Что скрывают за собой российские "Мульт личности"

Телевізійний проект "Мульт личности", що з'явився на одному з центральних російських телеканалів, зумовлює доволі протилежні відчуття, притягуючи, з одного боку, своєю комічністю, яскравістю образів, а з іншого, лякаючи своєю неоднозначністю.

В суспільстві після значної паузи, спричиненої страхом, знову з'являється можливість жартувати. Путін та Медведєв, за словами продюсерів телепроекту, стануть постійними його героями, і це попри те, що карикатури на Путіна значний період часу вважалися табу.

Та чи є це свідченням лібералізації режиму Путіна-Медведєва, рухом до свободи слова та плюралізму? Візуально, можливо.

Медіа-простір наших сусідів практично повністю перебуває під контролем влади, відображаючи вигідну їй позицію. Сатиричність "Мульт личностей" є більше псевдо сатиричною, відбувається певна симуляція, міфологізація.

Карикатури на зірок російського шоу-бізнесу та певних опозиційних до режиму політиків видаються скоріш за все ширмою, плацдармом для реалізації основної мети - дискредитації "ворожої" режиму системи, яка ставить під загрозу подальше його функціонування.

Основний акцент робиться на висміюванні політичних лідерів США, Грузії, України. Так, уже були показані карикатури на Обаму, Хіларі Клінтон, Лукашенка, Саакашвілі, Ющенка та Тимошенко.

Політичний режим Путіна-Медведєва, попри всю свою поверхневу значущість, засновану на газовій могутності, переживаючи вже не один рік зовнішню кризу, все більше поглинається й кризою внутрішньою.

Однією з причин цього є бідність населення країни.

Перспектива подальшого зменшення доходів від реалізації енергоносіїв складає ще суттєвішу загрозу поглиблення кризи.

Для підтримання рівня внутрішньої легітимності режиму громадянами, російська влада обрала відомий ще з часів Римської імперії спосіб - головне забезпечити суспільство хлібом та видовищами.

Якщо ж хліба на всіх у достатній мірі й немає, то з видовищами все в порядку. Створюється образ ворога, який екстраполюється, нав'язується й, врешті-решт, поглинається масовою свідомістю.

Ворог заважає процвітанню, ефективному функціонуванню. Саме це, а не внутрішні чинники, є головною причиною невдач. На боротьбу з ворогом мобілізується суспільство, витрачаються ресурси.

Таким чином, підтримується внутрішня ідентичність, забезпечується виправданість функціонування існуючого режиму.

Уже традиційно головним об'єктом пропагандистської машини дуету Путіна-Медведєва є Україна. На основі вже наявних випусків "Мульт личностей" складається враження, що основна увага зосереджується на негативному змалюванні Української держави, відвертому глузуванні над першими її особами - президентом та прем'єр-міністром.

Зимовий період не міг не обійтися без газової тематики: "Просим Киев в этот раз оплатить деньгами газ, а не байками-блинами и борзыми ющенками...".

Україну знову подають як державу-злодійку, державу, яка повсякчас краде чужий газ, роблячи перерву лише в ті дні, коли у Юлії Володимирівни заплановано відвідини солярію та сауни.

Віктора Андрійовича цікавить лише одне запитання - "чи горить сало?". Більше того, українці придумали ще й новий спосіб того, як можна красти газ - шляхом надування повітряних кульок - так можна створювати повітряні газові сховища!!!

Поза увагою не залишилися теми отруєння Ющенка й майбутніх президентський виборів в Україні. На зустрічі із Обамою президентське крісло замість Ющенка займає Тимошенко. Схоже, Російська Федерація з майбутнім президентом України вже визначилась.

Окрім того, Ющенко та Тимошенко просять у президента США позичити їм 5 мільярдів доларі для того, щоб повернутися на Україну, адже всі гроші було витрачено на сувеніри.

Українська сторона, попри вже не перші схожі напади, знову мовчить, жодним чином не реагуючи на образливі висловлювання, які паплюжать не лише перших осіб держави, але й всю Україну.

Країна наразі живе майбутніми виборами. І якщо певні політичні сили на чолі зі своїми лідерами не бажають чи просто бояться втратити підтримку Москви напередодні дня голосування, то мовчання кандидатів, які відстоюють націоналістичні ідеї, як мінімум, дивує.

Реагуючи на ворожі випади Москви, можна було б не лише заручитися підтримкою національно свідомих громадян, а ще й додати балів до своїх рейтингів.

Інформаційна війна на сьогоднішній день являється якісно новим і надзвичайно ефективним засобом досягнення політичних цілей. І якби це не було прикро визнавати, ми, володіючи значним потенціалом, наразі повністю її програємо, причому не лише Росії.

Якщо інші держави поки що вдаються до більш завуальованих методів впливу й свої амбіції стримують, то немає гарантій, що вже завтра ми не станемо жертвами цілеспрямованої антиукраїнської інформаційної атаки, на яку не зможемо дати гідну відповідь.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП