Слово за элитой

Міжтур'я, в якому зараз живе Україна, дає ґрунт для роздумів. Хоча для двох кандидатів ці вибори ще не закінчені, але демократичний табір їх уже програв. Тому, зрозуміло, постає питання - що ж далі?

Все більше лунає закликів до об'єднання. І я їх поділяю. Однак найперше потрібно розуміти навколо кого чи навколо чого об'єднуватись.

Перша моя теза стосується попередніх президентських виборів. Вважаю, що тоді середній клас, який дав Ющенку основну підтримку під час революції, зробив значну помилку. Помилка ця полягала в тому, що ці люди, разом з підтримкою Ющенка, котрий мав захищати їх інтереси, повинні були об'єднатись і збудувати міцну партію.

Об'єднання в міцній ліберальній партії дало б можливість постійно "пресувати" Ющенка, аби той виконував обіцянки, які давав на майданах. Думаю, в такому випадку події сьогодні розгорталися б інакше.

Але замість того ці люди повірили в "Нашу Україну" фінансовану олігархами. Тож маємо сьогодні партії олігархічного типу. Ці партії виражають інтереси великого бізнесу. Тут все відбувається по сценарію - "хто платить, той замовляє музику".

Партії, як хороші бізнес-проекти - чи, якщо хочете, бренди, яких виборці купують. Ми голосуємо за хорошу обгортку, а насправді легітимізуємо діяльність "грошових мішків". При цьому жодних гарантій виконання хоч однієї передвиборчої обіцянки ми ніколи не зможемо отримати.

Причина проста - ці "грошові мішки" нічим нам з вами не зобов'язані. Це тільки наша вина, що ми купуємо продукт, який/яка класно виглядає/говорять тощо.

Друга теза полягає в тому, що є кардинально інший варіант - це коли партія/кандидат - висуванці народу. Виборець платить, наймає цю партію/кандидата, висуває його у владу і строго-на-строго наказує свято берегти його інтереси.

Погоджусь, що така система теж не досконала, тому що в кожного з виборців багато своїх інтересів. Це правда. Але, видається, саме для цього випадку розвинуті демократії і придумали таке поняття як "середній клас". А це означає - відкидаємо всі крайнощі, відкидаємо все егоїстичне, і зосереджуємось на суспільно важливому.

Саме така усереднена позиція і повинна домінувати зараз, коли ми говоримо про побудову партії знизу. Це саме те, що зараз потрібно країні. І, власне, саме тому сьогодні так багато голосів "за об'єднання зусиль".

Маючи такі переконання, мені залишилось відповісти на запитання - де шукати платформу для такого об'єднання.

Я особисто в цих пошуках - навколо чого/кого об'єднуватись - знайшов відповідь під час першого туру президентських виборів. І мій вибір пав на користь Анатолія Гриценка.

По-перше, саме він вперше використав для перегонів фінансову підтримку своїх виборців. Чи кожен кандидат зумів би зібрати 10 мільйонів гривень на свою підтримку? А це вже важливий індикатор довіри до кандидати. Та й сама програма кандидата видається мені тією "усередненою" національною ідеєю, навколо якої можна згуртуватись.

Вибачте, якщо комусь здалось, що я тут агітую - я всього лише про свій вибір. Хоча серед варіантів може бути і об'єднання Новий громадянин, і проект Модернізація України.

Якою загалом має бути платформа для майбутнього об'єднання?

Моя третя теза полягає в тому, що перш за все в цьому питанні повинна своє консолідоване (наголошую на цьому!!!) слово сказати справжня, а не фальшива еліта країни. Хто ж ця "справжня еліта", спитаєте ви.

Дійсно, про це можна сперечатись. І хоч це невдячна справа, але для прикладу скажу, що для мене це і кандидати в президенти - Анатолій Гриценко, Віктор Ющенко, Юрій Костенко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок.

І політики - В'ячеслав Кириленко, Тарас Чорновіл, Микола Томенко, Тарас Стецьків, Олесь Доній, Віктор Пинзеник, Степан Хмара, Левко Лук'яненко.

І громадські діячі - Євген Сверстюк, Семен Глузман, Тарас Возняк, Мирослав Мартинович, Ігор Когут.

І експерти - Ігор Коліушко, Олександр Сушко, Дмитро Видрін, Олександр Пасхавер.

І культурні діячі - Ліна Костенко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Святослав Вакарчук, Анатолій Борсюк, Юрій Макаров.

І освітяни - Іван Вакарчук, отець Борис Гудзяк.

І релігійна еліта - митрополит УГКЦ Любомир Гузар.

Ось ці та ще багато-багато інших людей, котрих дорогий читач міг би долучити до списку, є душею нації, її мозком. Хотілось би нарешті почути мозок нашого державного організму, а не всі інші частини.

Хотілося б, щоб справжня еліта дала народу надію на нормальне життя. Для цього багато не треба: всього лиш виробити спільну програму, спільні цілі, і об'єднати навколо цього всі можливі ресурси в країні.

Впевнений, що в країні вистачить розсудливих людей, щоб новий громадянський рух зробити ще більш масовим, ніж Народний Рух початку 90-тих, а за довірою перевершити Майдан.

І головне - переконаний, що цей рух може стати результативним. Ми це ще можемо, бо нічого іншого уже не залишається.

Володимир Кучер, для УП