Общественных организаций – жлобско-потребительские нюансы

Держава із найпотужнішою в світі армією, із жорстокою політичною системою, із могутнім "вовкодавом" КДБ та все контролюючою КПРС на чолі, - зникла зі світової мапи практично за три дні. Спробуй, розвали отак Францію, Англію чи навіть карликовий Ліхтенштейн. Нічого не вийде. Бо міць цих держав ґрунтується на силі громадянського суспільства.

Так, держава то сила.

Але й громадянське суспільство теж сила, котра протистоїть державі і тримає її в їжакових рукавицях. Інколи здається, що в тих же США, наприклад, поміж владою та суспільством квітнуть дружні стосунки, на фоні яких "ірангейт" чи бунти латинос - прикрі непорозуміння та винятки.

Але більш-менш гармонійні стосунки поміж двома головним силами нації не викликають подиву тому, що там держава вже вимуштрувана суспільством поважати його свободи і навіть охороняти їх. У свою чергу, народ утримується від дріб'язкового втручання в державні справи.

Втім, щоби досягти такої ідилії, суспільству необхідно, попри все, звільнитися із-під тиску державної машини, тобто самому стати силою - створювати власні структури і за їхньої допомоги, перехопивши ініціативу, до тих пір тиснути на больові місця влади, поки вона навчиться ні на йоту не виходити за рамки закону. Закону, зважте, продиктованого вже не державою, а суспільством.

А структурами громадянського суспільства є будь-які незалежні від держави об'єднання громадян та інші громадські інститути.

І за означенням громадські організації (ГО) створюються задля захисту своїх прав громадянами у їх жорсткому протистоянні із державою та свавіллям сильних світу цього.

Аби було зрозуміліше про що мова, далі наведу цитату із листа однієї моєї подруги дитинства, котра емігрувала до Канади ще наприкінці 80-тих минулого століття:

"Ображеним, чи тим, хто вважає себе такими, достатньо звернутися за допомогою, в так би мовити, профільну громадську інституцію. І який-небудь клуб домогосподарок не тільки захистить порушені права своєї подруги, але й забезпечить у випадку чого таку публічну порку знахабнілому чиновнику чи держструктурі, що в них надовго зникне бажання тим чи іншим чином втручатися в кухонне та інше особисте життя працівниці хатнього побуту.

При цьому домогосподарки з приводу знехтуваних прав не тільки влаштують колосальний гармидер у ЗМІ, а прискіпливі адвокати затіють гучний судовий процес, але й покарають державу на солідну суму бюджетних грошей. Як водиться, стартові суми таких позовів у тій же Канаді починаються із цифри з шістьма нулями".

А тепер скажіть мені, чи багато ви знаєте випадків, коли б конкретна ГО спромоглась так захистити права конкретної особи в Україні? Я, наприклад, на своїй пам'яті, таких випадків, коли б пересічний громадянин з допомогою ГО зміг відстояти свої права в Україні пригадую не багато.

Це при всьому тому, що організацій цих сонм: 38 тисяч (включно із місцевими осередками майже 300 тисяч штук !!!) і маленький візок всіляких партій на додачу (близько 150 штук), а права кожного пересічного порушуються буквально щодня. Тим не менш, отой самий пересічний потрапивши у халепу в найостаннішу чергу поплентається із своєю бідою до ГО. Бо знає напевне - толку від того ніякого не буде.

Втім, про ницість та бездієвість наших ГО, як суспільного явища та про причини того, чому в Україні діє формула, "яку б партію чи організацію у нас не створювали, один дідько виходить або ж КПРС, або ж совпроф" писалось вже чимало.

І тому я повторюватись не буду. А зупинюсь лише трохи на споживацькому аспекті причин блідої немочі ГО.

Якось у нас стало по-модньому у всіх бідах винуватити державу. І є за що, бо підстав на те мається купа. І однією із головних причин недолугості наших ГО вважається незацікавленість держави у забезпеченні конституційних та законодавчих норм для існування та розвитку громадянського суспільства, невід'ємною складовою котрого і є оті самі громадські організації.

Мало того ГО є саме тими структурами, в результаті активної діяльності котрих в протистоянні із державою якраз і формується громадянське суспільство.

Але як на мене, звинувачувати лише державу в тому, що з її вини наше громадянське суспільство перебуває в "зародково-коматозному" стані, як мінімум не логічно. Бо, як вже констатувалось на самому початку статті, держава і громадянське суспільство це природні антагоністи і звинувачувати противника із котрим ти зчепився в клінчі, що він тобі добровільно не поступається, це ще й алогічне глупство.

Противника треба змушувати поступитися, в тому числі, проводячи інколи надзвичайно больові прийоми. А аби ті прийоми були ефективнішими і постійними - саме і потрібні, як інструмент ГО.

Наші ж ГО в своїй переважній більшості апріорі не здатні бути таким інструментарієм. Бо створюються вони задля чого завгодно, лише не задля головного свого призначення - захисту інтересів своїх членів та досягнення у зв'язку із цим поставлених цілей. А оте саме мотиваційне "задля чого завгодно" часто-густо якраз і носить споживацький характер.

