Выборы в провинции

Протягом кількох місяців автор цих рядків провів у Черкасах, будучи завідуючим організаційним відділом обласного штабу БЮТ на виборах президента України.

Тож пропоную замітки – суб'єктивний погляд зсередини на особливості минулої виборчої кампанії.

Такого снігопаду ...

Багатьом здасться дивним, але першою і, мабуть, головною причиною, яка перешкодила досягти бажаних 75% відсотків голосів на користь нашого кандидата, стала надзвичайно стійка і сніжна зима. Як результат, трохи більше, ніж 65%.

З одного боку – в 2,4 рази більше, ніж набрав основний конкурент. З іншого – якби вдалося досягти більшого – і не тільки Черкаській області, а й всім 17 регіонам, де перевага Тимошенко була незаперечною, вибори в цілому мали б інший результат.

Потім синоптики підрахують, що снігу випало в чотири з половиною рази більше звичайної норми. Як і Київ, обласний центр спочатку не чистили, а про дороги внутрішнього значення та розбиті сільські шляхи і говорити нічого.

Пригадую розмову з начальником штабу одного з віддалених районів перед другим туром.

- Бюлетені розвезли по виборчих дільницях?

- Не всі, коней не вистачає.

У сенсі?

- Замело так, що жоден всюдихід не проїде! Тільки вози з кіньми, їх-то і не вистачає.

Сам до штабу спочатку добирався пішки, та коли разом потеплішало, і пішов дощ, який вночі перетворився на ожеледицю, довелося викликати машину. Напередодні різдвяних свят так засніжило, навіть маршрутки зупинилися.

Залишатися допізна на роботі – краще заночувати на столі. Так це в місті, а що ж говорити про райцентри, села і хутори? Невдовзі погодні умови ускладнилися так, що основною проблемою перегонів стала можливість дістатися на виборчі ділянки, особливо людей похилого віку, що становлять більшість нашого електорату.

До речі, про електорат. Приїхавши до Черкас, з деяким подивом виявив, що в обласному центрі наш кандидат не користується беззаперечною підтримкою. Де б не заводив мову про шанси Тимошенко – в магазинах, спортзалі, у таксі – співрозмовники здебільшого уникали прямих відповідей.

Результати першого туру засвідчили, що в цілому, хоч наш кандидат і випередив усіх, але несподівано багато голосів набрали "молоді" – Тігіпко (трохи більше 12%) і Яценюк (майже 8%). До речі, саме вони, як виявилося згодом, зірвали "бліцкриг" команди Януковича – здобути перемогу вже в першому турі.

Зате в сільській місцевості Тимошенко випереджала всіх з вражаючою легкістю. Таким чином, на другий тур належало забезпечити стопроцентну явку цієї категорії виборців, одночасно "зачистивши" голоси Тігіпка і Яценюка, котрі вибули з перегонів.

З іншого – наявний розклад не міг в перспективі не насторожити: відомо ж, що сільський електорат ненадійний – і не тільки через вікову обмеженість або неприйняття будь-яких змін і реформ.

Всі, хто так чи інакше спирався на нього, рано чи пізно або втрачав політичну вагу, або зовсім сходив з політичної арени – приклади Симоненка і Мороза – далеко не поодинокі.

Навіть за умови міцного аграрного лобі – на цьому електоральному сегменті нікому поки не вдалося створити більш-менш виразної за філософією і яскравою за визначенням політичної партії.

Нині, заднім числом прокручуючи ситуацію, надто жалкую, що не наполіг на необхідності масового підвезення виборців, особливо похилого віку, до виборчих дільниць. На жаль, куратори з Києва на це благословення не дали, до самого завершення кампанії проповідуючи "чесні і прозорі вибори".

"Не треба звозити з усієї області, – переконував я керівництво, – досить постаратися в тих районах, де наша перевага вражаюча. Наприклад, у Черкаському чи Звенигородському районах (результат другого туру 74 і 72 відсотки відповідно)".

На жаль, хоч і стукав – не почули. Твердо переконаний: коли б вдалося налагодити підвезення виборців (чим, до речі, Партія регіонів досить успішно займалася), результат збільшився б істотно, сягав би рекордної позначки, встановленої на перегонах 2004 року, коли за Ющенка на Черкащині віддали голоси 79,1%.

На жаль, показники виборів-2010 скромніші – 65,37%.

Звичайно, зараз я думаю, що спостерігачі опонентів легко зафіксували б порушення, були б протести, може, і суди. Ну і що з того? По-перше, як усі переконалися, переможців не судять, а по-друге, відрив від головних опонентів цілком дозволяв це зробити.

Фінанси співають романси?

На підвезення виборців потрібні кошти. Невеликі за мірками Черкащини, та все ж таки. Тисяч десять доларів, вважаю, вистачило б з головою. Помножити на вісім-десять перспективних центральних областей – і можна було б святкувати перемогу.

Гроші, або як зараз прийнято казати, ресурс на вибори використовувався змішаний. З одного боку, чітко регламентовані надходження з Києва, з іншого, самофінансування, яке здійснювалося, в основному, за рахунок керівника обласного штабу.

Статті витрат на підвезення виборців ні в тому ні в іншому кошторисі не передбачалося. Воно й зрозуміло: хто міг припустити, що центральні області замете снігом?

У забезпеченні фінансової складової, втім, як і в агітаційно-пропагандистської або організаційної, як у дзеркалі, виявилися істотні недоліки в обраній стратегії виборчого процесу.

У штабах (і не тільки нашого кандидата) діяли інерційно, як звикли на виборах 2004, 2006 і 2007 років. Тобто, відпрацьовувалася певна матриця, котра свого часу принесла позитивний результат. Навіщо ж від неї відмовлятися і щось міняти?

Діючи за старою колодкою, деякі керівники не вважали за потрібне глянути у вікно, за яким зливовий снігопад змінювався просто зливою, а потім – напрочуд холодною морозною погодою.

Коли ж дійшло, що, наприклад, без підвозу людей на дільниці не обійтися, поїзд уже пішов. Керівники, які знаходилися на місцях, і хотіли б організувати додаткових виборців, зіткнулися з банальною проблемою нестачі коштів і часу.

У ніч другого туру запитав одного з уповноважених в районі: "Підвіз організували?" – "Тільки в рамках тих 150 гривень, що розписані на доставку бюлетенів до окружної виборчої комісії".

Хотілося крикнути: "Так це ж мізер!". Та кого б це переконало? Досвідченого штабіста, що забезпечив 70% голосів, себе, керівництво? Колесо перегонів поверталося зі скрипом, натужно й монотонно, майже паралельно з реальним життям.

Тепер про найделікатніше. Практично в усіх кампаніях, в яких доводилося брати участь, присутній елемент підкупу виборців. Достеменно відомо: майже всі наші конкуренти грішили цим і в нинішній. Зазвичай штаби безпосередньо цим не займаються, щоб не підставляти свого кандидата.

Є багато інших, безпечніших шляхів. Найпоширеніший, він же найбільш примітивний – наймається (створюється) фірма, волонтери якої під наглядом і контролем перевірених людей здійснюють обхід помешкань та вручення готівки або ж пайків, сумок, плащів та іншого вдячним виборцям.

Повторюю: цим займалися всі і на всіх виборах. Тому дещо здивувався, дізнавшись, що нічим подібним ми займатися не будемо. І не через брак грошей – така принципова позиція нашого лідера.

Коли ми спробували переконати керівництво, посилаючись на практику опонентів, нам сказали: "Це питання не обговорюється! Регіони хай купують, ми ж будемо грати за правилами. Крапка!".

Особисто я, звичайно, "за". Все залежить від цілей, які ставляться в тій чи іншій кампанії. Якщо продемонструвати торжество демократії і справедливості – будьте ласкаві.

Якщо виграти вибори – тоді чистоплюйству і показній шляхетності місця немає. Це все одно, що, як співав Висоцький, "школьнику драться с отборной шпаной".

На виборах не можна і не треба (!) бути (або здаватися) святішим за Папу Римського. Врешті, гол Марадони у ворота збірної Англії, забитий "божою рукою", до цих пір не відмінено.

У цьому сенсі згадується знаменитий похід БЮТ на Майдан 24 жовтня минулого року. Тоді з центру суворо попередили: жодних добових та проїзних учасникам маршу. Збираємось і їдемо в Київ – без нічого, на особисте запрошення Юлії Володимирівни. Так що ніяких грошей і, тим більше, "зігріваючих" напоїв.

Не знаю, як в інших областях, але ми так і вчинили. Приємно було бачити переповнені автобуси, радісні обличчя, ентузіазм на безкорисливій основі. Зараз думаю: куди воно все поділося потім, коли кампанія стартувала?

І чи під силу було б нам спорядити на таких же умовах ще один марш?

І ще. Кому ми демонструємо свої чесність і прозорість? Регіоналам? Так їм це не потрібно, й без того сприймають нас, як марсіан з космосу.

Зранку – у штабі, ввечері – в газеті

До речі, в контексті чесності та прозорості – кілька слів про взаємини з регіоналами. Я, наприклад, так і не знаю, де знаходився їхній штаб, чим узагалі вони займалися, окрім роздачі газет з наметів.

Масових заходів ПР у Черкасах практично не проводила, артистів не запрошувала. А ось про нас опоненти знали все. Або майже все. Цим регулярно опікувалася одна з місцевих газет, котра позиціонувала себе незалежним виданням, хоча більш скидалася на такий собі жовтий листок.

З номера в номер її шпальти рясніли компроматом на адресу нашого кандидата та місцевого штабу БЮТ. Причому, віддамо належне, друкувалася не тільки відверта брехня, а й ксерокопії штабних документів, списків, подавалася інформація про наради, планірки, інші заходи.

Причому, робилося це на вельми примітивному професійному рівні, так що стирчали вуха.

Паралельно і в штабі відбувалися дивні речі: то в одного, то в іншого співробітника зникали службові матеріали, які відразу ж ставали надбанням редакції.

Були, наприклад, оприлюднені списки кандидатів у депутати до місцевих рад, текст політичної угоди між ними та лідером БЮТ і тому подібне.

Власне, великої військової таємниці оприлюднені документи не містили. Ті ж списки кандидатів у депутати ми, наприклад, самі збиралися подати до районної преси на обговорення.

Врешті, вдалося вийти на слід тих, хто зливав "жовтої" виданню штабну інформацію, з ними без жалю розпрощалися. Це, ясна річ, ускладнило життя журналістам, які поступово скотилися на низькопробні побрехеньки і плітки, провокуючи скандал.

Ми ж з самого початку вирішили не реагувати на відверту брехня, і це, мабуть, ще більше зачіпало редакцію і тих, хто за нею стояв.

Ми виходили з того, що тираж видання ледь перевищував дві тисячі примірників, тоді, наприклад, як популярні "Вечірні Черкаси" друкуються 80-тисячним тиражем.

Дійшло до того, що в місті з'явилося однойменне разове видання (фальш-газета), в поширенні якої редакція негайно звинуватила штаб БЮТ. Однак пильний аналіз матеріалів, опублікованих у фальшивці, показало, що майже половина вміщених там статей і кореспонденцій – передруки з самої ж газети.

Коли ж провокація не вдалася, редакцією було сфабриковано величезна стаття про схожості в ідеологічних підходах Гітлера і Геббельса з лідером БЮТ.

Останньою з числа "дрібних капостей" стала байка про те, що в ніч другого туру штаб БЮТ був замінований самими його співробітниками, які не встигали передати інформацію на Київ.

Правда тут лише те, що зловмисники справді зателефонували в міліцію і повідомили про замінування штабу. Всі співробітники добровільно відмовилися залишати робочі місця, інформація в центр надходила без затримок.

Володимир Кулеба, Черкаси-Київ, для УП