К молодым: простите за отсутствие будущего

Я не говорю про пенсіонерів - їм потрібна підвищена пенсія. Байдуже - за чий рахунок.

Я не говорю про робочих - їм потрібна робота. Байдуже, хто там "на горі".

Я не говорю про співаків - їм байдуже, за кого співати. Головне - наспівати чим-більше.

Я не говорю про футболістів - для них продаватися - це найбільше щастя.

Я не переживаю за Тимошенко - вона зводитиме кінці з кінцями в Україні чи поза її межами. В опозиції чи у владі. Над Януковичем чи під Путіним.

Я не згадую Бандеру - він навряд чи чекав присвоєння Зірки Героя.

Я не плачу за вирізаними заводами і фабриками - Китай виробить для нас все. І дешевше.

Я не плачу за втратою рейтингу комуністів - їх давно чекає дєдушка Лєнін.

Я не ридаю через "падіння" націоналіста Тягнибока на націонал-демократа Костенко - вони в курсі яке місце нижче спини заслужили своїм хуторянським націоналізмом. І весь народ знає, куди їм потрібно після цього піти.

Я не сумую за Ющенком - йому давно пора було підтримати ВФЯ. Просто на Майдані цього зробити йому не дали МИ.

Я стаю на коліна перед мільйонами знедоленої нашої молоді. Пробачте, синочки, за слабодухість мою і нерішучість.

За втрату майна і землі, які ми не донесли до вас від дідів.

За зникнення всього, що кров'ю надбали розкуркулені діди.

За те, що не передали вам досвіду і знань.

Не донесли до вас української України. Що народили ви для нас онуків, а ми прирекли їх на рабство.

Що із землі райської по світу вас розкидали в пошуках раю на чужій землі.

Що обклали вас законами, які зв'язали б ноги навіть Сатані!

За те, що жити по-людські для вас стало ще менше доступно, чим за пана!

Що занапастили землю хімією та радіацією, а душі ваші - розпустою та чужими піснями.

Низько схиляю голову за втрату вами сміху і радості.

І не прошу прощення - я його просто не заслуговую. Як і мільйони тих, що народилися вашими батьками .Так, батьками.

Та не відповідальними перед Вами та нашими дідами.

Простіть нам непростимі гріхи наші... І ти прости, Господи...

Скажете - "До чого твої сльози, Петре?"

Для того, щоб не йти далі цим шляхом. Ніколи. І нізащо.

Петро Камінь, член Товариства "Мале Коло", для УП