2 х 2 = 4

Земля обертається, проте ми цього не помічаємо, бо знаходимося в середині системи і рухаємося разом з нею. Точнісінько так само ми знаходимося всередині створеної комуністами тоталітарної системи і разом з нею котимося в небуття.

На сьогодні ми в безвиході, в нас жодного шансу уникнути катастрофи, якщо і далі діятимемо в межах існуючої системи. Наші можливості надзвичайно обмежені тим ресурсом засобів, котрі відносяться до цієї суспільної системи.

Ми шукаємо лідерів, котрі потурбуються про всю націю і змінять розвиток подій на краще. Це головне наше тоталітарне завдання – знайти гідних лідерів. І ми його добросовісно виконуємо, ми шукаємо найдостойніших – президентів, нардепів, мерів. Але результат завжди однаково негативний – всі наші обранці виявляються або злочинцями, або нездарами.

Але ми не узагальнюємо. Ми, як оті їжаки, плачемо, колемося і продовжуємо лізти на кактус – з дивною впертістю продовжуємо шукати нових лідерів, котрі врятують націю.

На жаль, ніхто з нас не бажає піднятися над системою і проаналізувати її саму. Це табу міститься в самій системі. В часи створення й ствердження системи аналізувати й узагальнювати можна було будь-що, крім політики.

Вже в першому класі узагальнення починають широко використовуватися, хоча б та сама табличка множення. 2х2=4 незалежно від того, чи то мова йде про листочки, чи про камінчики. І так в усіх сферах життя, крім політики.

В останній скільки буде 2х2 визначалося КПРС, приміром це могло бути 16 чи 100. І спроба тверджень, що і в політиці також 2х2=4, як правило закінчувалася розстрілом, концтабором чи психлікарнею.

Вже давно розвалилися і КПРС, і СРСР, а система продовжує жити в душі кожного українця. І вождь тієї системи пильно слідкує з постаментів в містах і селах України за дотриманням свого головного заповіту – не думай, не аналізуй, не узагальнюй.

Ви можете називатися ким завгодно, лібералом чи націоналістом, бути помаранчевим, блідо-сердешним або біло-блакитним, але ви не смієте порушити табу і вийти за межі тоталітарної системи.

Ви не маєте права, ви не смієте її аналізувати, бо тим самим ви почнете над нею судовий процес, котрий неодмінно закінчиться її повною руйнацією і зміною на більш досконалу.

Коли дитині вже вісімнадцятий минає, а вона нездатна до простих узагальнень, коли до двох камінчиків додає ще два і кожного разу дивується, що вийшло чотири, то мабуть з цією дитиною не все гаразд.

А коли ця дитина твоя нація? Хтось спробував на нас поглянути збоку?

Обрали президента А, потім Б, В і Г – результат однаково негативний.

Обрали нардепа А, потім Б, В і Г і ще цілу купу - результат однаково негативний.

Обрали партію А, потім Б, В і нарешті Г - результат знову ж так само негативний.

І так 18 років. Що ми робимо, аналізуємо і приходимо до висновку, що в межах даної політичної системи будь-який кандидат після обрання діятиме на руйнацію України і нашого життя?

Ми починаємо аналізувати систему, виносимо їй вирок і міняємо на іншу, більш досконалу, з допомогою котрої весь цивілізований світ успішно живе і розвивається?

Ні, ми шукаємо кандидата Д, котрий наведе порядок в країні і почне турбуватися за кожного з нас.

А якщо вийти за межі отого комуністичного табу? Якщо поцікавитися, звідки взагалі взялося припущення про те, що такі лідери існують? Яка їх мотивація, який механізм їх формування, звідки вони можуть взятися і чи взагалі можуть? І чи можуть існувати в реальності такі лідери з такими якостями?

А якщо існують, то яким чином вони отримають владу, яким чином будуть реалізовувати задумане чи проголошене?

В країні існує безліч наукових закладів. Чи може хтось показати наукові праці, в котрих дається відповідь на ці запитання? Звісно ні. Яскравий приклад - академік академіків, вийшовши під час передвиборчої агітації на Майдан, спромігся на оприлюднення лише такої "концепції" розвитку України, як "голосуйте за таку-то кандидатку".

Чому? Пояснення дуже просте. На перших же етапах аналізу існуючої системи з’ясовується, що система по своїй суті просто злочинна. Вона жодним чином не може призвести ні до покращення стану країни, ні життя людей. Система сприятлива тільки для політичних шахраїв, котрі ставлять за мету пограбування країни і її народу. Ця система сприятлива тільки для суспільних паразитів.

Подивіться навколо, чи відповідає даному висновку реальний стан справ в країні?

Дане твердження ніхто не спростовує і не підтверджує, всі його бояться як нечистий ладану. Бо початок аналізу спрямованості й результативності суспільного устрою неодмінно виявиться катастрофою для всіх нинішніх державних інституцій.

Такий аналіз буде посяганням на святе-святих діючої системи – корупційну продажність всіх гілок влади, систему кривосуддя, клановість економіки, антинародність правоохоронної системи, тупість офіційної науки, а в цілому посяганням на нинішній режим з усією його антинародною суттю.

Мова йде про дуже серйозні речі, значно більш вагомі, чим розпад радянської імперії і виникнення незалежної України. Бо ті зміни носили в основному зовнішній, формальний характер. Суть же була збережена. І система, котра вела до катастрофи радянську імперію, сьогодні так само веде до катастрофи незалежну Україну.

Бувають в історії такі часи, коли нації необхідно зробити перехід на вищий світоглядний рівень, на вищу, більш досконалий спосіб життя. Свого часу таким переходом була відмова від язичництва і сприйняття християнських цінностей.

Сьогодні настав час відмовитися від тоталітаризму і перейти до демократії. Але немає в демократію дороги шляхом віри, бо то буде той же самий тоталітаризм, очолюваний тими ж самими політичними шахраями, котрі себе називатимуть демократами.

Носієм демократії є народ, а це означає, що саме народ повинен розуміти сутність як існуючої тоталітарної, так і бажаної демократичної системи. Народ повинен знати всі механізми функціонування цих політичних систем, розуміти, чому в межах тоталітарної системи навіть янгол, будучи обраним до влади, перетворюється на злочинця корупціонера, а при демократії навіть злочинець у владному кріслі позбавлений можливості зловживати.

Чи важко проаналізувати системи, показати всю внутрішню структуру, взаємозв’язки і спосіб функціонування. Ні, і не складно, і не важко.

Важко інше, переконати націю в необхідності такої роботи. Ось сидить дитинка в пісочниці і рахує – один камінчик, це один… Ось пише журналіст – поганого вибрали, ще одного поганого, і ще одного… Ось читач переглядає матеріал, знову поганого вибрали…

Як бути в цій ситуації? Дитинка досить швидко вивчить табличку множення, потім алгебру, потім з інтегралами та диференціалами розбереться.

А от як бути з нами? Раз граблі, два граблі, лоб синій, країна руйнується… Ні, може ж таки повезе, три президент, чотири президент…

А минуле нашіптує – не думайте, не аналізуйте, не узагальнюйте, бо людьми станете, заживете по-людському. І кожного разу ми, як оті вівці з "Вкраденого попкорну", погоджуємося…

Сергій Трегубенко, для УП