Создание Украины

В розвинутій країні люди живуть в сотні разів краще, чим в примітивній. Це дуже вигідно - спочатку створити досконале підприємство і потім отримати надвисоку продуктивність праці. Це дуже вигідно - створити досконалу державу і потім успішно в ній жити.

Що для цього потрібно? Те, що і для підприємства - отримати досконалі знання і збудувати на їх основі державу. То ж чому сьогодні не твориться нова, досконала Україна?

Все дуже просто, ми заплуталися у найпростішому питанні - хто саме повинен здобувати знання і творити країну? Здоровий глузд підказує, що це повинні робити всі ті, хто розраховує потім отримати собі користь від здійсненого покращення, тобто вся нація.

Але в нас не так, ми чекаємо комунізму, ми чекаємо, що знайдеться хтось, хто нам створить досконале життя. Вони знаходяться і ми надаємо їм всю повноту влади шляхом обрання на найвищі державні посади.

От тільки одна проблема - вони будують країну під себе, виключно під особистий інтерес. І це правильно, це повністю відповідає людській природі - першочергово дбати про себе. І кожен з нас на їх місці робив би те саме, будував би країну під себе. Але якщо б будував народ, то в такій країні гарно жилося б саме народу. Так і діють народи всіх розвинутих країн. Але не ми.

Ми себе поділили. На тих, хто начебто зобов'язаний забезпечити добробут всім іншим, і на тих, кому вони начебто зобов'язані його забезпечити.

Отже, ми вирішили схитрувати і за рахунок розуму та самовідданої праці обраних отримати собі гарне життя. Але в реальному житті немає таких самовідданих творців чужого щастя. Проте більш ніж достатньо шахраїв, котрі ладні наобіцяти будь-що, щоб отримати собі право безконтрольно, на власну користь розпоряджатися суспільним майном та правовідносинами.

Що ми маємо в результаті? Руйнацію нашої країни і непомірне збагачення вузького кола осіб, котрі можуть собі дозволити успішно жити в будь якій частині світу.

Заради чого ми це все допускаємо, заради того, щоб не перевантажити себе турботою про власну країну? Так, світоглядно ми всього лиш нікчемні відходи комуністичного експерименту. Але ж ми живі, а отже маємо здатність до розвитку.

З розвитком у нас проблеми. Замість того, щоб набути необхідних знань, сконцентрувавши всю повноту влади в своїх руках та почати творення держави, ми владу віддаємо чиновникам, а потім намагаємося їх змусити хоча б трішечки подбати про нас.

Яскравим прикладом такого підходу була безславна акція "Дістали". Сьогодні їй на зміну прийшла компанія Новий громадянин, котра об'єднала ряд неурядових громадських організацій.

Проаналізуємо ситуацію. Яка наша мета? Змінити життя на краще. Тобто, мова йде про таке управління з боку суспільства, котре призведе до отого самого покращання. В свою чергу, що таке управління? Це наявність еталонного стану, котрий необхідно досягти, і зміна існуючого до стану відповідності еталонному.

Чи мали організатори акції "Дістали" детальне бачення отого ідеального стану у всіх його деталях? Ні, і тому акція була приречена вже з самого початку.

Чи мають організатори компанії Новий громадянин таке бачення? Також ні. Хоча, на відміну від "Дістали", вони вже не просто вимагають покращити життя, а отій шахрайській верхівці, котра обіцяла покращити життя, ставлять питання, мовляв повідайте нам про той еталонний стан та шляхи, котрими ви нас до нього ведете (мається на увазі акція Спитай новообраного президента!).

Що відповість найдостойніший і наймудріший українець, невідомо, але в кінці березня компанія припинить своє існування. То в чому був сенс її існування, невже всього лиш у освоєнні неурядовими громадськими об'єднаннями чергових іноземних грантів?

Що потрібно сьогодні робити, щоб змінити стан справ в Україні на краще?

Найперше, визначитися з тим, хто саме це буде робити. Звісно, спочатку велика частина населення залишиться переконаною, що це для них повинен зробити хтось. І вони продовжуватимуть безкінечні пошуки чергового розуму честі і совісті, тобто, всупереч будь-якій логіці намагатимуться знайти працюючий на них тоталітаризм.

