Поезда украинского сознания

Такого "веселого" нового року Україна за часи свого незалежного існування ще не мала. До когорти традиційних зимових свят цього року додали ще один привід підтримати алкогольну промисловість. 17 січня вибори президента України.

Дата цікава і ретельно прорахована розумними головами. І ці розрахунки доволі прості. Принаймні для політиків вони несуть як мінімум два позитиви.

Перший. Можливість зайвого піару на тлі новорічної істерії із привітаннями та подарунками.

Другий. Враховуючи здатність українців відзначати подібні свята масовим втрачанням здорового глузду та суспільною алкоголізацією - використати ці слабкості для розкрути, а зрештою, і вибору президента на п'яну голову.

Ідея проведення 17 січня виборів Гаранта - чергова спроба влади спаплюжити свята та лишити людей можливості реально оцінювати ситуацію.

Хоча, якщо розібратися, то й оцінювати немає що. Суцільний ґвалт. За результатами соціологічних опитувань можна чітко визначити, від кого соціологи отримали замовлення на висвітлення правдивого рейтингу.

Але люди не дурні, вони це вже зрозуміли. Всі. Крім політиків. Інакше б вони не штурмували засоби масової інформації такою великою кількістю опитувань респондентів із найменшою похибкою у совісті.

Соціологічні служби вже давно розділили кандидатів на три ешелони. Перший - Янукович та Тимошенко (так звані прохідні кандидатури). Другий - Ющенко, Литвин, Яценюк, Тігіпко та Гриценко (другий фронт українського політикуму). Третій ешелон - то всі решта (явні аутсайдери та технічні перекотиполе).

Такі собі потяги української демократії. Швидкі, особливого призначення чи товарні. Тільки хто куди їде?

ЯНУКОВИЧ: що б про нього не казали та не писали, в нього вже є всі складові не тільки найбільшого Авторитету країни - президента - але й навіть задатки Царя-батюшки (це на випадок, якщо українці своєю доброю волею вирішать повернути таку форму правління).

Високий, статний, в міру розумний, в міру освічений (а міра, як відомо, у кожного своя) та різносторонньо розвинутий. Йому пасуватиме і гетьманська булава і крадійська відмичка. Тому що він кращий.

Особисто мені подобається в ньому його здатність домовлятися із ворогами. А інколи навіть і з друзями. Я собі так думаю: якщо він заради своєї перемоги на президентських виборах здатен знайти спільні місця дотику із Тимошенко і з Ющенко, то на що він піде, щоб зробити кращим життя для українського народу?

Мабуть можливості його незлічені.

Його можна любити тільки за те, що у час передвиборчої кампанії він найбільше дав заробити простим смертним. Його агітатори найбільш оплачувані, подарунки найдорожчі і увага до виборців найбільша. І то фігня, що потім нам доведеться віддавати ці вкладені у агітацію гроші. Та ще й з великими відсотками.

Головне мати хоча б хвилинну можливість заробити...

Завдяки Йому люди відчули смак свята. У Рівному на честь майбутнього президента Януковича навіть новорічна ялинка запалала майже на місяць раніше. Він простий та доступний. Чує кожного. І робить своє. Йому довіряють мільйони українців. Правда мільйони його і ненавидять, але ж це говорить тільки про одне. Про те, що він ОСОБИСТІСТЬ.

І здатний привернути увагу до себе, до країни, не тільки українців, але й міжнародної спільноти. Він гідно витримує заздрість опонентів та злобу преси в рідних стінах резиденції в Межигір'ї. Це його мала Батьківщина.

Він скасував свої судимості та надбав високого рівня освіти непомірно тяжкою працею та хорошою дружбою. В нього є багато слабостей, але в цілому - він дуже сильна людина.

ТИМОШЕНКО: я заздрю її шаленій працездатності та неймовірній, за таких виснажливих умов праці, вроді. Гарна жіночка, тендітна та вишукана. Коли ї бачу, то найперше дивлюся на її шикарний новий одяг. А тільки потім намагаюся почути, що на цей раз таке видатне вона зробила для подолання зубожіння країни.

А ці мужики, примати, постійно їй заважають, засовують палки у колеса. Просто заздрять. Як і я. Хоча ні, я ще їй вдячна, за те, що вона таки стала поперек горла багатьом українським і не дуже олігархам.

А вона стійка. І недоторкана. Смілива. Адже мало хто з чоловіків спромігся так відверто тягнути на себе ковдру української свідомості та здобутків, махаючи ними перед носами виборців як прапором перед боєм.

Тільки Тимошенко здатна практично одночасно перебувати у різних регіонах країни. Звичайно, за кошти виборців. Завдяки Юлії Володимирівні, люди повірили, що часи матріархату в Україні можна повернути. Особливо, коли є такі розумні та відчайдушні жінки.