Бо якщо уважно розібратися в суті та справжньому функціональному призначенні вітчизняних ГО, то в 99 зі 100 випадків з'ясується, що це приховані бізнес-політичні проекти, котрі створені:

а) як ширми чи допоміжні структури для відмивання чи заробляння бабла бізнесом, відвертим криміналітетом чи держструктурами самого різного рівня;

б) як допоміжні структури в політичних ігрищах та забавках фінансово-політичних кланів та самої держави;

в) як майданчики для реалізації особистих амбітних планів однієї чи невеликої групи людей.

А ще маються ГО такі собі посередники-комунікатори. Пересічний, доведений до відчаю громадянин через цей комунікатор волає до держави: "Ти, курвина дитина, тут так по рукам дала, що їх паралізувало, а там по ногам переїхала - і вони не ходять і мізки залюбила так, що від розпачу без півлітра ніц не зрозумієш, і дихати не даєш".

А держава неквапно так, поміркувавши, лінькувато через ГО-посередницю взад повідомляє: "Чую-чую. А що поробиш?...".

Тобто безліч громадських організацій в Україні зовсім не гарантує їхньої політичної незаангажованості, незалежності від держави, політично-олігархічних кланів чи відверто бандитських угрупувань.

Вище вже згадувалося, що одним із найголовніших завдань будь-якою громадської організації є захист прав своїх членів. І в нормальному суспільстві для цього не обов'язково з кожного приводу застосовувати силові методи - достатньо звернутися до суду. А хто може вирішувати питання в українських судах? Правильно, тільки потужні політичні сили, великий капітал, бандити і сама держава. Тобто СИСТЕМА.

А з системою можна боротися лише системно.

Тобто для початку хоча би усвідомивши, а з ким ти власне маєш справу. А наші ж ГО починаючи боротися із якимись негативними явищами часто-густо не усвідомлюють, що явища ті є породженням жахливої та безжальної системи. А коли таке усвідомлення приходить - часто-густо буває вже запізно.

Це все рівно, що пішовши в вишневий садок поганяти із рогатки шпаків, ви нарветеся там на птеродактиля. Або вирішивши туманного ранку переплисти невеличке озерце, коли туман розсіється несподівано з'ясуєте, що ви опинились посеред Дніпра.

Тобто, якщо якась ГО за умов нашого постсовдепівської системи влади і взаємостосунків поміж державою та суспільством щиро візьме за мету захист інтересів громадян у протистоянні із державою та іншими сильними світу цього, то вона мусить усвідомлювати з ким вона постає боротися.

Бо без такого усвідомлення, держава всією своєю потугою таку ГО або ж знищать, або приручать - і отримають чергову ширму чи комунікатор.

Ще однією бідою наших ГО є те, що вони, як правило, починають розбудову зверху вниз, а не знизу, поступово і одночасно зростаючи вверх і поширюючись по горизонталі. Такий підхід є хибним на самому старті, бо це все рівно, що саджати дерево верхівкою в лунку, а коренями до сонця. Верхівка згниє, корені і гілки засохнуть, а листя швидко злетить.

Тим не менш саме такий підхід розбудови у нас ГО надзвичайно поширений. І однією із головних мотивацій такого підходу є жлобство. Як жлобство ініціаторів створення ГО, котрі бояться допустити до керма свого дітища нових людей, так і споживацькі настрої внизу.

До мене, наприклад, часто-густо звертаються із такими приблизно проханнями. Пане, Валерію, ви надзвичайно багато пишете про самоорганізацію мас, чи не могли б ви приїхати до нас в Зачхипхайлівку та й самоорганізувати нас недолугих тутечки, бо місцевий сільський голова все розікрав, а кум його, дільничний, поборами обіклав.

Відповідаю, ні до кого нікуди я не попхаюсь. Допоки ви самі в своїй Хурхуярівці не самоорганізуєтесь, не підете до сільради і не влаштуєте там вселенського гармидеру голові, чи зібравшись гуртом не поставите дільничному ультиматум - де тобі не дозволено законом - ніс встромляти не маєш права, бо прищемимо, допоки ніхто вам не допоможе. Ні держава, ні політики, ні олігархи, ні криміналітет - бо вони є заразом із головою сільради та дільничним отією самою СИСТЕМОЮ.

І якщо представник якоїсь ГО приїде вас самоорганізовувати, краще женіть його в три шиї, бо він або ж шахрай, або ж авантюрник, котрий хоче пропіаритись на ваших бідах, або ж якийсь функціонер, котрому ви потрібні лише, як галочка у звіті про виконану роботу по організації мас.

А якщо не знаєте з чого починати, то візьміть на озброєння Чотири Золоті Принципи утворення громадського руху, які кажуть нащадкам заповів Нестор Іванович Махно.

Ось вони:

1.Гуртуйтесь на засадах чіткої мети.

2. Об'єднуйтесь без вождів.

3. Жодного політиканства.

4. Розраховуйте лише на власні сили.

Ви згуртувались, щось зробили, чогось досягли, зрозуміли, що повстали проти системи і не відаєте, що робити далі - шукайте собі подібних, допомагайте порадою таким, що тільки починають, і об'єднуйтесь у дії з такими, котрі, як і ви, щось вже зробили. Збагачуйте одне одного досвідом і крокуйте далі...

І до таких ніякому Семиволосу вже їхати не треба, вони самі до кого схочуть доберуться...

Валерій Семиволос, незалежний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП