Какой президент нужен Украине-2

У вересні 2009 у матеріалі "Який президент потрібен Україні?" я написав: "Отже, у другий тур виходять Янукович (з першого місця) і Тимошенко. Найбільш вірогідний на сьогодні перебіг".

І передбачив два варіанти розвитку подій. Один з яких - "Стінка на стінку".

Ті самі двійко виходять в другий тур, але ніхто ні з ким не домовляється, компроміс неможливий, Карфаген повинен бути зруйнованим, бій до останнього солдата. З мінімальною перевагою хтось перемагає. Інша сторона бурхливо протестує, залучаючи вулицю й суди, апелюючи до європейських структур, США, НАТО, космосу і так далі.

Власне, як і на минулих президентських, долю нинішніх у цьому варіанті вирішує суд. Сторона, що програла, рішень суду не визнає. Сторона, котру оголосили переможцем, розпускає парламент, частина якого не підкоряється і продовжує засідання (блокується депутатами від сили, що поступилася).

В країні безлад, безвладдя, анархія, зшити неможливо. На носі - дострокові парламентські, а потім і вибори до місцевих рад. Протистояння не спадає, загроза дефолту цілком реальна, з Україною ніхто не хоче мати справу, навіть у ролі міжнародних посередників.

Небагато дасть і визнання потерпілою стороною результатів виборів. Адже за мінімальної переваги, як і нині, в країні триватиме запекле протистояння. У кращому разі - ситуація не накручуватиметься і виглядатиме не краще, ніж ми її маємо зараз.

Отже, питання в тому, чи зможуть дві найбільш впливові сили домовитися, чи вистачить у них політичного глузду почати з "білого" аркуша? Як на мене, малоймовірно...".

Прошу вибачення у читачів за надто довгу цитату, та ще й самого себе. Як бачимо, майже нічого за п'ять місяців не змінилося, і країна готується до варіанту "Стінка на стінку".

Коли двоє чубляться, найбільше дивідендів з цього матиме третя сторона, у нашому випадку це Росія. Знекровлену міжусобною боротьбою гетьманів Україну легше буде заганяти в стійло.

Натомість підсумкам першого туру аплодують Європа і США - вони давно і стопроцентно зневірилися в Ющенкові-президенті.

У той час як у нас дехто з аналітиків прогнозують неминучу ностальгію за часами Ющенка.

При цьому вони висловлюють переконання, що одразу після виборів (немає різниці, хто переможе) настане активне згортання громадянських свобод, передусім, свободи слова, вільних виборів, тощо.

Про це, до речі, недавно (до голосування) доводилося говорити з відомим московським істориком, письменником і публіцистом, який упевнений, що з відходом Ющенка з політичної арени, Україна втратить відвойовані у влади під час помаранчевої революції плацдарми.

Полемізуючи, ваш покірний слуга час від часу перемикав на перший національний, де в режимі прямої трансляції Ющенко в хвіст і в гриву крив свого ж прем'єр-міністра.

А в паузах між рекламними роликами діючого поки президента наводив співрозмовнику неспростовні факти не те що відходу - свідомого зречення так званих ідеалів Майдану.

Зраду лозунгів "Бандитам - тюрми!", "Чисті руки", нагородження Колесникова і Ківалова, висунення Януковича прем'єром, протекцію Черновецького, приятельські стосунки з олігархами типу Фірташа і Ахметова, дебілізм у політиці з Росією та інше.

Мабуть, ніколи в історії українцям не було так соромно за свою державу та її президента. Апофеозом бездарної політики стала передвиборна змова та численні "вояжі" по країні, під час яких здоровий глузд не раз зраджував Ющенкові.

Наразі не варто все ж лупцювати лежачого. Час проаналізувати, що саме на нас чекатиме з перемогою одного й другого кандидата.

ЯНУКОВИЧ. Велика вірогідність, що Україна досить швидко і з охотою "ляже" під Росію. І не тому, скажімо, що стосунки з північним сусідом з вини Ющенка зайшли в глухий кут і давно вже потребують перезавантаження.

Януковича і його найближче оточення, власне, це мало зачіпає. Він і його команда продовжать те, що так успішно починали за часів свого прем'єрства, і що змушені були згорнути.

Це, насамперед, створення спільних з Росією акціонерних товариств і приватизація стратегічно-унікальних об'єктів - як-то "Енергоатом", "Нафтогаз", передача в оренду терміном на 25 років газотранспортної системи України під виглядом так званого консорціуму.

