Парад во время оккупации

В цьому році людство відзначатиме 65 років з дня закінчення Другої світової війни і перемоги над нацизмом. У всьому світі пройдуть великі святкування та паради на честь цього ювілею.

В Росії, переможниці нацистської Німеччини, заходи, що приурочені до цієї події, готуються за радянськими традиціями: з рисами великомасштабності, масовості та помпезності, що має символізуватиме тріумф і велич антифашизму.

Російська влада планує провести паради у більшості міст країни - від Калінінграда до Владивостока. В Москві відбудеться найбільший в історії Росії парад ВПС, 9 травня над Червоною площею пролетять 165 літаків та гелікоптерів, частина з яких сформує в небі урочисту цифру 65.

Московська влада обіцяє, що на святі будуть присутні понад тисяча столичних ветеранів.

За словами керівника справ президента РФ Володимира Кожина, є попередня домовленість про участь у святковому параді військовослужбовців країн антигітлерівської коаліції - Франції, Великобританії та США.

На святковий парад президент Російської Федерації Дмитро Медведєв вже встиг запросити лідерів країн СНГ.

На перший погляд, все здається передбачуваним і вдало спланованим, але, з іншого боку, такі події є не досить логічними та виглядають як опортунізм і неприховане зухвальство російської влади.

Святкування Дня перемоги в країні, в якій знаходиться найбільша кількість неонацистів у світі, - це не лише фарисейство у відношенні до своїх ветеранів та решти світу, а й цинічне використання історичної події, щоб зайвий раз продемонструвати свою міць та військовий потенціал.

Росія перемогла нацизм чи тільки німецьку армію?

Відродження нацизму, героїзація нацистських поплічників та націоналістична політика - це одні з головних звинувачень, які керівництво Росії висуває у відношенні до країн-сусідів. Такі звинувачення вже отримала Україна, країни Балтії, Грузія, Польща.

В той самий час в самій Російській Федерації неонацизм сягнув просто тотальних масштабів. Якщо декілька років тому неонацистський рух в РФ зосереджувався лише в найбільших містах країни, то зараз майже в кожному невеликому місті Росії діють локальні угрупування неонацистів.

Наприкінці 90-тих російський неонацизм мав звичайні ознаки радикальної субкультури з наявністю відповідної атрибутики, але зараз цей рух зазнав певної видозміни. Якщо раніше субкультура скінхедів в Росії була маргінальною і характеризувалася звичайним мавпуванням європейського та американського неонацизму, то наразі вона набрала національних ознак і колориту.

Російський неонацизм - це переважно ідеологічний еклектизм, симбіоз расизму, антисемітизму та ксенофобії, суміш язичництва і православ'я. Якщо раніше діяльність цього руху зводилася лише до розпивання пива і "правих" концертів, то зараз це вбивства, підривна діяльність і терор.

Неонацизм в теперішній Росії - це не менша загроза для росіян, як і інші міжнародні терористичні організації і рухи.

Російські неонацисти не приховують те, що змінили методи своєї боротьби: тепер їхніми "мішенями" є не таджицькі двірники, а реальні впливові вороги російського народу. Більшість російських неонацистів не бояться заявляти про свою причетність до цих угрупувань та не приховують свої бойові тренування.

Російські неонацисти - це вже настільки звичне явище для російського суспільства, що тепер майже жоден фільм російського кінематографу не обходиться без образу ярого патріота-расиста чи скінхеда.

Найбільш відомі вбивства російських антифашистів - адвоката Станіслава Маркелова, журналістки Анастасії Бабурової (відповідальність за вбивство яких взяла на себе "Бойова організація російських націоналістів", БОРН) та активіста-антифашиста Івана Хуторського - це лише окремі резонансні випадки злочинної діяльності неонацистів.

Реальна кількість вбивств на ідеологічному і расовому ґрунті на території Росії просто вражаюча. Вона перевершила навіть діяльність бандугрупувань 90-тих, маніяків і рецидивістів, адже вони не мають на своєму рахунку такої кількості вбивств.

За словами керівника прес-служби Департаменту з протидії екстремізму МВС РФ Євгенія Артьомова, на рахунку однієї з найбільших неонацистських угрупувань Петербургу "Мед Крауд" понад 80 вбивств, угрупування Рино-Скачевського - не менше 20 вбивств і 13 нападів, Націонал-соціалістичного об'єднання (НСО) "Північ" - не менше 30 вбивств та підготовка теракту на Загорській ГАЕС.

В той же час, засновник НСО Дмитро Румянцев наразі є помічником депутата Держдуми від ЛДПР Сергія Іванова.

В "послужному списку" військово-патріотичного клубу "Спас", одним із лідерів якого є прапорщик ФСБ Сергій Климук, організація 8 вибухів в Москві та Підмосков'ї. Найбільший теракт бойовики "Спасу" здійснили в серпні 2006 року на Черкізовському ринку, під час якого було вбито 14 осіб та 60 отримали поранення. Група язичників-рідновірів "Слов 'янські сепаратисти" здійснили 12 вбивств і два замахи, а також серію вибухів.

За даними Московського бюро з прав людини, кількість скінхедів в Росії на даний час досягла 65-70 тисяч осіб в порівнянні з 7-8 тисячами наприкінці 90-тих років. Для прикладу, за даними Американської антидиффмаційної ліги, у решті країн світу, скінхедів також нараховується біля 70 тисяч.

Найбільші угрупування неонацистів Росії знаходяться в Москві - біля 5,5 тисяч та Санкт-Петербурзі - 3 тисячі осіб. Найбільшими неонацистськими організаціями Росії є: ДПНИ ("Движение против нелегальной иммиграции"), СС (Словянский союз), РНЕ ("Русское национальное единство").

Ставлення російського керівництва до неонацистського руху в державі двояке та неоднозначне: з одного боку, воно офіційно засуджує будь-які його прояви, наголошує на внеску Росії в загальносвітовий антифашистських рух, здобуття перемоги у Другій світовій війні та дорікає іншим країнам в націоналістичних проявах.

Але, з іншого боку, в Росії прокуратура заборонила лише одну неонацистську організацію (НСО), влада також не забороняє марші інших неонацистських організацій в центрі Москви.

Дивним є й те, що один з таких маршів відбувся на Пушкінській площі, де планували провести свою акцію російські опозиціонери, але їхню заявку влада не санкціонувала, надавши перевагу представникам неонацистських організацій.

"C чего начинается Родина?"

Російські правозахисники зазначають, що політичне керівництво Росії зацікавлене в існуванні неонацистських рухів і об'єднань. Вони, на думку правозахисників, слугують Кремлю в якості елементу консолідації суспільства навколо національно-оборонної свідомості, сильної і авторитарної влади та використовуються, як елемент тиску і залякування до різних "важких" категорій громадян.

В даному випадку, всі аргументи російських політиків і силовиків про те, що цей рух не контрольований і автономний, виглядають не досить правдоподібно та іронічно. Адже, не випадково прапорщик російських спецслужб був одним з керівників неонацистського угрупування.

Яким чином інший лідер Націонал-соціалістиного об'єднання міг стати помічником депутата російської Держдуми, в той час, коли його угрупування таке ж загрозливе для росіян, як і ті ж чеченські сепаратисти на яких ведуть "полювання" спецслужби?

Політичну заангажованість російського неонацизму важко не помітити, адже в країні тотального і всеохоплюючого контролю державних спецслужб неможливе паралельне і одночасне співіснування з багатотисячним екстремістським рухом.

Якщо в деяких випадках росіян затримують за образу влади в Інтернеті, то деякі з неонацистів вільно почуваються тренуючись на військових полігонах, роз'їжджаючи на військових БТРах, стріляючи з гранатометів чи іншої вогнепальної зброї.

Безпідставно звинувачуючи, наприклад, Україну чи Естонію в відродженні нацизму, російським політикам та проросійським силам в цих країнах варто згадати вже призабутий факт з нещодавньої російської історії.

3 жовтня 1993 року засновник неонацистської організації "Русское национальное единство" Олександр Баркашов на чолі загону з 12 автоматників і близько сотні озброєних бойовиків зі свастикою на рукавах, захопив будівлю московської мерії.

До речі, дана неонацистська організація діє й досі на території Росії, а її лідер створив ще одну екстремістську структуру власного імені - рух "Олександра Баркашова".

Загалом, про неонацизм в Росії можна впевнено сказати, що він прогресуючий та дієвий. Такої кількості організаційних об'єднань, обсягу членства, скоєних злочинів та кількості жертв не має жодне неонацистське угрупуваннях в інших країнах світу.

За даними російського МВС, лише офіційно на обліку правоохоронних структур стоїть 302 екстремістських організацій. Але, це ж лише офіційна статистика, в дійсності реальна кількість об'єднань набагато більша.

Враховуючи такі тенденції суспільного життя Росії, всі звинувачення в реставрації нацизму в інших країнах виглядають досить дивним та безпідставними. Російському керівництву варто першочергово вирішити такі проблеми у себе в країні, адже обсяги такої діяльності в них найбільші.

В даному контексті святкування 65 річниці Дня перемоги у Другій світовій війні буде відбуватися з великою іронією та сарказмом. Червоною площею крокуватимуть переможці-ветерани, з високих трибун керівництво Росії розповідатиме про велике досягнення радянської армії - звільнення народів Європи від нацистської та фашистської окупації.

А одночасно з цим слід подумати, чи не є сучасна ситуація в Росії внутрішньою і добровільною окупацією? Тільки тепер не німецькими окупантами, а своїми-російськими нацистами... Святкуючи 9 травня ювілей Дня перемоги, росіянам варто поставити собі запитання, яку подію вони святкують і чи дійсно вони перемогли нацизм.

Олександр Саліженко, для УП