Еще один "сбитый летчик"

Діставшись станції метро "Печерська", тієї "тихої" суботи, 16 січня, коли агітація заборонена законом, з подивом побачив, як дебелі хлопці з короткою стрижкою ставили синьо-білі намети навколо Центрвибочкому.

"На картинку в телевізорі розраховуть, чи що?", - подумалося тоді. Та коли помітив, як біля кінотеатру "Зоряний" ровантажувалися комфортні автобуси "Неоплан" з "робочою силою", стало не до жартів.

Чого вони сюди приїздять, майже на кожні вибори? Мимоволі згадалися слова одного з претендентів, що протистояння між претендентами буде небачене жорстоким, а відтак - не завершиться ніколи, бо обидва головних претенденти не змиряться з поразкою.

Та й, власне, хто на неї посягає?

Зрештою, регіоналам можна поспівчувати: з усієї, на перший погляд, могутньої когорти - від Ганни Герман і Бориса Колесникова - до такого собі Лукьянова і Тадєєва, не кажучи вже про Діда Мазая - Азарова - ніхто, крім Януковича не має політичного рейтингу. З

Звичайно, не применшуємо популярність в донбаському краї Ріната Ахметова. Однак його рейтинг - публічний, проте не політичний. І, скажімо, раптом його кандидатуру було б висунуто на посаду президента України, навряд чи він набрав більше голосів, ніж, скажімо, Михайло Бродський або Інна Богословська. Таке воно жорстоке політичне життя.

Сьогодні , здається, ти на самому Олімпі, аж гульк - і вже поповнюєш ескадрилью "збитих льотчиків", які, втративши небо, а з ним і репутацію, змушені топтати землю.

Сценарій Партії Регіонів на президентських виборах мало чим відрізнявся від тактики сумнозвісної групи "239" на виборах Леоніда Кравчука. Як і тоді, більша частина демократичного сегменту електорального поля була засміченою вщент "соратниками", зате лідеру стелили килимову доріжку до самого трону.

Задля справедливості слід усе ж сказати, що Леонід Кравчук і Віктор Янукович - це дві галактики. За інтелектом, вишколом, ставленням до життя. Останнє - найважливіше у сто крат, ніж знання, уявлення і розуміння різниці між Анною Ахматовою і Анною Ахметовою, Гулаком Артемовським і просто "Артьомовським".

Кажуть, на дурнях воду возять. Навіть людям від політики далеким, зрозуміло, що Віктор Янукович останні два-три роки, особливо в опозиції, помітно стомився і здав. Він, я певен, із задоволенням би пожбурив усі ненависні атрибути, відкараскався від Ганни Герман з її "речами", із задоволеннями проводив час на тому ж корті чи за гольфом, і пішли вони всі під три чорти!

Але в даний час не може дозволити це собі - бо треба грати роль вождя. Чимось останнім часом нагадує неповторного Кісу Воробьянинова, коли той надуває щоки. Щоправда, Януковичу доводиться ще й пластиліново посміхатися. І він намагається виконувати роль справно - віддамо належне.

У журналістиці є неписане правило: якщо готуєш якийсь матеріал, а сам при цьому думаєш, як скоріше випити пива, і послати той матеріал під три чорти, то з таким же настроєм і почуттям читатимуть твій опус люди, малюючи в уяві кухоль пива. У політиці те саме - люди, до яких звертаєшся, інтуїтивно відчувають: чи пропускаєш через серце свої звернення до них, відверто чи надумано посміхаєшся, маючи на увазі свою вигоду.

Усі бачили в перебігу нинішньої президентської кампанії, як натужно і штучно виглядав лідер регіоналів, і як йому було важко і неприродно грати роль, написану чужими сценаристами.

Це виглядало тим більш недоречним, коли біло-блакитні почали завозити до Києва якихось хлопців спортивної статури мало не в одіозному адідасівському прикиді. "Какое, милые, тысячелетье на дворе?" Якось воно не клеїлось - браві телеролики і посмішки з фотошопа, величезні - в одинадцять поверхів київських хмарочосів - бігморди з білозубою американською посмішкою-мрією, і бандитського вигляду сим патики в кущах - про всяк випадок.

Кумеднішим хіба що на фоні Віктора Федоровича виглядав його тезка, чиє президентсво назавжди відходить у минуле.

Врешті, і Ющенко поповнив сім'ю збитих льотчиків. Він поки що залишиться при атрибутах, і попсує якусь кількість крові, у тому числі і тому "малому українцю", про якого так любить абстрактно просторікувати. Аби знайшовся сучасний український Шекспір чи Данте, то і вони навряд чи змогли б відтворити усю глибину морального падіння екс-месії помаранчевого розливу.

Особисто мене вразило його наївна віра в те, що вожді регіоналів поступляться йому посадою прем'єра задарма. Чимось Ющенко нагадав Горбачова в часи свого розпачу, коли змушений був зректися поста президента, умовляючи близьких, що нічого не втрачено, і він-таки посяде місце в новій структурі, котру створить з центром десь в Ташкенті.

Зовсім уже безглуздо виглядав, коли в день виборів тараторив заклинання: "Переможу!".

Технологія ПР на президентських виборах була досить прагматичною і прозорою: блокувати явку виборців в центральних областях, забезпечивши якомога більший доступ до виборчих дільниць своїх прихильників у Донецькій і Луганській області.

Куди ж тоді поділися їхні голоси? І в цьому, мабуть, найоптимістичніший підсумок цих виборів. Як не намагаються різні політтехнологи і просто шпигуни розшматувати нашу бідолашну державу - не дається! І в 2004-му, і в 2010-му - не вдалося розчленувати.

Більше того: нинішні вибори посіяли надію, що нове покоління політиків готове взяти на себе відповідальність за майбутнє держави. Оце, мабуть, і є головний висновок нинішніх виборів: їх, як стару, віджившу шкіру скидає з себе суспільство, відходять у минуле політики штибу Ющенка, та так званих "вічних" технічних кандидатів типу Бродського, Богословської, Ратушняка чи Супрун.

Не хочу кидати в них камінням - просто їхні дзвони віддзвонили. І слід поступитися місцем, аби не перетворитися на політичних клоунів.

Але і це ще не головне. Нарешті, суспільство отримало надію, що нинішні вибори не стануть черговим мексиканським серіалом, зрештою, закінчаться. І не судами, не катастрофою для країни, як про це із захопленням писали деякі видання із сусідньої країни, а цивілізованою перемогою одного з кандидатів.

Хочу це бачити: як з площі Лесі Українки в Києві дебелі спортивної статури хлопці в адідасівських штанях поспішно й метушливо демонтуватимуть синьо-білі намети навкруги Центрвиборчкому.

Їм немає чого турбуватися за майбутнє: воно в них буде безхмарним і світлим, і вони вже ніколи не стануть біомасою для картинки в CNN. Бо цивілізований світ визнає вибори в Україні такими, що відбулися за всіма законами жанру.