Кобзарь упал бы в обморок, если бы увидел свою Украину сегодня...

9 березня українці вшановували Тараса Шевченка у 196-ті роковини від його народження. Здавалося б, Кобзар є тією величною національною постаттю в українській історії та культурі, навколо якої можуть об’єднатися всі.

Тільки не наші політики.

Вони здатні об’єднатися лише навколо власних меркантильних інтересів і заради вигоди, а не навколо України, яка зараз, як ніколи, потребує єдності для порятунку.

9 березня 2010

В суспільно-політичному житті цього дня відбулися надважливі події. Це і вшанування Тараса, і вручення державної премії його імені (зі скороченим бюджетом і не в тому місці, що завжди), і опозиційний мітинг (віче), і ухвалення парламентом антиконституційного закону (зміна правил формування коаліції), і зустріч Януковича з Яценюком і Тігіпком. І, зрештою, завуальоване звинувачення Януковича Симоненком у зраді виборців, тощо.

9 березня, у день народження Кобзаря, біля його пам’ятника та навпроти університету його імені, на вічі народно-демократичних сил було обрано Юлію Тимошенко лідером об’єднаної демократичної опозиції.

Кількома годинами пізніше, після зустрічі з президентом Януковичем, Арсеній Яценюк офіційно заявив про свій перехід в опозицію. Висока посада в новому уряді, запропонована Януковичем, не стала на заваді народження нового опозиціонера.

Наразі маємо двох лідерів-опозиціонерів. Обоє представляють опозицію "проти" – проти діючої влади, проти Януковича та його команди.

Опозиціонери (як колишні, так і новоспечені) напрочуд забули, що бути опозиціонером – це, перш за все, бути на боці громади, суспільства. Це захищати інтереси громадян, захищати правду. Якщо йдеться про справжню опозицію – народну. Адже Тарас Шевченко – то великий народний опозиціонер.

Втім, цікаво було б дізнатись про мотиви рішення Тимошенко і Яценюка.

Гіпотеза щодо ЮВТ. Вона не може змиритися зі своїм програшем, тому, перебираючи всі варіанти подальшої долі та згадуючи найбільш успішні роки життя, не побачила іншого виходу, як знову стати опозиціонеркою і спробувати об’єднати навколо себе тих, хто ще залишився їй вірними і не продався.

Гіпотеза щодо АПЯ. Він, не отримавши бажаних посад (президента, прем’єр-міністра) і отримавши підтримку електорату, на протестній хвилі передвиборчої кампанії, вирішив стати опозиціонером. І в подальшому, в разі правильної поведінки, на нього чекає успіх.

Наскільки вірними є висловлені гіпотези, покаже життя, або перевірка на достовірність у ході спеціального політологічного дослідження. В будь-якому разі потрібен час. І ми матимемо змогу переконатися у вірності/фальшивості цих гіпотез.

9 березня сталася ще одна подія, вже згадувана, – народні депутати (234) проголосували за зміни до стаття 61 закону про Регламент ВР щодо формування коаліції в парламенті.

Попри явну антиконституційність, і про це прямо заявив депутат Зварич, поправки були ухвалені більшістю депутатських голосів.

Було і рішення Конституційного Суду (тлумачення саме положення про коаліцію), є і заява національно-демократичних сил щодо конституційного перевороту. Ефекту – нуль.

Спадає на думку: а чи не тому скорочена назва нашого парламенту – ВРУ – відображення всієї його сутності. То чому дивуватися таким і подібним рішення нардепів.

Наша демократія – річ особлива – тому розуміється вона не як свобода, обмежена законами, а як свобода робити все, що завгодно, і ні за що не відповідати. От тому і маємо те, що маємо і на що заслуговуємо.

Про майбутню коаліцію

Нічого нового, на перший погляд, не напишу. Просто констатація фактів. Коаліція у цій Верховній Раді потрібна лише для приведення до влади команди Януковича-Азарова. Звідси й заяви про коаліцію "тушками", тому й так довго ПР торгується (торги, до речі, ще тривають), працюючи з нардепами фракції НУНСу.

Треба одне – коаліція на день, яка зробить Миколу Яновича прем’єр-міністром і всіх інших, хто має відпрацювати, міністрами. Зважаючи, що Генпрокуратура, Нацбанк, СБУ, суди і національні телеканали вже і так у віданні Януковича.

Залишився тільки уряд та більшість у парламенті. І тоді вся повнота влади в одних руках. І вже в тісних колах обговорюється 10-річне правління-царствування. Яка там вже "система стримувань і противаг"?

А от у мене, громадянки України, є запитання до влади: чому жоден із вас, політики, не замислився над тим, а що ви будете робити, якщо завтра-післязавтра станеться щось екстраординарне, зовсім від вас незалежне (наприклад, землетрус, повінь, інша катастрофа)?

Принаймні події останнього півмісяця дають зрозуміти, що слід звернути особливу увагу на це (Гаїті, Чилі, Франція, США, Туреччина).

До речі, "сюрпризи" природи в останніх двох країнах відбулися саме  цими днями. І що? Наша влада та опозиція зробила якісь висновки? Чи вони живуть на іншій планеті і думають, що їхні мільйони врятують від цього?

Ще кілька запитань. Риторичних, як і попередні. А що робитимуть регіонали, якщо їхнього лідера не стане? Якщо робитиме Янукович без Ганни Герман? Адже ми всі під Богом ходимо.

Вихід є!

Але з будь-якої ситуації є вихід. На перший погляд, політичну кризу в законодавчій владі вирішать позачергові парламентські вибори. Але вони допоможуть лише в тому разі, якщо будуть виконані певні умови.

Перша. Зміни у виборчому законодавстві, принаймні, "відкриті списки". Хоча цього замало, слід змінити повністю виборчу систему. Але на це, як і на інші конструктивні кроки для України, політичної волі у підневільній ВРУ нема.

Друга. Поява якісно нових лідерів із державницькою ідеологією, а не гарних облич з мішками грошей. Повірте, гроші максимум до 2012 року нібито вирішують все, згодом ситуація кардинально зміниться.

Третя. Поява політичної культури громадян і зростання активної соціальної свідомості.

Четверта. Духовно-моральна революція. Адже все, що відбувається і на небі, і не землі, залежить від духовності людей.

Переконана, що навіть цих чотирьох умов цілком достатньо для того, щоб подолати політичну – і не тільки! – кризу в Україні.

Сподіваюся, що кожен з вас, замислиться над суттю процесів, що відбуваються зараз в нашій країні. Замислиться і задасть собі запитання: "Во славу кого здійснюється те чи інше? Що за цим стоїть? Які мотиви приховуються, а що виноситься напоказ?".

З вірою в Україну!

Людмила Бойченко, політолог, для УП