Политическому мусору

Свого часу Тарас Шевченко називав деяких українських гетьманів гряззю Москви і сміттям Варшави. Геній дивився крізь століття.

Спікер парламенту, хоч йому далеко до гетьмана, підтвердив характеристику поета.

В українському політичному просторі він застосував (в заочній полеміці зі мною), як і належить "справжньому академіку", "изящную восточно-славянскую словесность", продемонструвавши маніакальні амбіції.

А хіба можна було від політичного сміття чекати іншого? Існує неписаний закон сміття: якщо воно і потрапляє випадково на високу хвилю, то все одно залишається сміттям. І обов'язково до чогось чи до когось прилипає.

В 90-х роках, зорієнтувавшись в ситуації, написав памфлет на Леоніда Кравчука, що дозволило йому прилипнути до Леоніда Кучми і легко стати академіком, головою Верховної Ради. Ми добре пам'ятаємо під яким тиском це відбувалося.

Нещодавно, націлившись на Юлію Тимошенко, вдруге посів крісло спікера, хоч зробив все, щоб добити коаліцію, під ширмою її рятівника.

Ми не забули, як в 2004 році заваривши політичну кашу в парламенті (і не одну), пов'язану з президентськими виборами Віктор Янукович – Віктор Ющенко він, за словами героя п'єси "За двома зайцями", все поставив "вверх дибом", а Україну трясе ще й до цього часу. Правда, ця діяльність була оцінена званням Героя України.

Зараз знову пнеться не втратити керівного крісла і липне до партії регіонів.

І тут немає нічого дивного. Людина, яка каже про себе, що вона весь час потрібна Україні, а Україна відповідає "ні", бо два з хвостиком відсотки на президентських виборах в 2010 році засвідчують саме про це, не може чинити інакше.

Люди добре знають, що сама себе пропонує лише вулична повія, тому так і ставляться.

А відносно того, що мені потрібно "молити у Бога прощення", то всі ми грішні і робити це потрібно кожній віруючій людині.

Правда, гріхи бувають різні і не всі їх Бог прощає. Думаю, Господь Бог уже досить начувся знайомих по голосу слів з магнітної плівки про злі наміри щодо Георгія Гонгадзе, і відносно такого гріха Бог вчинить Вищий Суд. А матір Георгія нікому і нічого не простить.

Всім моїм "любим друзям" раджу не забувати, що саме Кравчук та його однодумці в 90-х роках очолили рух за незалежність України і втілили в життя прагнення мільйонів людей.

Україна відбулася як незалежна держава. А це дало можливість політичному сміттю випливати на поверхню, не соромлячись людей і не боячись Бога. Більше того, пробувати брати на себе непосильну роль поводирів і вчителів.

Стверджую, аби не було 90-х років і справжніх патріотів України, то такий "сучасний вождь" як Литвин, й зараз читав би у відділі пропаганди і агітації ЦК Компартії України лекції, прославляючи зростаючу керівну і спрямовуючу роль КПРС, або "підносив би патрони" комусь із керівників партії в якості помічника.

Бо в партії добре бачили, хто є хто і хто чого вартий. То зараз запити змінилися і стали потрібні литвини. Тільки не Україні. Бо український народ мудрий і вміє відрізнити полову від зерен.

Хоч в житті, як свідчить досвід, все буває. І може знайтися неорана політична нива для литвиних. Будьте пильними!

Нехай вибачить мене читач за змарнований час. Для опонента з такою політичною культурою це дійсно велика честь. Але ми маємо справу із серйозною політичною хворобою, яка називається "посадова манія".

Люди мають знати, кого вони обирають до влади.

Леонід Кравчук, для УП