Технократический сдвиг и Тигипко

За п'ять років поза політикою Сергій Тігіпко майже не змінився. Змінилася країна. У 2004-ому ми дискутували про цінності, демократію, світогляд. Нині, коли політика відверто поглузувала з ідеалістів, українці спраглі до дій, готовності діяти.

Як завважував Максиміліан Волошин, сьогодні історії потрібен згусток волі, партійність та програми - не важливі.

Сергій Леонідович обрав суміжний за змістом епітет. Сильна країна, сильний президент. Нічого несподіваного. Нічого зайвого. Тігіпко вирішив не обтяжувати себе ідеологічним дрантям, самоусунувся від змагання в креативності та епатажі.

Йому імпонує скучна політика, зізнався у день виборів Тігіпко. Хоча кампанію він провів жваво. Жвавіше за решту. Та й, що не кажіть, реклами було чимало. Порівнятися з ним може хіба що Арсеній Яценюк. Між іншим, не тільки у цьому. З такою стрімкістю, як останній втрачав прихильників, Сергій Леонідович завойовував.

Парадокс, але за пів року від справді молодого політика тхло цвіллю, віяло заскоруглістю, а роль альтернативи без вагань та сентиментів приміряв... кучміст. Отакої! І спробуйте скажіть, що не заслужено.

Людина з небаченими статками тонше за всіх відчула, що потрібно країні у відчаї. У той час, як Тимошенко викликала дух Майдану, а Янукович розпалював жагу до помсти, Тігіпко вмовляв, що здатен на те, чого за п'ять років не дочекалися від Ющенка - здатен діяти. Причому робив це дуже тактовно, без агресії, заграючи.

А ця посмішка...чого тільки варта ця посмішка! Вона повсякчас з'являлася на блакитному екрані і вам чомусь не хотілося перемикати канал... Дідько забрав би ту посмішку! Такою часом озброюються продавці з телемагазину - і тоді вже годі пручатися. Здавалося б, удома повно сковорідок (та й взагалі, на чорта увесь той непотріб, який вони рекламують), але вистачає посмішки, і ви ледь стримуєтесь аби не підняти слухавку та замовити ще одну.

Тігіпко відверто поступається Тимошенко в харизмі, Януковичу - в солідності. Його команда тільки формується; у програмі немає обіцянок, від яких мліють, нема з чого кепкувати журналістам.

Про економіку та фінанси він говорить не як політик, а як експерт-банкір. Свого часу від цієї манери відхрестилися Ющенко та Яценюк. Виявляється, даремно. Коли Сергія Леонідовича запитують про світ - той відбувається багатовекторністю, яку в 90-тих використовували для виправдання зовнішньополітичних провалів режиму Кучми.

Подейкують, Тігіпко майже не розуміє англійської.

Його мова позбавлена зарозумілості. Його рейтинг - це не багаточасове стовбичення біля мікрофону, а конкретні, лаконічні, часом навіть примітивні відповіді на запитання. Він лише постійно вдає, що поспішає - чи то у справах, чи то в спортзал. Як слушно підмітив Дмитро Видрін, Тігіпко - відвертий прагматик, ціннісно націю він не збагатить.

Під великим питанням, чи вийшов би з Сергія Леонідовича гарний президент. Пам'ятаєте, як спершу виправдовували недолугість Віктора Ющенка? Його порівнювали з Вацлавом Гавелом і додавали, мовляв, Україна не готова до такого президента. Що не кажіть, гарне виправдання. Тільки от зазвичай не країну підбирають під особу, а навпаки. Цікаво, чи довелося б виправдовувати(ся) Тігіпку?

Ще доведеться. Навіть зовсім скоро, бо він точно потрапить у владу - хто б не переміг.

Останнє Сергій Леонідович усвідомлює як ніколи (між іншим як і ті двоє), а тому впевнено крокує у синьому приталеному костюмі з лівою рукою в кишені, як ми звикли бачити на екрані - тільки тепер вже на перемовини з Тимошенко та Януковичем.

Від того, хто програв у першому турі, залежить, хто переможе у другому. Утім, навряд Тігіпко підтримає когось публічно, адже це означатиме на п'ять років пов'язати себе із тим, чий час минає.

Дмитро Тужанський, політичний оглядач, для УП