Кучмизм-2, версия – 2010. Или: Уйдет ли вместе с Ющенко свобода?

Це не правда, що для українця дешева ковбаса важливіша за свободу. Останній мій текст "Голосуй за свободу. Голосуй або програєш" зібрав 128 коментів. Тож питання "чи закінчиться після Ющенка українська свобода?", виявилося актуальним і доволі важливим поряд з іншими темами, що їх порушують колумністи.

Відразу почну виправдовуватися. Попередній і нинішній "зойки вільної душі" я писав за так. Тобто за "Так!".

Пригадую, як 5 років тому, а саме 21 листопада 2004 року нас - трійцю військових журналістів з команди телепередачі "Територія безпеки" - запросили на "ніч виборів" до Могилянки.

Відомі особистості, політики, заїжджа московська "зірка" політологічного цеху Бєлковський і, нарешті, Ющенко з командою. Він вийшов до зали і дещо невпевнено промовив: "Влада вдалася до фальсифікацій".

Як і зараз, у ту мить я відчув, що він потребує моєї допомоги. І я, пораючись біля студійної відеокамери, кількаразово вигукнув: "Ющенко!!! Ющенко!!! Ющенко!!!".

Обізнані із процесом недо- або передполітики стверджували, що Леонід Кучма перед парламентськими виборами розписував майбутні відсотки перемоги партій на звичайному аркуші. І річ, урешті, не в тім, що Кучма, як не крути, не був демократом, просто ми ще не були нацією.

Нею ми стали на засніженому майдані. "Ми не бидло. Ми не казли".

Та, особисто для мене, квінтесенцією або сухим залишком, як по-ядучому пишуть деякі опоненти, оранжизму стали інші слова. Звичайні людські слова, промовлені на площі поблизу ЦВК одним донецьким чолов`ягою, звісно, з біло-блакитного табору: "Мы хотим вместе с вами жить".

Саме це споконвічне бажання Дону і Сяну - бажання жити разом - втілив за 5 років пан Ющенко. До нього, і в 1994-ому, і 10 років потому Схід і Захід не були разом. А зараз у нас немає ані донецького кандидата, ані його західного візаві. Країну зшито.

Втім, як і 5 років тому українці стоять перед непростим вибором. Обидва, назвемо їх потужними, кандидати, м`яко кажучи, мають сірі плями у біографіях і проблеми із законом.

Про кримінальне минуле кандидата Януковича не писав хіба що ледачий. Далі, вже будучи прем`єром, пан Янукович "наслідив" рукоприкладством. І якщо "підозрюваний" у побитті екс-міністр юстиції Лавринович всіляко заперечував і відбілював свого шефа, мовляв, ідіотизм і чорний ПіаР, то пан Коцемир (екс-губернатор Вінниччини) ніяк не спростував інформацію про своє побиття.

Та чи змінився Віктор Федорович? Бо ж президент у демократичному (та і будь-якому світі) - це ще й символ моральності.

Не все гаразд і з нею (тобто моральністю) і в Юлії Володимирівни. Олігарх кучмівського призову Гунський; вбивця Лозінський; натхненник будівельної афери "еліта-центр-2" Сергій Швець, депутат київської облради, який "кинув" 360 київських родин на величезні гроші - це аж ніяк не повний перелік грішків тієї, яка "працює".

Недаремно не заангажовані виборці між Юлією Т і Віктором ставлять знак "=".

Або, як то кажуть, обоє рябоє.

Дещо вже набридлий оку виборця образ кандидата ТигрЮля (от уже маємо мікс з політики, гламуру і кітчу!) намагається нас переконати (аж до зомбування) в тому, що наступний рік - її рік.

Попре таку нав`язливу рекламу дедалі більше українців починають виявляти схильність до аналізу і вироблення раціональних висновків. Один мій знайомий прапорщик, який до сьогодні аж ніяк не захоплювався Ющенком, раптом здивував мене одкровенням, що, мабуть, проголосує за нього. Очевидно, українці просинаються від електоральної сплячки, з мозку вивітрюються останні наслідки медіа-грипу.

Громадяни починають дивитися на кандидатів не крізь рожеві скельця і сприймати їх не завдяки одному лише блакитному "ящику". Мабуть, дається взнаки 5-річка свободи без 5-хвилинок ненависті і правильних новин. Пустка талановитого провокатора Корчинського залишається незайнятою. Нинішня ще не зовсім демократична, але, безперечно, вільна Україна затребувала авторів-волонтерів.

Про політичну породу нинішнього гаранта писати напрочуд легко. Ющенко - не політик, (наполягаю, в українському сенсі), Ющенко - державний діяч.

За його керування Україна здобула два потужні результати: набула членства у Світовій організації торгівлі і здобула РНП. Це, практично, ПДЧ (план дій щодо членства у НАТО) тільки без назви. Бо ж Річні національні програми - це і є елемент ПДЧ.

Дотепні європейці не могли отак запросто дати ляпаса Кремлю, який добивався нашого євроатлантичного фіаско. Тоді, у квітні 2008 року в Бухаресті, замість ПДЧ (який взагалі-то є скороченою назвою програми модернізації і з`явився аж у 1999 році під час приєднання до альянсу Польщі, Чехії та Угорщини) НАТО надало Україні перспективу членства. (Згадайте, як мріють наші євроінтегратори про перспективу членства в ЄС).

І це не все. Якщо порівняти ПДЧ з коробкою цукерок, то, вважайте, ми отримали цукерки без коробки. Отримали б, може, й коробку, було б усе як у людей. Та до цього леді Ю не побажала зустрітися із генсеком НАТО Яапом де Хооп Схеффером. Тікала від нього у Брюсселі як чорт від ладану.

Звісно, ЮВТ тоді не злецьки перешкодила євроатлантичному поступу України. Та чи применшують її вихиляси вагу Ющенка?

Сьогодні так зване Євроатлантичне співтовариство тримається на трьох китах. Маю на увазі Світову організацію торгівлі, Північноатлантичний альянс (NATO - англійською, OTAN - французькою) і Європейський союз. Отже за 5 років Україна під проводом нинішнього гаранта стала СОТ-івською і стоїть на порозі НАТО, отримавши перспективу членства у цій організації.

Звісно, за 5 років хотілося б більшого, та, як каже пан Кравчук, спільник пана Медведчука по СДПУ(о) і нинішній промоутер політмарки ТигрЮля, маємо те, що маємо.

Та, на жаль, по п'яти роках після майдану, ми не пройшли так званої точки біфуркації (або неповернення) до авторитаризму. В суспільстві поряд із запитами на свободу і демократію не зле прижилися ідеї "сильної руки". І першими від "сильної руки", тобто не зовсім адекватних з огляду на незаконність дій, потерпають оборонна царина та національний інтерес.

В оборонному відомстві поки що працює прес-служба Генерального штабу. Вона має статус прес-служби Збройних сил, вельми невеличкий штат (6 душ) і пару кабінетів.

Директивою Міністра оборони (на сьогодні є лише виконувач обов'язки міністра) прес-служба скасовується як структура до 31 березня цього року. Так вже сталося, що інформаційний продукт, що його виробляв невеличкий професійний колектив, свідчив про вкрай скрутну ситуацію у Збройних силах.

Об'єктивно ця робота входила в конфлікт із переможними реляціями пані Тимошенко про стан у війську, до того ж, прямо суперечила духу рішень (зафіксовані у Протоколі ) засідання Кабміну від 19 серпня 2009 року.

У Росії подібним "документом" забороняється розповсюджувати дані про перебіг реформування, а головне - про настрої всередині армії. Коментувати процес можуть лише уповноважені особи. Кілька десятків армійських високопосадовців були звільнені за невиконання того розпорядження.

За даними російських ЗМІ, порушення директиви тягне за собою навіть кримінальну відповідальність", - писала на УП журналістка Агентства журналістських розслідувань "Свідомо" Анна Бабінець.

Україна - не Росія, як писав Леонід Кучма. Якщо за хутором Михайлівським звільняють посадовців, то у нас "покарали" прес-службу. До речі, таке розформування виглядає наче банальна розправа над журналістами, які не займалися лакуванням.

Натомість, для ушляхетнення каральні дії офіційно пояснюються "необхідністю системного і якісного інформування громадськості про діяльність Міністерства оборони та Збройних сил, а також активізацією інформаційного забезпечення у кримському регіоні".

Про те, що коїться у кримському регіоні, яскраво свідчить епопея із захопленнями російськими морськими піхотинцями українських маяків (від південного узбережжя аж до Херсонщини). Документи, що свідчать про таке безпекове рейдерство військовиків сусідньої держави, доправлені до Міністерства транспорту.

Українські громадяни (мешканці Криму і Херсонщини) зараз очікують адекватних дій Києва. Позаяк Мінтранс знаходиться під орудою прем`єрки, то їй і карти в руки. Хай би зустрілася з колегою Путіним, попросила забрати морпехів ЧФ з українських об`єктів...

До чого я тут наводив інформацію з оборонної царини? Попре численні симулякри про сильну руку, насправді лише дотримання його величності Закону робить країну сильною. А таке, як може видатися на перший погляд, абстрактне поняття "свобода" (і, передусім, свобода слова і ЗМІ) є наріжним каменем демократії і безпеки.

Та українців у 2009-ому два відомих політики і за сумісництвом кандидати тішили іншим - осіннім марафоном із майстрування ШирКи. Не змігши домовитись і поділити країну на двох, вони йдуть на вибори порізно.

Політичний син Кучми - Віктор Янукович і політична донька Лазаренка - Юля Тимошенко. Чи пам'ятають вони чим закінчилася співпраця їх політичних батьків? Одному вона коштувала свободи.

Чи усвідомлюють сьогодні ці "велетні" опереткової політики, зліплені з грошей і політтехнологій, що разом з Ющенком може піти Свобода. Свобода для всіх громадян і для кожного окремо. Навіть для громадянки Тимошенко і громадянина Януковича.

Ігор Рудич, редактор сайту bezopasnost.org, для УП