Це - набагато простіше й, головне, фінансово перспективніше, ніж крок за кроком демонструвати Європі і США бажання України вийти на цивілізований шлях розвитку. Який з цього зиск? Правильно, ніякого. Тим більше, що там ще не забули паморочливі черевики з крокодилової шкіри. Та й остання репліка на тему гендерної рівності не менше шокувала європейську громадськість.

У Росії прекрасно розуміють, що головне для Януковичів - тепла ванна і астрономічні відкати, котрі вони сподіваються отримати від Путіна за свою капітулянтську позицію.

Власне, надто стомленого і вкрай апатичного ще кілька місяців тому Януковича саме це й розбуркало. І чим далі, тим більше він зі своєю пластиліновою й не завжди доречною посмішкою нагадує пізнього Брежнєва, котрим уміло маніпулювали режисери політичного театру маріонеток. З однією метою: щоб подалі продовжити безбідне й комфортне існування.

Утім Янукович, якщо розглядати його окремо від оточення, великої загрози для суспільства не являє - це такий собі український завгар- пахан, кращий друг бацьки Лукашенка.

Однак ті, хто "направляє" його, переслідують більш глобальні й амбітні цілі. Під жорстким контролем він змушений буде проводити лінію на всілякі ЄЕПи, "Норд-Стріми", економічні й політичні структури аж до якогось Азійсько-Тихоокеанського пакту.

Коротше: робитиме, що скажуть. І Грищенко - хоч і фаховий дипломат, все ж "проводитиме лінію".

Люди, які нині складають найближче коло Януковича - від Льовочкіна до Фірташа - сплять і бачать, як за допомогою певних ідеологічних підпорок осідлають фінансові потоки. І не так важливо: чи стане Фірташ при Януковичі, наприклад, віце-прем'єром з ПЕК, чи так і буде "в тіні" офшорів.

Чи призначать Льовочкіна міністром МВС, чи він і далі сидітиме першим помічником президента Януковича. Не виключено, що віце-прем'єрське крісло знову посяде Юрій Бойко, до послуг якого московське керівництво так звикло. Зміст і мета залишаються тими самими.

Уже зараз крізь міцно зачинені двері чуються метушня і жвавий гамір: ділять посаду прем'єра. І перший, хто отримав облизня - то Микола Янович. Йому недвозначно вказали місце. У кращому разі - міністр фінансів.

Не люблять Азарова вожді-регіонали. Чи то не можуть пробачити помаранчевий шалик в останні дні Майдану, чи за його економічну підготовку ("тоже мне грамотей нашелся, блин!"), чи за запопадливість, з якою він шукає "запасний аеродром" на випадок поразки.

Що-що, а служба безпеки у регіоналів працює, як годинниковий механізм, і жодні сепаратні переговори втаїти неможливо.

Скоріше за все омріяне крісло отримає права рука Ахметова Борис Колесніков ( зрозуміло, усі заяви про те, що треба допрацювати в ФК "Шахтар" та інше - від лукавого).

І Янукович - навіть не рипнеться. Бо він, звичайно, багато що вирішує, проте не все. І в операції "За взяття України!" йому відведене певне місце - фігури прикриття.

Як і Вікторові Ющенку.

У кращому разі йому "світить", в якості нагороди за помаранчеву зраду, місце рядового заступника міністра культури. От заживе людина! На роботу ходитиме у вишиванці, горщики й пензлі не виноситимуться з кабінету. А яких пісень заводитиме на урядових, для обраного кола, сабантуйчиках, куди вряди-годи запрошуватимуть його "типа артиста укрАинского"!

Справді: хто на що вивчився.

Хоча, міркую собі, при Януковичах жити буде не так вже й складно. У тому смислі, що все розграфлено, розкасовано й упорядковано, як в радянській армії. Треба тільки правила засвоїти: оця посада - стільки коштує, а це місце - не по зубах. Тут земелька вся замовлена, а те болото - будь-ласка, якщо встигнете вчасно оплатити. Такса й порядок у всьому.

Не бажаєш - поступися бізнесом і йди собі подалі, гуляй Васю. Та й "гуляти" дозволено буде не скрізь:кожен знатиме відведене місце, щоб не муляв, бува, очі комусь з поважних панів.

Воно - хоч і поганий, зате - порядок. Усе ж краще, ніж при Ющенкові, коли кожен, кому не ліньки, мера Києва може вдарити по причинному місцю, та ще й в адміністрації президента. Чи навпаки - міністра МВС при всьому народі по пиці заїхати. Не буде такого, бо для цього існують спеціально відведені місця.

