Малый бизнес и банки Украины: тихая смерть в сумерках "кризиса"

Зима. Холодно. На політичних фронтах - перманентне  бомбардування обіцянками, ракетні обстріли дезінформацією щодо виплати пенсій, рокадні переміщення забруднених нечистотами військ з одного флангу на інший. Пора року та сирість погоди лише підкреслюють сірість політики. 

- Скучно, дєвочкі,  - зітхає мій непосидючий приятель. Дійсно, - не вставляє, - думаю про себе... 

Однак радіо  мене таки "вставляє" своїми зведеннями з фронтів: 

- "В Україні недостатньо виробляється вершкового масла і найближчим часом ми змушені будемо закупити його в братній Білорусії", - оптимістично говорить експерт сільськогосподарського ринку. 

- Може я недочуваю?  Болотяна Білорусія буде виручати  нас з вершковим маслом? Ні, правда! В нашому селі рік тому черга на випасі корів випадала один раз на чотири місяці. Цей рік - вже на два... Вас не "вставляє" таке падіння поголів'я? А мене - так просто заводить! 

За молочною темою - реклама одного з кандидатів в президенти: "Підніму пенсії! Надам податкові канікули!". 

- А що, на податкових  канікулах десь у світі збільшували  пенсії, зменшуючи при цьому поголів'я  худоби та завозячи масло від  сусідів? Звідки взялися такі  кандидати і який народ може  спокійно слухати їх? Може ще й голосувати за таких? Та най мені руки відсохнуть, якщо я вкину хоч за когось з них свій бюлетень! 

Страховисько  світової кризи заступило в Україні  світ Божий: прямо тобі вселенський апокаліпсис! І відразу знайшлися винні: підприємці малої та середньої руки. Ті, які нібито дурять і уникають. Нібито крадуть і заважають. 

Нібито бісяться і жирують. І взагалі - в Україні нібито зайві та й на цьому святі лишні. Бо нікчемні, нездатні, а значить - непотрібні. Кредити брали - не вертають, країна плаче - а вони сміються! 

Хіба не хотілося б добре врізати їм, цим кровососам на тілі здорового українського народу! 

- Правильно,  - скажете? Так їм, ворогам народу, більму на оці соціальної справедливості і треба? Щоб не рвалися сотнями людей на виробництві командувати! Що б не пнулися лізти "із грязі та в князі"! Щоб ліпше сиділи мовчки під церквами - милостині просили б у прихожан? 

Або в Італії сонячній за кимось судно виносили. Або щоб в уряду щось канючили, у того єдиного, що тільки й робить, що керує і виробляє, обтяжує і милує, то дозволяє приватній лісопилці дошку врізати, то забороняє, бо ж, гляди, ліси повирізають, а потім оповзні трапляються. 

Хочеш бізнес започаткувати - 87 дозволів отримай і роби, питань немає! Країна ж тобі, підприємцю рідний, належить. Вся, причому - без обмежень! На конкурсі чесному землі собі купи, для початку. Потім проектів 20-30 зроби - щоб гарантовано якийсь пройшов! А то знаєш, всяке буває... Та в обленерго сходи - люди там милі і привітні надзвичайно! Господарі! 

Допоможи і  їм господарство підняти трохи, (десь по тисячі на "розвиток" поклади за дозволений кіловат) - та й працюй собі на здоров'я! Якщо доживеш, звичайно... Бо обленерго - це теж бізнес приватний, правда, приватний в більшій мірі, ніж твій! 

Ну, до пожежників іди обов'язково: а може ти свою майстерню спалити захочеш від радості або горя!? А до санстанції не обов'язково? А якщо, не дай Боже, корови поставиш в сільський, ще той, "комуністичний" корівник, екологічну загрозу для селян створиш! Це "совєти" людей не шанували. Держава ж наша, ніби українська, дбає за них, рідна! 

Отже, як доживеш  - то знову прийди до чиновника  - погодь те, що погоджував раніше, як наміри. А там знову розгляд на сесії. І знову в земельні відділи, без "добра" яких сподіваного добра у власність не отримаєш, аж поки частку того очікуваного добра їм авансом не занесеш. 

І носимося ми з  подарунками від чиновника до чиновника. Завтрашній прибуток сьогодні сплачуємо в кишені їхні бездонні. 

Підприємці-спекулянти окупували землю українську. Розжиріли на нечесній праці, на експлуатації робітників та селян. Отже - кровопивцями були, є і будуть. Навіть не знаю, як з цим усім боротися. За сто років: були глитаями - глитаями лишилися. Хоч і не з князів, а туди ж, за грошима лізуть. 

