Ошибка Солженицина

Це вже заяложений штамп: вибори знову розділили Україну. У черговий раз дорікають: у вас Схід і Захід. Схід традиційно тяжіє до Росії, Захід - до Європи. У вас дві України. Це ваша найбільша проблема.

Чому з нашої самобутності створюють проблему? У США є північні й південні штати. У Німеччині - східні й західні землі. У нашого птаха - України - теж два крила.

Без одного з них він би ніколи не став самим собою. Можливо, саме в цьому наше спасіння. Схід та Захід - це не біда, це наше майбутнє, коли в країні є дві сили, які не дають розвиватися крайнощам, врівноважують одна одну. Змушують конкурувати між собою й рухатися вперед.

Тільки уявіть собі на хвилину, щоб нас чекало, якби ми вибрали галицький чи донецький шлях розвитку країни. Ми б навіть для себе стали нецікавими.

Галичина - культурний центр України, на який припадає третина пам'яток архітектури країни. Регіон багатий на духовну спадщину. Тут досі живуть ті, хто боровся проти незалежності України. Розмовляють рідною російською мовою і не збираються нікуди виїжджати.

Галичина завжди була матір'ю для представників різних національностей - поляків, євреїв, росіян, вірменів, угорців. Так і повинно бути, бо майже 90% з них на референдумі проголосували за незалежну державу.

Донбас - економічний центр країни. Тут зосереджені найбільші підприємства, розвивається великий бізнес. У Донецьку закладався економічний фундамент нашої незалежності.

Чому ми постійно намагаємося протиставляти два регіони однієї держави? Вони ж органічно доповнюють один одного.

Спрощений погляд на феномен Сходу і Заходу до нас прийшов з історичного минулого. У старій тоталітарній системі з Галичини часто малювати образ ворога. Цей край виступав найслабшою ланкою в СРСР.

Звідси почалася реакція розпаду Союзу. Тому до часу Х готувалися заздалегідь. У 1939 році кожного десятого західняка або розстріляли, або вивезли в Сибір. Хто не скорився, у 60-тих роках кинули в радянські концтабори.

У радянські часи партійну еліту весь час тримали в напружені. Приймали постанови ЦК про ідеологічну роботу. Утримували могутню мережу спецслужб, одна з яких доповідала Києву, а інша - напряму Москві. Знали про небезпеку й готувалися.

У чому загадковий феномен галицького краю? В одному з останніх діалогів російський письменник Олександр Солженіцин висловив думку, що найбільша помилка російського царя Олександра 1 в тому, що свого часу не повернув Галичину від Австрії в лоно Росії.

Дивний феномен Галичини колишній дисидент пояснив тим, що протягом півтора століття на Заході України насаджувався "антиросійський та антимосковський характер".

Загадкову Галичину не міг розгадати не тільки Солженіцин. Не здолала цей край Австро-Угорщина. Не могла дати собі ради на західноукраїнських землях Польща.

Німці ніяк не могли второпати, як у них під носом галичани 30 червня 1941 року проголосили незалежну Україну. Організаторів всенародного свята незалежності гестапо відправило у німецькі концтабори.

Радянська контрпропаганда малювала зовсім іншу картину, залякуючи весь Союз бандерівцями із Західної України, які прислужували окупантам.

Ідеологи СРСР не помилялися в одному - вони знали, звідкіля почнеться процес розпаду. І наробили дуже багато зла, створюючи з галичан образ ворога. Цей ідеологічний штамп досі тяжіє над Західної Україною.

У роки незалежності галичани так же спрощено, по-радянському, сприймали Донбас. Образ шахтаря, для якого не має значення, як звучить слово, "ковбаса" чи "ковбаса", лиш би була, надовго врізався у людську підсвідомість.

До посилення суперечностей найбільше приклалися політики, які під час виборів доливали масло у вогонь, розігруючи карту російської й української мови. Одних кликали до Росії, інших - до НАТО. А істина, як правило, десь посередині.

Зрозуміло, що в силу історичних причин в Донецьку та Львові по-різному дивляться на нашого найближчого сусіда. Для порозуміння потрібно не так багато.

Для початку російському президенту варто приїхати до Києва й українською мовою заявити: "Дорогі мої земляки. Ви живете в Україні й повинні добре володіти двома мовами. Так само і українці, які проживають в Росії".

Після таких слів російського гостя чекають бурхливі аплодисменти.

Саме такий крок зробив новий російський посол в Україні.

Думаючій людині важко зрозуміти, чому чукча може вивчити дві мови, а ми - ні. За імперською логікою, галичани мали б у Верховній Раді виступати німецькою або польською мовами. Колись Західна Україна входила до Австро-Угорщини та Польщі.

Мовне питання найбільш болюче для східного регіону. Але це хвороби росту - 75% дітей в донецьких дитсадках сьогодні розмовляють українською. І усі йдемо до того, що крім української та російської володітимемо й англійською. Скільки знаєш мов - стільки разів ти людина.

Після виборів на дев'ятнадцятому році незалежності політики обіцяють об'єднати Україну. На щастя, економічними методами. Сподіваємося, нові рятівники не стануть Донбас перетворювати в туристичну Мекку, а Карпати в індустріальний центр.

Для України сьогодні благо, що маємо різні за ментальністю й економічним розвитком центри як Донбас і Галичина. У нашій самобутності наша сила. Це дві гілки одного дерева.

Богдан Кушнір, журналіст, Львів, для УП