ТИМОШЕНКО. Сама Юлія Володимирівна вважає, що проти неї супротивники застосовують чотири відбірні спецтехнології. Це - скоординовані дії центральних ЗМІ, котрі знаходяться в руках олігархів; тони брудного компромату; зрада Віктором Ющенком ідеалів Майдану та відверта агітація проти неї; мільярди доларів, вкинуті опонентами, щоб позбавити врешті-решт Україну статусу незалежної держави.

Цим, на її думку, багато в чому зумовлюється результат першого туру. Існують також кілька об'єктивних і суб'єктивних причин. Найперша: "Вона - це влада".

Констатуємо: уряду Тимошенко вдалося провести країну через рифи світової кризи, при цьому без затримки виплачувати зарплати, пенсії і стипендії, як і розраховуватися за газ з Москвою - вчасно і в повному обсязі.

Тимошенко почала повертати людям втрачені заощадження, що викликало істерію на Банковій. Врешті, їй вдалося розрубати гордіїв вузол у банківській сфері, припинити так звану рекапіталізацію комерційних банків за тіньовими схемами Ющенка-Стельмаха, відвоювати "Родовід", "Укргазбанк", банк "Надра", "Укрпромбанк" у кримінальних структур і повернути ошуканим вкладникам заморожені депозити.

Проте і уряд виявився не всесильним. Не виправдовуючи помилок, які було допущено ним за головування Тимошенко, відзначимо лише, що діяв він в екстремальних умовах і фактично був обезкровлений кадрово.

Ні Банкова, ні Верховна Рада не дозволили влити в уряд "свіжу кров", тож на відповідальних посадах до цього часу сидять виконуючі обов'язки міністрів. Крім того, пани міністри, котрі пройшли до складу уряду за квотою Ющенка, виявилися, здебільшого, слабкими професіоналами і грали роль скоріше екзотичних, ніж фахових міністрів, демонструючи при цьому стопроцентну відданість своєму патронові.

Як результат, не вдалося налагодити бюджетний процес, він був фактично заблокований тандемом Ющенко-Янукович.

Об'єднання "двох Вікторів проти однієї Юлії" в кінцевому підсумку зробило свою справу. Їхні скоординовані дії сприяли зростанню рейтингів Януковича і зменшенню кількості прихильників Тимошенко.

Досить сказати, що після 2007 року - табір помаранчевої команди не витримавши інтриг, чвар і звинувачень, розсипався, як фішки доміно. Доводилося прогнозувати, що в другому турі Ющенко закличе своїх виборців голосувати за Януковича. Тоді в це не вірили навіть його опоненти.

На жаль, так воно й сталося, тільки Ющенко обрав, як він це завжди робить, більш витончений за формою варіант.

Ще одна причина зростання кількості прихильників Януковича і зменшення їх у Тимошенко - суцільна, тотальна корупція, що пронизує всі пори нашого життя. Розкручений її маховик - справа рук Ющенка і його камарильї, які, особливо останнім часом зовсім втратили сором.

За час його президентства сформувалася могутня каста казнокрадів, володарів "вікон" на кордонах, нафтових і газових свердловин, королів "відкатів" і принців офшорів, злодюжок-губернаторів і мерів-хабарників, які оточили себе крадіями меншого масштабу, а ті - ще меншого.

І вся ця піраміда почуває себе напрочуд комфортно й безкарно, бо знає, що нагорі - такі самі, як і вони, тільки з іншою, більш витонченою риторикою, а насправді крадуть більше їхнього.

Звичайно, вони не хочуть ніяких перемін, і їх, і їхніх родичів все влаштовує цілком. Тому прихід Тимошенко принесе їм значні незручності і великі неприємності.

У цифрах це виглядає страшнувато: з 2007 року кількість тих, хто голосує за Тимошенко, зменшилася на 1 мільйон, у той час, як прихильників Януковича - збільшилося на 600 тисяч чоловік. І це прямий доказ того, що Україна сповзає в безодню криміналітету й корупції, і така ситуація влаштовує все більшу кількість її мешканців.

Можливо, мій прогноз надто песимістичний. Однак у його життєздатності буде нагода переконатися досить швидко. Щоб перемогти, Юлії Тимошенко треба відіграти у Віктора Януковича 2 мільйони 600 тисяч голосів.

Чекати залишилося зовсім мало.

Володимир Кулеба, для УП