Більше від  глитаїв-підприємців в грошах купаються тільки банкіри. Грошей у них неміряно - от вони й живуть на широку ногу. Мало того, що грошима торгують (от додумалися!), то ще й людей чесних обкрадають. Кредити підприємцям давали валютні - тепер назад вимучують. 

Пенсійні гроші поховали - на Канарах за них вілли покупили. На "Феррарі" по вулицях ганяють - мов діти малі! 

Є і мама у підприємців  та банкірів - влада  наша державна. Уряд рідний та Рада Верховна з Президентом. Тільки щось не видно звідти батьківської любові ні до підприємців своїх - ані до банків українських. 

Може - то нерідні діти? Е, ні-і-і...рідні, як і народ, з якого вийшли! Правда, народ простий люблять, бо голосував за них . А головне - щоб ще голосував у майбутньому. Тому й обіцяють людям літнім, що після акту голосування - робити нічого не потрібно буде. Тільки їсти й пити. Та до туалету ходити. 

Деякі кандидати  кажуть - що навіть і це робитимуть за виборця нашого рідного. А шведам доручать, щоб хіба відходи наші переробляли. Бо ж рідні ми урядові  нашому. А шведи - ні! 

Як пенсій не стає чим платити - винні кляті підприємці! Жирують, крадуть, платити не хочуть! Та ще банкіри: що не вкрали підприємці кляті - у банкірів затримується. Або розкрадається те, що трудом тяжким на митниці та в податковій уряд назбирав для народу свого. Як та бджола. 

З підприємництвом  своїм - одна морока. Чим корів  в селі тримати - вигідніше масло у "бацьки" купувати. Товар всякий - в Китаї, а крам - сорочки, - в стороні турецькій. Продукти краще оптом в Польщі брати, газ-нафту - в Росії. Чого ще нам треба? Чарочки пластикові з Європи - під горілку з перцем та з огірочками київськими. І життя - одне задоволення! 

Банки під консервацію  краще теж з-за кордону привезти. Назвати це все добро інвестиціями, притрусити легенько податками, задекорувати прапорцем синьо-жовтим і - нумо працювати! Корейці-китайці, росіяни-ізраїльтяни, шведи з німцями. Працюють на народ український - піт на чолі виступає! Банків більше стало аніж крамниць хлібних. 

Стабільно все  стало - як на цвинтарі ! Стабільно погано... А зараз - ну, неймовірно стабільно! 

За  останні два роки капітал банківської системи наповнився іноземним з 15% до 40%. Долар з євро - як господарі по хаті ходять! Гордо і впевнено! За ними гривня українська, - як нерідне дитя побирається. Яку ціну призначать - скільки і вартує. Все попелюшку - сиротину нагадує з казки відомої. 

Шепчуться воріженьки, що друзі  України (прізвищ, правда, не називають) планують скупити її банківську систему до кінця 2010-го року, а на кінець 2015-го і земельку нашу прадідівську. Та й закінчити Кризу, яку називають світовою. Бо все в руках друзів наших буде, ми ж , українці, лишимося з усім рештою, що крім землі і грошей можна мати. 

- Що ж це? Та  те, що в латиша і ще багато  дечого! І робота чорна на їхній землі, і на хімічно брудних підприємствах батракування за копійки, і загінки звіра на їх мисливських угіддях за шматок хліба для дітей, і рибалка в своїх ночвах замість човна в калюжі під гуртожитком, і щастя виїхати за кордон в безвізовому режимі дочкам нашим - багатіїв тамтешніх пестити в борделях. 

І ще чимало чого отримаємо ми з вами, брати мої  та сестри. Не повний перелік? Тоді додам ще: абсолютно логічну заміну споєного алкоголем українського селянства на китайців та корейців (не п'ють, не курять, працюють старанніше), - щоб закінчити винищення села - основного бар'єру на шляху до великого за обсягами, інтернаціонального за суттю сільського господарства на території України. Саме на території... 

Території, якої сьогодні ще здається так багато. Однак звернуся до сьогоднішніх землевпорядників - голів районних адміністрацій, районних Рад.

До тих, хто  продає сьогодні наліво-направо земельку народну (бо при владі знаходяться). А й справді: ви сьогодні в кращому  положенні, ніж решта, бо підуть ваші діти в рабство не першими. А другими. Але підуть - не сумнівайтеся. А що проклянуть вас - то будьте певні! 

Правда, це буде, якщо підземні ходи від своїх будинків вчасно не продовбаєте. Бо народ наш невдячний: в останню ніч навряд чи з кимось з вас розминеться... І що з ким зробить - ніхто не знає. А як розгуляється, не дай Бог, - ой дурниць може наробити! Бо він, не розумний, таким розумним вам дістався! 

Та повернуся  до підприємців з банкірами. І  кину декілька каменів у їх город. Панове, хто, як не ми самі, діставшись до перших "зелених" кинулися купувати дорогі багатолітрові автомобілі, джипи та дачі? Хто, як не ми, вирізали цукрові заводи та бурякопункти на металобрухт?

Хто заробив  не одну сотню тисяч гривень порізкою металевих ліній Городницького фарфорового заводу, якому від роду було майже двісті років? 

Ціна його повоєнного відновлення - криваві мозолі і піт дідів наших, тягання дров до печі так, що руки кочегарів були неприродно довгими. А сьогодні - це вимирання смт. Городниця, для якої фарфоровий завод був єдиним годувальником. І прикладів таких - тисячі. 

Чи не підприємці перші почали годувати поросят "Преміксом", набиваючи собі кишені копійкою, а печінки дітей людських - хворобами? А в ковбасу хіба не старалися додати будь-що, аби не м'ясо? Товари прагнули не виробляти, а в Китаї-Туреччині купувати - на спекуляції простіше наживатися. 

А культура українська - чим не бізнес? Чим більше голого тіла - тим більше бабла! Добізнесувалися  до ручки: найзнаменитіші українські артистки - працюють національними повіями на президентських виборах! Сказати слово до народу - нікому. Без кобзарів, яких комуністи ще в тридцятих винищили - ніхто правди людям не скаже. 

Банкіри українські теж з ініціалізацією не впоралися  - ні політичної сили собі не створили, ні з підприємцями не поріднилися. Чи не розуміли, що конкурувати з державами, яким належить грошовий друкарський станок - все одно, що за вітром бігати?

Що український  підприємець - то опора їх та ресурс невичерпний, не здогадувалися? Що знищення виробничого потенціалу України - це знищення вашого фундаменту, ви не розуміли? 

Що маєте відрізнятися від банків-зайд - вони не піднімати нам економіку прийшли, а вас знищити. Ніяке "сьоме почуття" вам не стукало у ваші розумні голови? Що заважаєте ви їм на землі нашій, як і селяни українські на своїй землі, теж вам ніхто не підказав ? Біда та й годі. 

А що, як кажуть, в "сухому залишку"? Як шагренева шкіра зменшується кількість українського капіталу в банках, української власності у підприємців. І голосніше серед пенсіонерів та знедолених людей звучить голос уряду:..."ми дамо вам пенсії, ми підвищимо соціальні стандарти, ми ніколи вас не залишимо, вам нічого не потрібно робити - тільки обрати нас". 

Фактично ж  цей уряд говорить: "Ми знищимо малий та середній бізнес - більше нам нікого доїти. Ми продамо все в Україні інтернаціональному капіталу і зробимо ваших онуків вічними рабами на вашій, шевченківській землі. Ми знищимо українські банки - перепону до повного панування іноземного капіталу. 

Ми викупимо найцінніше, що маєте - ваші чорноземи за наш зелений папір, який потім повернеться нам сторицею за шматок хліба. Ми підмінимо ваші цінності - чесність, скромність, набожність - нашими ерзацами - доларом, брехнею, марксистською сторічною облудою. Знищимо ваших дітей алкоголем, тютюном, нічними барами по селах та розпустою, нікудишньою освітою та відсутністю української самоідентифікації. 

Бо українці в Україні - це і негри, і араби, і китайці, і ...". 

- Так-так, і  вони - то теж українці. Тільки ми з вами - чужі на цьому святі. Як чужим для поросяти є святковий стіл на Різдво. 

Однак песимістично закінчувати статтю не хочу. Як казав  було мій знаменитий козак (ви його поки-що не знаєте), - "Не журись!". А я і не журюся! Ну, не хочуть банкіри допомогти нам створити в Україні нову, справді українську за суттю політичну силу - їм же гірше! 

Навіть продавши банки іноземцям, сьогодні ніхто  не застрахований від торбини  жебрака! А підприємців взагалі  немає сенсу вмовляти: справу вже зроблено! 

Вони ще, здається, є, але фактично - їх уже немає. Тому, не ждіть порятунку від кандидатів у президенти: бо саме ми, "жалкое подобие предпринимательства", - є найпершими кандидатами на зняття власної шкіри будь-ким з майбутніх президентів. 

Поїздили на джипах - досить. Пора додому - в стійло. А хто не хоче - тоді шукаймо вихід. Навіть, якщо його вже немає. 

І головне: не вмирайте тихо. Не по-козацьки це. Адже серед  банкірів і підприємців - море людей, здатних опоясатись шаблями. От тільки, чи всі вони - козацького роду? 

Сьогодні саме час пройти національну ідентифікацію. Кожному - для себе. Разом - для народу, для Краю рідного. 

Петро Камінь, член Товариства "Мале Коло", для УП