Але ж повинна знайтися хоч невеличка група, котра візьме на себе відповідальність за розвиток країни. Невеличка група, котра піде демократичним шляхом розвитку. Це означає, що вони почнуть працювати з народом і через народ.

І чим чисельнішою ставатиме з часом ця група, тим більш демократичною буде Україна, тим ближче вона буде до високого рівня розвитку і життя суспільства.

Отже, першим кроком має бути рішення покладатися виключно на себе і на народ, а не на чиновників чи політиків.

Другим кроком має бути створення еталонного зразка суспільства. При цьому еталон повинен не тільки і не стільки описувати зовнішні прояви, скільки внутрішню логіку, взаємодію та причино наслідкові зв'язки всіх елементів системи.

На сьогодні саме це є найважливіше. Ми маємо достатню кількість особистостей - генераторів ідей. Ми маємо Інтернет і відповідні суспільно-політичні видання для поширення цих ідей. Але загальний процес нагадує важкий і кропіткий пошук краплинок істини, котрі потім безслідно зникають в небуття.

Легше принести в друшляку води, чим зберегти і накопичити знання в сучасному інформаційному просторі України. Чому? Бо ми надзвичайно тоталітарні, бо ми сподіваємося, що нам поталанить знайти мудру людину, котра в повній мірі буде наповнена необхідними знаннями, які потім, після обрання, і використає всім нам на користь.

За ці, по дитячому наївні сподівання, за цю недбалість, за це небажання створювати і наповнювати скарбницю своєї національної суспільної мудрості ми розплачуємося руйнацією країни і добробутом народу.

Взагалі, проблема не в тому, що ми робимо помилки, проблема в тому, що ми не вчимося. Ми надзвичайно недбайливі, і тому весь той досвід, котрий вдалося нам набути надзвичайно дорогою ціною, ми, як нація, не зберігаємо і не використовуємо в подальшому житті. Ми не відфільтровуємо корисне від шкідливого, ми все змішуємо до купи і разом викидаємо як непотріб.

А як потрібно робити?

Потрібен ресурс, котрий своєю формою має нагадувати довідник громадянина, в котрому, в порядку спадаючої важливості, буде чітко викладено всі ті судження, котрими має керуватися громадянин і ті дії, котрі має він чинити, щоб покращити країну і рівень життя її народу.

Мабуть таку книгу буде варто назвати "Книгою мудрості українського народу". Їй в доповнення доцільно додати й іншу, скажімо так "Книгу нищення українського народу". І кожен пункт як в одній, так і в другій книзі має бути найретельнішим чином аргументований.

Кожна людина, кожна політична сила повинна мати можливість по тій книзі звірити свою чи чужу діяльність на предмет користі або шкоди українському народу.

Шлях у завтра лежить через суспільний діалог, через фільтрування істини від світоглядної полови, через накопичення знань і розвиток суспільної культури нації, через демократію, тобто участь всієї нації у цьому процесі.

Це означає, що занесені як в одну, так і в іншу книгу положення не можуть бути законсервовані там на якомусь певному місці. Постійно, вдень і вночі кожен пункт повинен аналізуватися суспільством і переміщуватися на інше місце, а при потребі й в іншу книгу.

В результаті такої роботи ми отримаємо одну чи декілька більш-менш досконалих суспільних систем, котрі потім можна буде запроваджувати в життя.

Практично, це вже будуть готові програми діяльності як для всього суспільства, так і для окремих політичних сил чи громадян. Але, на відміну від нинішнього стану справ, це будуть програми вироблені суспільством. І впроваджуватимуться вони також всім суспільством.

А що чиновники, яка їм роль буде відведена в демократичній Україні? Виконавців. Влада повинна належати не партіям, не чиновникам, а народу. І не для її здійснення повинні найматися чиновники, владу повинен здійснювати народ.

А чиновники повинні тільки найматися для здійснення технічної, а не владної роботи. Бо інакше країна перетвориться в країну для чиновників, а народ у їх прислугу.

Перед нами велика і успішна робота, перед нами широкий і славний шлях творення успішної України. Сподіваюся, ми підемо ним.

Сергій Трегубенко, для УП