За будущее украинского языка не следует бояться

Навколо української мови, як чи не найгострішого питання сучасної України, завжди точилося багато розмов.  Її життездатність та проблеми розвитку оцінюють з різних точок зору. Дуже приємно, коли о "перспективах української мови" замислюється студентство. Можна тільки привітати юнака, що він цікавиться цим питанням і пише українською.

Але з гіркотою мушу визнати – наведена стаття віддзеркалює загалом думки переважної частини української молоді, які формуються на базі сучасної попсової культури.

Однак щоб робити висновки про безперспективність української мови, необхідно дивитися трохи глибше.

Подібне про українську-руську – не плутати з російською – мову говорять дуже давно. Її не помічали, її видавали за грецьку, польську, російську.

Приклад? Будь ласка, найсвіжіший. Спроби росіян привласнити собі філософа і поета Григорія Сковороду.

Пізніший: ще до літа минулого року напис на одному ольвійському пам’ятнику ІV століття до нашої ери, де перераховуються наші древні племена і згадується татуньо Дніпро, вважався здійсненим давньогрецькою мовою. А насправді виявилося – давньоукраїнською. Докладніше про це – "Ольвійський пам’ятник, який повертає літописання в інше русло".

І все ж, незважаючи на це, українська мова жила і живе. І, як виявляється, здійснювала неабиякий вплив на світову цивілізацію. Все більше і більше вчених змушені визнавати, що джерелом індоєвропейських мов була Україна. Для прикладу – книга Роберта Макрама, Вільяма Крена та Роберта Макнійла "The story of english", Нью-Йорк, 1986 рік.

Авторитетний російський історик Ключевський зазначав, що "русский народ вступает на русскую равнину из одного его угла, со склонов Карпат". Поляк Михайло Красуський ще у ХІХ столітті заявляв, що українська мова є найдавнішою мовою світу, навіть за санскрит.

Прикладів впливу української мови на інші дуже багато. Як не дивно, вони помітні і сьогодні, коли українською мовою, як пише Нікітін, нібито користується дуже обмежена кількість людей.

Скажіть, наприклад, з якої мови взято слово для назви агрегату, що може замінити робітника на робочому місці – "робот"? Дуже популярні нині такі собі складалки іграшок та картин пазли, які прийшли до нас із-за  кордону,  в своїй основі мають українське слово "паз". Звичайно, хтось його видає за своє, як це завжди робили наші добрі сусіди.

Наприклад , "циркуль" досі вважається латинським словом, хоча його компоненти однозначно українські – це рисує кулю; "цинік", пишуть, походить від грецького "сконікос", хоча це українське – це нікчема. Слово "цидула", боргова розписка, приписують собі поляки, але перейняли вони його в українців, які прямо казали про таку розписку – це дуля замість грошей.

В польській мові наших слів багато. Ще більше в російській, як от: полотенце – полотно це, гостинниця – гостинний це…

Отож, нашому юнацтву радив би вивчати основи української мови. Ви побачите, що недарма Тарас Шевченко називав українську мову "Господа слово", а сучасний український поет Володимир Гаранін наголошував: "в нім праісторії пульсує джерело".

Втім, дехто може сказати щось на кшталт: кожний кулик хвалить своє болото.

Але ось що сказав в одному інтерв’ю поет Мойсей Фішбейн: "Українська мова – божиста, богодана, богообрана". Між іншим, пан Мойсей має можливість порівнювати її не тільки з російською, а й з тою, якою розмовляє його, нібито, богообраний народ.

Цих прикладів недостатньо? Гаразд, наведемо ще.

Згадаймо далекий 1370 рік. Великий князь литовсько-руської держави Ольгерд зібрав усі судові звичаї та артикули і видав їх однією книгою українською мовою.

"У самій столиці Литви – Вільні, – писав Микола Аркас, – при великокняжому дворі і поміж усіма вищими верствами литовськими, мова українська вшановувалася тоді як найпристойніша і вища над місцевою". І така ситуація тут трималася при Вітовтові, Свитригайлові – понад сто років. 

Арабський вчений Ельвія Челебі, який побував у багатьох країнах світу, в ХVІ-му столітті зазначав, що "українці стародавній народ, а мова їх багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші". У 1685 році в Едінбурзі вийшла книжка Alexander’a Tyler’a під назвою "Memorires of the Life and Actions of John III present King of Poland", в якій багато приділялося уваги "нації козаків".

Серед іншого, там можна було прочитати таке: "Мова українців відзначається особливою делікатністю і багатством на здрібнілі (димінутивні) звороти, а також манерами чепурної і елеґантної річи".

Видатний польський поет Адам Міцкевич заявляв, що "Україна – столиця ліричної поезії, звідси пісні розходяться на всю Слов’янщину".

Навіть російська "Элементарная география для гимназий", що була видана в Петербурзі у 1902-му році, попри відверту нелюбов росіян до українців, теж визнавала, що мова українців "м’якіша і співучіша за великоросійську, і живуть вони заможніше та охайніше великоросів".

Російський вчений Ніколай Трубецкой в праці "К украинской проблеме", надрукованій в Парижі в 1927 році, писав: "...во всех своих отраслях послепетровская русская литература является прямым продолжением западнорусской, украинской литературной традиции. Ту же картину мы наблюдаем и в других видах искусства... Таким образом, на рубеже XVII и XVIII-го веков произошла украинизация великорусской духовной культуры".

Через цю українізацію, до речі, можемо вивчати історичні стосунки двох країн та справжнє походження російської мови. Наприклад, слово "влада", яке позначає тих, хто відповідає за лад в країні і повинен жити в ладу з народом та між собою, має власні українські корені. Натомість, російське "власть" походить від нашої "волості" і показує, що сучасна Росія колись була волостю України-Русі. 

Або ось таке: ми починаємо сьогоднішній день сніданком (після сну дання), а росіяни – завтраком. Тобто, виходить їдять те, що мали б їсти наступного дня – за вечором та ранком...

Якщо досліджувати життя слів, їх складові, виявляється, що упосліджена і принижена українська мова, яку забороняли, викидали на задвірки інститутів, шкіл, газет та книг – набагато досконаліша, ніж обласкана російська.

Бо це природна мова.

Вона шліфувалася не два і не три століття, а щонайменше три тисячоліття. І шліфувалася народом, а це наймудріший граматик. Важливо також, що до неї не притягували за вуха "більш прогресивну", на чиюсь думку, мову, як це робили в Росії з латиною та французькою.

Стурбований долею Росії Ніколай Трубецкой підсумовував: "Таким образом, украинизация оказывается мостом к европеизации".

І як би цього Росія не боялася, ця українізація, непомітно для її найзапекліших противників, – але здійснюється.

З російського письма зникають бесславный, бесчеловечный, бессовестный, а вже пишуть безславный, безчеловечный, безсовестный. Все частіше герої російських фільмів в своїх діалогах відкидають непотрібні причепи – заява, а не заявленіє.

 Деякі слова як смак, смачно взагалі на російському ТБ стали "своїми".

А якщо додати до цього, що українська мова все впевненіше завойовує свої позиції на зросійщених українських просторах – сході, півдні і в Криму, то перспективи української мови не такі вже й сумні, як декому видається.

Сергій Піддубний, дослідник української мови та історії, для УП