Большой блеф

 "...один із ефектів опитування полягає в трансформації етичних відповідей у відповіді політичні, шляхом простого нав'язування проблематики".
П'єр Бурдьє, "Громадської думки не існує"

Чи формує рейтинг виборчу соціологію? Чи може соціологія формує виборчий рейтинг? Поверхневе споживання оприлюднених результатів задовольняє маси і їм такі питання не цікаві - заскладно.

Як писав французький соціолог Бурдьє, одні й ті ж питання для різних верств населення (за освітнім поділом) мають різні значення: для малоосвічених людей це питання моралі, етики; для освічених це питання політики.

Різниця між кампаніями Юлії Тимошенко і Віктора Януковича полягає у позиціонуванні своєї виборчої "зброї". В Тимошенко це була етика опонента (судимості Януковича, Межигір'я). У Януковича - політика себе (стабільність, сильна країна).

Результат першого туру виборів президента 2010 року та одна з причин відставання Тимошенко від Януковича на 10% - у конструюванні Януковича як "аморальної" людини, яка нездатна бути президентом. Але на цьому фронті Тимошенко та її команді треба було дотримуватися власної моральної чистоти. Та скандали із Лозинським і "Артек-гейт" фатально підірвали реноме прем'єра.

У свою чергу команда Януковича пішла принципово іншим шляхом - уникаючи гри за чужими правилами, вони створили свою нішу, де у них не було конкурентів. Вони наполегливо формували громадську думку про найвищий стабільний рейтинг власного кандидата, паралельно тиражуючи та поглиблюючи рейтинги, а відтак настрої, недовіри до основних опонентів - Ющенка і Тимошенко.

Щоденні заклинання, підкріплені соціологією і соціологія підкріплена заклинаннями, врешті призвели до того, що населення почало реально відчувати відразу до помаранчевих, а також втратило будь-яку мотивацію вірити владі.

Так з'явився великий міф а, точніше, "великий блеф" Януковича.

Прикметно, що це розчарування, якому більше піддається молодь та критично налаштовані виборці, утворило значні електоральні ніші для Сергія Тігіпка і Арсенія Яценюка. Це не був виборець Януковича. Це був, швидше, виборець Тимошенко та Ющенка.

Але "великий блеф" стратегів ПР фактично каналізував протест через "нові інтерфейси старих програм" другого ешелону, де Тіпігко і Яценюк зіграли ролі технічних кандидатів лідера ПР.

Та ще задовго до цього, зневіра була розбурхана неефективним та популістським господарюванням уряду Тимошенко, коли на фоні стійких до світової кризи економік дедалі більше українців убожіло і втрачало засоби для життя.

І остаточно поховала шанси суперників Януковича - війна на знищення між Тимошенко та Ющенком. Опонентам помаранчевих достатньо було лише спостерігати за "жабомишодраківкою" нагадуючи електорату, що все це боротьба за владу і повноваження.

Конфлікту сприяв кожен наскільки міг: "любі друзі" переконали прем'єра у газових заграваннях із Кремлем, що викликало прогнозовану ідіосинкразію в Ющенка; ПР переконала прем'єра в необхідності спільно міняти Конституцію, хоча для самої ПР це був просто виверт і нагода вбити ще один клин між Тимошенко та Ющенком.

Висловлюючись парламентською мовою, все це були прості "розводи".

Врешті Юлія Володимирівна на власному прикладі підтвердила тезу, що "революція пожирає своїх дітей".

Чи був вихід?

Так. Тимошенко варто було забути про владні амбіції на дві каденції Ющенка, злагоджено налагодити співпрацю між гілками влади, "розрулити" економіку, а потім стати наступником. Проте її погубила жадібність і найближче оточення.

Отже, чим ближче до другого туру, тим очевидніше, що соціологічна машина безжально поширює отруйні випари приреченості прем'єра. Це примушує "слабких" (більшість електорату) йти під "сильного Януковича".

Зараз головна "фішка" Тимошенко - перехопити "бронзового" Тігіпка. Водночас для ПР це не має принципового значення. "Регіонали" розуміють, що таких брендів як "Тігіпко" і "Яценюк" не існує, позаяк без постійного фінансування своїх іміджів вони ніщо. На разі вони виконали свою функцію, і їхня подальша політична доля вже залежить від їхньої здатності знайти самофінансування.

Це поки що спостерігається ажіотаж навколо відсотків "другоешелонників" і бажання "кувати" фракції імені ... у нинішній Верховній Раді. Але чим ближче до можливих дострокових парламентських виборів, тим швидше виборець розкусить еклектичність і відсутність цілісності програм "нових лідерів".

Тимошенко зараз необхідні союзники, що мають реальні важелі впливу. Це навряд чи зможе бути олігархія - великий капітал не лише зупинив свій вибір на Януковичі, а й банально убезпечується від потрясінь.

Реальними союзниками Тимошенко, особливо в частині бодай тимчасового використання своїх унікальних владних інструментів, могли би стати президент Віктор Ющенко та голова парламенту Володимир Литвин. Але для примирення із ними потрібен час, якого немає, та месиджі виборцям, яких вже не почують.

А тим часом міф Януковича, який так старанно і терпляче вибудовували його стратеги майже сформований - "лідер" зрештою став напівсимулякром, напівреальністю. Повноцінним симулякром він стане в разі перемоги на президентських виборах - булава та регалії президента завершать цей процес.

Бодріяр, винахідник симулякру, вважає, що його знищити неможливо, хіба лиш затьмарити потужнішим образом. Але видається, що жоден опонент Януковича такий образ навіть не почав створювати.

Хоча для початку варто придивитися до однієї маленької, проте важливої деталі - явка виборців за даними ЦВК склала 66,72%, з них "за" В.Януковича проголосувало 35,32%.

Отже за лідера ПР проголосувало 23,56% від УСІХ виборців, а це менше чверті. Результат Тимошенко ще гірший. Тож "король" і "королева" голі?

Олександр Піддубний, журналіст, для УП