Продается земля на Марсе, или кто же станет премьером?
Кандидати у президенти перетворились на торгівців повітрям - вони обіцяють те, чого не можуть дати. Конституція чітко визначає повноваження президента в процесі призначення прем'єр-міністра - він вносить ту пропозицію, яку подасть коаліція у Верховній Раді.
Тому ані Янукович, ані Тимошенко не можуть гарантувати призначення того чи іншого політика на посаду керівника уряду.
Щоб не наражатися на критику прихильників ілюзорності сильної влади чи просто симпатиків Тимошенко чи Януковича, дозволю собі процитувати статтю 114 Конституції:
"Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".
Тобто обіцянками призначити того чи іншого претендента на посаду керівника уряду кандидати у президенти просто намагаються підкупити прихильників цього політичного діяча. Жодна з фракцій, які представляють кандидатів, не має достатнього впливу щоб вирішити навіть такі питання як внесення змін у виборче законодавство, чи створення тимчасової слідчої комісії.
Тому які б гарантії вони не давали, які б заяви не робили у процесі призначення прем'єр-міністра, їм доведеться шукати компромісу з можливими партнерами у парламенті. Сьогодні є величезний шанс того, що керівником уряду буде компромісна особа, прізвище якої ще не звучало.
Звісно, прихильникам того чи іншого кандидата, а особливо Тігіпка, який вдало підхопив нав'язану суспільству гру у вибори прем'єра, дуже хочеться щоб бажане виявилося правдою, але давайте відкинемо емоції і просто поміркуємо.
Варіант № 1. Президент Янукович. Опустимо довгі місяці судових позовів та намагання спровокував вихід людей на вулиці. Крапки поставлені, починаємо наводити лад а-ля Віктор Федорович. Немає підстав сумніватися, що у парламенті знайдеться достатня кількість голосів за відставку уряду Тимошенко.
А от з призначенням власного протеже на цю посаду можуть виникнути проблеми з різних сторін.
По-перше, навіть для відставки уряду Тимошенко потрібні союзники. А їм треба щось обіцяти. КПУ буде достатньо одного-двох міністрів, зрештою, голосів у них не так багато. Блок Литвина на все згодиться аби тільки прізвище з назви блоку і далі доповнювало словосполучення голова Верховної Ради.
Частина "Нашої України", для якої відкритий союз з опонентами по Майдану буде дуже дорого коштувати, можуть висувати дуже і дуже великі вимоги. Той самий Єхануров має амбіції знову зайняти посаду керівника уряду. Та й хіба він один...
Але, хай, Янукович погоджується віддати "оранжистам" гуманітарний блок і вони, обіцяючи залишкам свого електорати захистити те святе, заради чого вони виходили на Майдан, погоджуються на запропонованого прем'єра. І тут у справу вступає бізнес-крило ПР.
Чи потрібен бізнесменам сильний президент з власним прем'єром? Ні. Бо він стає небезпечний. Чи потрібен бізнесу сильний прем'єр як противага президенту? Так, але бажано не дуже сильний. А ще краще - свій.
А своїх - стрункі лави. І всі вони готові до висунення - і Борис Колесников, і Микола Азаров...Кому з них потрібен Тігіпко? Хіба як ребрендінг ПР, яка все більше і більше розчаровує виборців східно-південного електорату (хто сумнівається, порівняйте відсотки ПР на виборах з 2004 по 2010 роки у Криму).
За таких умов, довге урядування Тимошенко у статусі "в.о." - залежної від парламенту (читай бізнесу ПР, БЮТ та НУНС) - не є таким вже неможливим.
Тому визначати - хто буде прем'єром при Януковичі - буде не Віктор Федорович, а, скоріше за все, Рінат Леонідович з Борисом Вікторовичем. Якщо буде потреба, із залученням Віри Іванівни чи ще когось з вождів міні-груп у стані НУНСу. Бо в такій справі 6-8 чужих депутатів куди важливіші за 160 власних.
Варіант № 2. Президент Тимошенко. Тут ситуація, з одного боку, прозоріша - більшість у лідера БЮТ є, і з обранням її президентом вона лише зміцніє. Тобто призначити на посаду прем'єра того, кого хоче Вона легше, ніж того, кого хотів би Віктор Федорович-президент. Але...
Чи потрібен Юлії Володимирівні сильний прем'єр, противага їй у владній вертикалі? Нагадаємо, що згідно з дерибаном влади від 2004 року, саме керівнику уряду дісталися найсмаковитіші шматочки - управління господарством країни. Тому, щоб не повторити помилки Ющенка і не створити собі опонента своїми ж руками, варто на Грушевського мати таки свою людину.
Турчинов - ідеальний варіант. Тігіпко - не ідеальний.
Ну хіба він погодиться на те, щоб весь уряд сформувала Юлія Володимирівна, а він був би лише номінальним прем'єром? Ну, якщо погодиться, це означатиме його політичну смерть. Криза ще далеко не подолана, у парламенті фракції імені третього кандидата за показниками першого туру немає...Тобто, якщо і запросять, то хіба на роль цапа-відбувайла. Та й шансів що запросять небагато.
Тимошенко довела свою здатність бути катком, тобто повністю зачищати політичне поле від конкурентів. Якщо вона - президент, то Янукович буде там, де вже зараз знаходяться Ющенко та Яценюк - у політиці другого-третього ешелону.
Хто може скласти конкуренцію Тимошенко? Тільки Тігіпко. Його можна або купити, або, що ще легше, маргіналізувати. Думаю, останнє і дешевше. Так й друзі-бютівці, не кажучи вже про литвинівців, і, меншим чином, нунсівців, не в захваті від появи нового конкурентного коли впливу. А своя сорочка таки ближча до тіла.
Варіант № 3. Тігіпко діє. Як колишній банкір і людина на загал не дурна і не бідна, Тігіпко розуміє ілюзорність торгу посадою прем'єра. Але активно включився в гру, бо вона нарощує йому політичні м'язи.
Він має змогу таки вирватися у вищі ешелони влади (не політики, куди вже його й так випхав надзвичайно легковірний виборець), але для цього йому потрібна акція у ЗАТ "Верховна Рада України". Хоча б маленька, але своя. Він намагається її купити, чи, за українською традицію - підібрати ту, що лежить безгоспна.
Отож пошуки почалися, і виглядає, увінчалися успіхом. І не тому, що у блоці Литвина досі значиться Трудова партія (тепер "Сильна Україна"), яку очолює Сергій Леонідович, бо постійно прагнучий бути третьою силою Володимир Михайлович дуже ревнує цю позицію до "вискочки першого туру".
І не тому, що Тігіпко очолював виборчий штаб Януковича у 2004 році і тому знає більшість регіоналів у роботі.
І не тому, що частина БЮТ боїться подальшої глорифікації свого лідера, тому шукає їй противагу.
А тому, що Віктор Андрійович дуже нерозбірливий у обранні друзів, особливо любих. Саме Мартиненко, Третьяков, Жванія та інші не найбідніші депутати фракції НУНС панічно шукають з ким би то піти на наступні вибори. Політик з рейтингом довіри на 13% дуже не злий варіант. А от про якість цієї кампанії судіть самі.
Та чи буде людина, яку ця компанія висуне, справді "народним прем'єром" і в чиїх інтересах вона змушена буде діяти. Звісно, якщо їй то дозволять.
Замість висновку. Політики у нас звикли створювати віртуальну реальність. Кандидати у президенти пишуть програми, які можна реалізувати лише з повноваженнями Господа Бога.
Депутати борються з корупцією, приїжджаючи у Верховну Раду на дорогих, не по кишені автівках та у дорогому, не як годиться, одязі. На цьому фоні брехлива метушня щодо призначення когось прем'єром справді виглядає мілко.
Але це теж не правда. Мусимо бути свідомі того. Щоб влада була ефективною, вона має усвідомлювати - виборці знають межі її повноважень. І тому завжди дурити їх не вдасться.
Славко Юрчишин, для УП