Тест на Сечевых Стрельцов

"Історичний" указ президента Ющенка про "Про заходи з відзначення, всебічного вивчення та об'єктивного висвітлення діяльності Українських Січових Стрільців" не можна вважати "резонансним".

На тлі попередніх справді гучних указів про Голодомор, ОУН і УПА, Телігу, Ольжича, Шухевича та інших, цей мав би сприйнятися спокійно, без особливого політичного ажіотажу.

Однак цього не сталося. Спочатку спікер російської Держдуми Борис Гризлов виступив із скандальною заявою, у якій згаданий указ українського президента назвав "недружнім кроком", що "через політичну кон'юнктуру продовжує нав'язувати курс на перегляд спільної історії".

При цьому закордонний очільник у звичному для росіян менторському тоні порадив, які саме історичні дати мають відзначати українці, зокрема, "65-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні".

Вже згодом, підтримуючи Гризлова, російські ЗМІ розв'язали черговий етап інформаційної істерії, яка лише вказує на те, що Москва впроваджує цілеспрямовану політику щодо дискредитації України та її історії.

Проте у даному випадку не заяви російських політиків викликають тривогу. До них усі звикли, й мало хто на них реагує. Натомість окремі українські ЗМІ поширили доволі промовистий коментар на цю тему відомого історика Ярослава Грицака, у якому той безапеляційно стверджує:

"Я є противником святкування окремих битв, незалежно чи це Конотоп чи битва на горі Маківка. Бо святкуючи ту чи іншу битву, ми немов продовжуємо святкувати війну - а для мене це невиправдано як з історичної, так і моральної точки зору. Але я є прихильником святкування ідей та формувань, які з цих ідей випливають".

Іншими словами, один із авторитетних сучасних галицьких істориків фактично ставить під сумнів доцільність святкування та відзначення воєнних битв, що їх у різні періоди своєї історії вигравали українці. Натомість пропонується святкувати "ідеї та формування".

Зважаючи на те, що Грицак презентує начебто патріотичний табір істориків-науковців, більше того, має імідж патентованого патріота і навіть "націоналіста", такі міркування заслуговують особливої уваги.

Але передусім кілька слів про битву на горі Маківка, яка так "зачепила за живе" нашого історика.

Гора Маківка знаходиться неподалік славетної Тухлі, відомої з Франкового "Захара Беркута". Тут, весною 1915 року під час Першої світової війни відбулася низка боїв Українського Легіону Січових Стрільців із регулярними частинами російської армії.

Власне Маківка була стратегічним об'єктом для росіян, утримуючи який вони практично забезпечували собі безпроблемний прорив на Угорщину. Спочатку росіянам вдалося захопити частину гори. Однак у результаті контрнаступу Першого та Другого куренів Січових Стрільців українці відбили втрачені позиції.

Подальші спроби росіян "підкорити" Маківку виявилися провальними саме через героїчну оборону українців. Бої завершилися 3-го травня взяттям під контроль Маківки австро-угорськими частинами на боці яких і воювали Січові Стрільці.

Перемога української зброї на Маківці мала великий вплив не лише на подальший хід воєнних дій, а й суспільно-політичну ситуацію в Західній Україні. Маківка дала потужний імпульс для активізації національно-визвольного руху.

Так, Українська Бойова Управа, яка здійснювала політичне керівництво стрілецьким рухом у своєму привітанні з нагоди перемоги на Маківці відзначала:

"З костей і крови, з ран і терпіння стрілецького виростає нова Україна - Україна діла і боротьби! Своїми воєнними подвигами Ви воскресили славну минувшину українського оружжя, Ви стали основниками нової доби історії України, в якій Україна повертає на давній шлях оружної боротьби за свою самостійність".

"Щиру подяку і подив" українським стрільцям висловив командувач австрійської дивізії генерал Фляйшман: "Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого Корпусу, бо матимете право назвати себе вибраною частиною. Я певний у тому, що в кожній небезпеці можна на Вас числити. Щоб ці побажання сповнились - тричі слава!".

Не випадково січові стрільці, в тому числі й ті, що брали участь у боях на Маківці, невдовзі склали кістяк Армії Української Народної Республіки, а після поразки УНР продовжували боротьбу у лавах Карпатської Січі, УВО, ОУН і УПА.

До речі, деталі боїв за Маківку відомі кожному школяреві, адже вони добре описані у підручниках з історії України.

Чому ж стривожився історик? На це є кілька причин.

По-перше, слід визнати, що частина так званої української інтелігенції, яку уособлює Грицак настільки уражена вірусом національної неповноцінності, що навіть не може допустити думки про можливість святкування історичних дат, які символізують перемогу української сили і духу, особливо, коли йдеться про перемоги над росіянами.

По-друге, стає дедалі відчутнішою криза у вітчизняній історичній науці, представники якої інколи мають діаметрально протилежні погляди на минуле свого народу, а тому не спроможні виробити єдину концепцію відзначення історичних дат, яка б враховувала поступ нації до своєї державності.

Їх функцію змушений виконувати президент, політичні партії, громадські організації, з усіма наслідками, які з цього випливають.

І, по-третє, значна частина суспільства та вітчизняного політикуму ще не вважає історію свого народу важливим чинником утвердження національної державності та ідентичності, а тому готова йти на будь-які історичні та ідеологічні поступки на користь інших країн, принижуючи при цьому українців.

Тому, скажімо, так легко в Україні встановити пам'ятник якомусь зайді чи окупанту, і так складно - власному герою.

Але перемога на горі Маківці у 1915 році, десятки інших українських перемог переконливо доводять, що так довго не буде.

Богдан Червак, для УП