Коней на переправе не меняют

Ще задовго до старту виборчої компанії нам нав'язали думку, що тільки дві сили здатні боротися за першість у президентських гонках. І тому вибирайте одну з них. Іншого варіанту не дано.

Правда, коли з'явився на горизонті молодий та перспективний, налетіли на нього з усіх своїх політтехнологічних гармат. І таки зупинили поступ.

Особливо старалася сила, яка є другою у рейтингах. І коли вже думала, що майже перемогла, заявив про себе, як кандидат, діючий президент. Заявив твердо і вагомо, не звертаючи уваги на свій низький рейтинг. Бо знав, що такі цифри зумовлені нечуваним розгулом критики на свою адресу.

Бо ж він замахнувся на речі, яких до нього торкалися лише пунктирно, не бажаючи накликати на себе гнів ортодоксально мислячих. Він не побоявся. Зумів при величезному спротиві послідовно, твердо і гідно впроваджувати в життя ідеї синьо-жовтих майданів.

Відкривши шлюзи свободи на всіх рівнях, піддавши себе небаченій критиці п'ятої колони,заклятих друзів, ображених різних мастей, не звернув з дороги, прокладеної Майданом 2004 року. Твердо і послідовно впродовж всіх цих років піднімав національну гідність свого народу.

Став вище над брутальністю з якою стикався. У хамстві вправлялися всі, хто хотів. Не виправдовувався, не нападав. Прихильники і опоненти віднесли таку поведінку до слабких рис, не розуміючи, що це якраз і є його сильною стороною президента.

Згадаймо Майдан. Ющенка. І торжество тих, хто тоді був біля нього. Частина з них невдовзі зрадить. Деякі зрадять закономірно - на все, що відбувалося там, вони дивилися через призму особистих інтересів.

Дехто з націонал-патріотичних соратників, не отримавши бажаних посад, невдовзі почали шукати затишніше для себе місце біля майданної подруги. І вже звідти вправлялися у дошкульних звинуваченнях президента, який ще недавно був їх прапором.

Зараз серед критиканів всіх мастей є модним слово "хаос". Так, є хаос. Законів. Бо основною умовою мирного відходу колишньої влади була одна - повноваження, які мав колишній президент передати парламенту.

Свідомо послаблювалася найвища інституція, штучно створювалися недоладності в законах. Але довелося прийняти ці умови - в іншому випадку події на Майдані могли б закінчитися трагічно.

Продовжував діяти у рамках урізаних повноважень. Вибори, проведені за новими правилами, показали всю неспроможність такого парламенту. Президент запропонував ВР зміни до Конституції. Товариство кнопкодавів не допустило розгляду цих змін. Прийшлось винести їх на всенародне обговорення.

"Бандити будуть сидіти в тюрмах!" - цей лозунг зігрівав народ, який стояв на майданах. І не хотілось замислюватися над питанням - "А судді хто?".

Адже багато хто з нових нічим не кращий від минулих. Та спробуй розберись.

В Інтернеті почали ходити записи телефонних розмов, де друга вища посадова особа, переплутавши свою високу державну посаду з посадою у пріснопам'ятних єдиних системах, розвернула свої бізнесові таланти сповна. Шеф цих систем, свого часу забувши, що не прем'єрська це справа займатися особистим збагаченням, вже з десяток років під каліфорнійським судом.

І воно, мабуть, було одною із основних причин відправки президентом своєї майданної соратниці у відставку. - Ах, так! - сказала відставлена і тут же у прямому ефірі почала складати помаранчево-синій прапорець, запрошуючи колишніх "бандитів" до спільних дій.

Президент перехопив ініціативу. Зрештою, він же президент усієї України, цинічно поділеної політтехнологами у свідомості багатьох людей. Були круглі столи порозумінь. Марно. На сторожі стала ображена з ображеними та велика колона прислужників сусідньої держави, якій невигідна спокійна, впевнена у собі Україна.

Потім були вибори. Президент знову дав шанс своїй колишній соратниці. В результаті, уряд залишився без чільних міністрів - вони були креатурою президента. А тут ще й криза.

Величезні суми, якими почала розпоряджатися самочинно, пішли на проїдання і задобрювання майбутніх виборців. Без будь-яких спроб влити їх у економіку. Не було спроб провести бодай одну реформу. (Реформа освіти, якій маємо завдячувати президенту, була на грані зриву).

Полум'яні промови великої акторки сьогодення, її безкінечні обіцянки заколисують ще багатьох. Одні заколисуються свідомо - багато хто пов'язаний з бізнесом, який контролюється цією силою.

Інші досі не можуть повірити, що можна говорити багато неправди, навіть не кліпнувши. А дехто не просто не розуміє, що працюють високооплачувані технології "завороження".

Що кожна картинка на ТБ продумана, вивірена, призвана тримати у полоні її чар. Її команда не зупиняється ні перед чим. Бо як пояснити той факт, що слоган "Вона працює", спрацювавши проти неї, тут же був переадресований Україні. Як державі. Для будь-якої іншої країни - це непоясненні речі. А ми мовчки терпимо цю зневагу.

Але давайте про достойне. У людей, яким небайдуже якою буде Україна, з'явилася надія, що свобода, за яку стояли на Майдані, не буде втраченою. Що ми і надалі зможемо вільно відстоювати своє право на власну позицію, думку.

Що люди, які тільки-но почали ототожнювати себе з Україною, які заговорили українською зможуть продовжити свій поступ у цьому напрямку. Що наша національна гідність не буде вчергове кинута на посміх.

Але все це може бути втрачене. І для тих, кому не байдужі українські громадянські цінності. І для тих, хто ще не встиг осягнути велич цих понять.

У тому числі, і для декількох національно-налаштованих кандидатів у президенти, які, вочевидь, вважають себе рівнішими серед рівних, найбільш українськими серед українських.

А, може, просто технічними.

Є ще час подумати. Добре подумати. Саме у першому турі. Бо потім буде пізно.

Ми зараз на "переправі", а коней, як відомо, на переправі не міняють.

Данута Костура, для УП