним розколам та їх подолання.

Номінальний голова комісії – Блаженніший Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви Володимир, але за ним приглядають "досвідчений" заступник Митрополит Волоколамський Іларіон та найзатятіший українофоб, палкий агітатор Януковича та фаворит Москви одеський митрополит Агафангел.

"В Украине, – наголосив Митрополит Володимир, - наряду с канонической Украинской Православной Церковью, сохраняющей единство с Московским Патриархатом, существует и несколько неканонических образований, отделившихся от нашей Церкви.

Из них наиболее крупными являются "Украинская Православная Церковь Киевского Патриархата" (УПЦ КП) и "Украинская Автокефальная Православная Церковь" (УАПЦ). Чтобы мы могли оценить масштаб церковных разделений в Украине, я приведу данные официальной государственной статистики.

По состоянию на 1 января 2010 года Государственным комитетом Украины по делам национальностей и религий было зарегистрировано 11 704 общины канонической Украинской Православной Церкви, 4 251 община УПЦ КП и 1 194 общины УАПЦ.

Таким образом, сегодня вне общения с Вселенским Православием в Украине находится более пяти тысяч общин. Это существенная цифра. Фактически численность паствы неканонических церковных структур в Украине превосходит масштабы некоторых Поместных Православных Церквей".

Зрозуміло, що такій силі, непідконтрольній Москві, слід "протидіяти".

Умови сприятливі. Високий московський гість, "высокопреосвященный митрополит Волоколамский Илларион, заместитель председателя комиссии в своем слове отметил, что в настоящее время в Украине складывается благоприятная ситуация для преодоления раскола: уходят в прошлое те политические причины, которые обусловили его распространение".

Очевидно, Іларіон вважає, що з приходом Януковича прийшов кінець і Україні як незалежній державі, бо саме з її появою постала незалежна православна церква – УПЦ Київського Патріархату.

Згідно традиції, відмінній від католицької, де дійсно всі дороги ведуть до Риму, а управлінська структура централізована навколо Папи Римського, у православному світі майже кожна православна країна має власну церковну юрисдикцію: Болгарія, Греція, Грузія, Кіпр, Росія, Румунія, Сербія. Рухаються цим шляхом Македонія та Чорногорія.

Тому доволі патологічною виглядає ситуація, за якої найбільша православна церква другої за кількістю православних країни підпорядкована іноземному центру, який до речі є не суто церковною структурою, але ще й політичною.

У цьому питанні Україна продемонструвала ще одну патологію. У кожній православній країні новопостала держава не лише сприяла, але й активно змагалася за створення незалежної православної церкви, за її визнання світовим православ'ям.

Українська ж влада не просто не сприяла аналогічним процесам, а навіть протидіяла їм.

За Кучми головною церквою де-факто визнавалася та УПЦ, яка зберегла єдність з Москвою: з нею Леонід Данилович мав найтісніші контакти, за їхнім столом "возлиял" на церковні свята, саме УПЦ МП було передано левову частку церковного майна, хоча вона далеко не єдина спадкоємиця малоросійських митрополій та українського екзархату часів відповідно Російської імперії та СРСР.

Натомість УПЦ КП піддавалася пресингу чи остракізму з боку влади, особливо в ті часи, коли главою адміністрації Кучми був Табачник: пригадаймо хоча б похорони Патріарха Володимира. Ну а на початку "нульових" УПЦ КП погрожували скасуванням державної реєстрації.

Під час другої каденції Кучма пом'якшив своє ставлення до УПЦ КП, але, на відміну від УПЦ МП, яка міцніла за підтримки Кучми та його придворних меценатів, УПЦ КП зростала сама по собі, завдяки потягу мільйонів українців до власної церкви та стараннями талановитого організатора та великого патріота Патріарха Філарета.

Ющенко – вірний УПЦ КП, але він шанував УПЦ МП, регулярно відвідував богослужіння, зустрічався з Синодом УПЦ МП, підтримував контакти з Блаженнійшим Володимиром.

І лише Янукович ділить українських православних на канонічних і неканонічних. Лише Янукович пішов не те, аби вже в день свого пришестя до влади підвищити до рівня державної лише одну з багатьох церков, а саме РПЦ, а навіть не її адаптовану до українських реалій гілку, якою є УПЦ МП.

Наближається Великдень.

Традиційно в пасхальну ніч Кучма та Ющенко відвідували богослужіння в храмах чотирьох юрисдикцій – УПЦ КП (Володимирський собор), УПЦ МП (Лавра), УАПЦ (Андріївська Церква), УГКЦ (Собор Василія Великого).

Перший національний завжди транслював нічну та ранкові служби в храмах УПЦ КП, УПЦ МП, УГКЦ та УАПЦ.

Відтак, за тиждень побачимо, чи зможе Янукович діяти як gрезидент, всупереч власним уподобанням, чи ні. І чи варто збиратися "неканонічним" у катакомби.

Поки що ж його прихід до влади "заморозив" діалог між українськими церквами й завдав удару по стратегічним прибічникам автокефалії в УПЦ МП, до яких, безперечно, належить і Блаженніший Митрополит Володимир. Але він не може не враховувати ані розстановки сил у самій УПЦ МП, ані політичних розкладів, за яких у випадку чогось непередбачуваного першим, хто відправить Володимира на московську Голгофу, буде Віктор Янукович.