В неї є тверезе розуміння того, коли і кого треба до себе приближувати. Вона як біла тигриця вважає себе винятковою. Вона не соромиться хвалити себе за чужі здобутки, головне - аби вони були для добробуту українців.

Вона дуже щира і не може залишити байдужими ані своїх прихильників, ані ворогів. Вона не боїться боротьби, вона майстерно грає на чуттєвості українців та їх глобальному відчутті меншовартості. Юлія Володимирівна - геній рекламних слоганів та Богиня власного образу.

Ці два кандидати, повертаючись до висновків диво-соціологів - основні прохідні герої виборів 17 січня. Два потужних політика, закоханих у свій ідеальний образ насправді мало чим відрізняються один від одного. Більше того, не натішившись власною владою та можливостями вони мають всі шанси профукати цьогорічні президентські вибори.

Як? Уявімо таку ситуацію.

З різних сторін держави однією залізничною колією на великій швидкості ідуть на зустріч один одному два потужні сучасні потяги. Кожен із них оснащений великою кількістю супер наворотів та прибамбасів. Пасажирів запрошують приєднатися на кожній станції. Все продумано до найменших дрібничок.

Все. Крім одного. Маршруту. 17 січня у Києві ці потяги мають зіткнутися. Шанси вижити у обох мізерні. Сьогодні машиністи тих потягів дивляться один на одного впритул і чекають, хто перший із них зійде з колії.

Але ж це не автотраса... Хоча, в принципі, є ще один варіант розв'язки. Щоб уникнути найбільш кривавого зіткнення, існує можливість, що потяги вчасно зупиняться. Можливо, що один з потягів приєднається до свого конкурента і поїде в інший бік.

І таке може бути. Я не впевнена, що пасажири на таке погодяться, але у них все таки буде вибір.

Нехай пробачить мене "Укрзалізниця", але пересуватися країною можна не тільки залізничним видом транспорту. Подивимося уважно на другий ешелон політичного бомонду.

А даному випадку найперше, хто впаде у очі - то ЛИТВИН на тракторі. Герой України, він звик рятувати всіх. Він зустрічатиме тих, хто зійшов з потягів, зі сльозами на очах та трудовою книжкою в кишені для кожного.

Йому не вперше рятувати, бо сам знає, що інколи краще зійти з потягу раніше та пошукати інший вихід, аніж сліпо розбитися за невиправдану ідею.

Своїх пасажирів все ще чекає з іншого боку ЮЩЕНКО на старенькій конячці із американським прапором замість попони та тризубом вплетеним у гриву.

В нього на підводі між вуликами та старожитностями знайдеться місце для тих, хто згодиться підняти йому рейтинг ціною власного вибору.

Далі на самокаті чатує ЯЦЕНЮК. Хтось над ним пожартував, сказавши, що це найвигідніший вид транспорту. І бензину не треба і прав. І головне - однієї ногою тут, а другою вже там. Ви теж можете приєднатися до нього. Принаймні хоч одна нога буде чистою.

Хоча ні! Далі цікавіше. Біля шикарного лімузину стоїть ТІГІПКО. Такий красень - без краватки, босоніж та з розстібнутою сорочкою. Мачо та маг української політики. Адже тільки він міг пропасти декілька років тому таким собі звичайним українським Тигипком, та повернутися у світ вже оновленим супер політиком Тігіпком. Просто дива. Дуже розумно.

О, а це хто на танку? Це ж ГРИЦЕНКО. Також варіант. Здається і в цього "непрохідного" є транспорт для народу? І до того ж доволі безпечний та креативний.

А якщо добре придивитися, то і в решти кандидатів на пост Глави держави навіть з третього ешелону є чим підвезти свій народ. Хтось пропонує навіть донести його на руках до відомої цілі.

Головне - вибір є. Рухатися є з ким. І тим, хто прагне кровавих досягнень і тим, хто змучився і хоче просто дістатися мети без зайвих непотрібних жертв та принижень гідності.

В Україні сьогодні поки що є вибір. Бо завтра у нас будуть вибори. А потім вибору вже не буде. Тоді, коли ми побачимо реальний вплив технологій та наслідки оп'яніння нації прохідними кандидатами.

Тому сьогодні, як у шахах, вкрай необхідно прорахувати декілька кроків наперед. Нині потрібно тверезо проаналізувати перемогу будь-кого з кандидатів - його програму, команду, шляхи до влади та головне оцінити конкурентоспроможність та войовничість його супротивників.

І вже тоді купувати квитки та сідати у потяги, трактори, підводи, самокати, автомобілі та танки української демократії.

А може цього разу пішки пройдемося, шановні?

Наталя Пастухова, для УП