Любезное приглашение к фальсификациям

Про вади закону "Про вибори президента України" написано чимало. І якби спостерігалася тенденція до їх усунення, не варто було б повертатися до цієї теми. Проте наразі має місце абсолютно протилежна тенденція.

Мушу визнати, що я помилився, вживши термін "неохайний законодавець" у своїй попередній публікації. З усього видно, що "проколи" у законі виникли не через недбальство чи неохайність, а цілком свідомо й цілеспрямовано. Про що свідчить шалений опір будь-яким спробам прибрати з закону лазівки для фальсифікацій.

У згаданій публікації йшлося про голосування "на дому" без надання медичних довідок, які підтверджували б неспроможність виборця самостійно пересуватись. Тоді я акцентував увагу не стільки на можливості фальсифікацій, скільки на вірогідності блокування роботи ДВК через надмірну кількість виборців-"надомників".

Стосовно ж можливості фальсифікацій, то я послався на думку Голови Комітету виборців України Олександра Черненка, який заявив, що ця норма дозволяє фальсифікувати до 10% голосів.

Оскільки Олександр Черненко на цьому розуміється краще за мене, не піддаватиму сумніву його висновки, а дозволю собі привернути увагу до ще одного каналу фальсифікацій, який містить закон.

Включення виборців до уточненого списку

Порядок внесення змін до уточненого списку виборців на звичайній виборчій дільниці регламентує стаття 35 закону про вибори президента. Зокрема, частина друга цієї статті визначає, що підставою для включення виборця до списку можуть бути:

- рішення суду;

- повідомлення органу ведення Державного реєстру виборців щодо усунення кратного включення виборця у списку виборців на цій виборчій дільниці (перепрошую за неоковирну фразу, але так у законі - автор);

- рішення дільничної виборчої комісії.

Що стосується двох перших інстанцій, то тут усе логічно. Хоча стосовно судів у мене виникають неабиякі сумніви у тому, що за такого навантаження суддя фізично зможе переконатися у відсутності "кратного включення виборця у списку виборців".

Не кажу вже про схильність деяких суддів до колядування. Досить одного такого судді-колядника на округ, щоб спотворити результати волевиявлення. Та то інша проблема, мене ж цікавить, яким чином дільнична виборча комісія може прийняти рішення стосовно включення громадянина до списку виборців.

На перший погляд, усе виглядає доволі просто. Громадянин, не знайшовши себе у списках виборців, подає відповідну заяву, додавши копію паспорта з позначкою про реєстрацію.

Дільнична виборча комісія проводить засідання і ухвалює рішення про включення громадянина до списку виборців. Після чого ДВК має подати інформацію про вчинені дії до органу ведення Державного реєстру виборців.

Але це "просто" лише на перший погляд. Коли законодавець пише закон, а ЦВК видає постанови, вони, мабуть, уявляють, що дільнична виборча комісія - це такий постійно діючий орган, який може зібратися на засідання у будь-який момент.

Мушу їх розчарувати, лише три члени ДВК працюють на постійній (платній) основі, решта - на  громадських засадах. Вони працюють на основній роботі, навчаються, хворіють, їздять у відрядження тощо, а тому зібрати необхідний кворум з 2/3 членів комісії, та ще й терміново,  не така вже проста задача.

Та припустімо, що кворум зібрався. Комісія розглянула документи, переконалася, що громадянин дійсно зареєстрований за даною адресою, і ухвалила рішення про включення його до списку. Але тут виникає інша проблема.

Річ у тім, що у відповідності до закону громадянин, за його бажанням, може бути включеним до списку виборців не за місцем реєстрації, а за іншою адресою, скажімо, за місцем фактичного проживання.

І якщо ДВК оперативно не подасть інформацію про своє рішення до органу ведення Державного реєстру виборців (а таке цілком реально), то цей громадянин може проголосувати двічі: один раз за місцем фактичного проживання, другий - за місцем реєстрації. Це ж стосується й випадків, коли включення до списку відбуватиметься за рішенням суду.

Таким чином створюється своєрідний сурогат відкріпного посвідчення. Звісно, це не те "свято життя", яке буяло у 2004 році, коли окремі громадяни примудрялися голосувати за відкріпними посвідченнями по кільканадцять разів. Але проголосувати двічі - теж не абищо.

Варто зазначити, що такий порядок включення до уточненого списку виборців діє не пізніш як за два дні до дня виборів (частина четверта статті 35), тобто по 4 лютого включно. А як діяти, якщо суд приймає рішення про включення до списку п'ятого, шостого та сьомого лютого?  Закон про це мовчить, отже, слід розуміти, що вносити зміни до списку у цей день не можна.

У день голосування закон передбачає лише можливість виправляти неточності та технічні описки в уточненому списку виборців - частина восьма статті 35. Отже, як я розумію, закон не передбачає можливості включати до списку напередодні і в день голосування.

Тоді невідомо, чому згідно з законом, скарга і позовна заява про уточнення списку виборців можуть бути подані  не пізніше ніж за одну годину до закінчення голосування - частини п'ята та шоста статті 32.

І як має вчинити дільнична комісія у разі ухвалення судом рішення про включення громадянина до списку виборців напередодні голосування або у день голосування? З одного боку, рішення суду є обов'язковим до виконання, з іншого - це порушення закону про вибори президента України (частина восьма статті 35).

Дивна складається ситуація. Висококваліфіковані фахівці-юристи, деякі з них навіть обтяжені кандидатськими та докторськими дипломами, що засідають під склепінням Верховної Ради, приймають суперечливий закон, насичений лазівками для фальсифікацій.

Їм допомагає у цьому армія помічників, консультантів та експертів. Не менш кваліфіковані юристи у Центральній виборчій комісії ухвалюють чудернацькі Постанови, які ще більше цей закон заплутують.

А от виконувати його, розплутувати закладені суперечності, врешті-решт, нести відповідальність, мають дилетанти, що входять до найнижчої, базової структури - дільничної виборчої комісії.

Кажу "дилетанти", бо дільничні виборчі комісії комплектуються переважно з випадкових людей. Це студенти, пенсіонери, працівники установ, що ніяк не пов'язані з виборчим процесом. Мені жодного разу не пощастило побачити серед членів ДВК жодного фахівця з виборчого права.

У кінцевому рахунку, справжні натхненники й організатори можливих фальсифікацій не лише уникнуть відповідальності, а навпаки, отримають державні нагороди й відзнаки, як це сталося з фальсифікаторами 2004 року. Відповідати ж будуть "стрілочники".  

19 січня Верховна Рада відмовилась розглядати зміни до закону, які унеможливили б фальсифікації.

Якщо відкинути словесне лушпиння, яким обґрунтовувалося це рішення, у сухому залишку маємо неспростовне: Верховна Рада люб'язно запросила фальсифікаторів до плідної праці. А оскільки плутанину у законі не усунено, увесь тягар відповідальності покладено на дільничні виборчі комісії.

Причому, йдеться не про якусь міфічну "політичну" відповідальність, а про цілком реальну кримінальну справу. Факт порушення кримінальної справи за подвійне голосування у першому турі вже маємо.         

Члени ДВК мають чітко усвідомити, що у разі виявлення фальсифікацій каста недоторканних нардепів та суддів, а також політиканів з ЦВК уникне відповідальності.

Приклад 2004 року є тому підтвердженням. А тому слід ретельно фіксувати усі порушення закону, особливо випадки сумнівного включення до виборчих списків, та інформувати правоохоронні органи. Звісно, це не відверне фальсифікації, проте посприяє виявленню справжніх фальсифікаторів.

Дмитро Ремиженко, для УП