Запрещенная игра по правилам

Політичними "ток-шоу" програми за участю українських політиків назвали недарма. "Шоу" англійською означає "показувати". Тож ті програми є "показами" українських політиків.

Замість того, чим вони насправді повинні бути - нагодою поставити гострі, конкретні запитання політикам щодо їхньої діяльності - вони перетворилися на видовища, що маніпулюють багатомільйонною телеаудиторією.

Томас Джефферсон, головний автор Декларації незалежності США, усвідомлював, яку важливу роль відіграють мас-медіа у здоровій, дієвій демократії.

"Керуючись думкою народу, яка є опорою нашого уряду, головною метою є дотриматись цього права. І якби я мав вирішувати, чи нам мати уряд без газет чи газети без уряду, я не вагався б ні на мить у підтримці останнього", - так писав він у 1787 році.

Тоді Джефферсон навіть не міг уявити, що сто сорок років по тому з'явиться телебачення і переверне політику догори дриґом. 

Друковане слово - у формі газетного рядка чи Інтернет-сторінки - сприяє раціональній політичній дискусії. Телебачення, з іншого боку, надзвичайно змінює цю дискусію, несподівано приділяючи надзвичайну увагу гардеробу, зачіскам, інтонаціям, жестам і, що найнебезпечніше, емоціям.

Студенти американських факультетів журналістики вчать як телебачення змінює політику на прикладі історичних дебатів 1960-го року між кандидатами на посаду президента Джоном Кеннеді і Річардом Ніксоном, який зробив помилку, з'явившись в ефірі після напруженого дня втомленим і неголеним.

Технологія політичної теле-вистави розвинулась у високу науку маніпуляції політтехнологами, що, зокрема, виявили вибори голлівудського актора Рональда Рейґана і Барака Обами, який танцює гіп-гоп і грає у баскетбол.

Телебачення також передає контроль у політичному діалозі від журналістів до політиків, які мають здатність уникати запитань, доносити свої меседжи, і водночас викликати симпатію громадськості.  

Якщо "Інтер" наче перебуває під впливом політичних ворогів Тимошенко (Валерій Хорошковський, Дмитро Фірташ), то вони капітулювали.

Її поява була піар-проектом, керованим Кісельовим, який продемонстрував, що він є шоуменом, а не журналістом.

Він вправно керував журналістами, як добре тренованими цирковими слонами, які стрибають через коло і крутяться на велосипедах. Він домігся щоб дійство відбулося за неписаними правилами українських політичних ток-шоу:

Не викривати політиків у брехні і корупції. Шоу - все заради шоу! У якісному голлівудському сценарії є героїня, її вороги, драма, переслідування, гострий конфлікт і перемога. Журналістам було дозволено ставити гострі питання до Тимошенко, але лише за умови, що це уможливить їй дати швидку кмітливу відповідь, щоб бути неосудною в очах глядачів.

Якби такі шоу виявляли, якими є українські політики, хіба вони з'являлися б в ефірі щотижня? Ведучий на манежі тримає журналістів на своїх містах.

Повторні питання є рідкісним привілеєм, а не правом. Позбавити журналістів права поставити повторне питання - це все одно, що відібрати у поліцейського наручники під час здійснення арешту.

Натомість Тимошенко скористалася з поради Роберта МкНамари, який керував міністерством оборони США під час непопулярної війни у В'єтнамі: "Відповідай на питання, яке ти хотів би почути".

Коли журналісти переривали її квітучі промови, щоб повернутися до поставленого запитання, вона вимагала не переривати її. Ось ще одна перевага телебачення - можливість показати себе жертвою. У деяких випадках Кісельов майже вибачався перед Тимошенко: "Я не перериваю, але..."

Жіноча краса встановлює певні обмеження. Успіх Юлії Тимошенко багато в чому завдячує саме телебаченню. Так само як і успіх Барака Обами. Поставити незручне запитання першому афро-американському кандидату в президенти було дуже небезпечно - на багатьох темах лежало "табу".

Так само заборонено вимагати у Тимошенко бути відповідальною за невиконані зобов'язання і лицемірну риторику. Як можна ображати красиву жінку!?

Вона ж у відповідь нервово посміхнеться і почне зарегоче тоненьким голосочком, викликаючи в аудиторії симпатію і аплодисменти. Таке спрацьовує лише на телебаченні, друк цього не передасть.

Журналісти не мають права вийти за межі своєї касти. Ти можеш питати або розвінчувати політика, якщо сам належиш до цієї касти.

(Анатолій Гриценко може критикувати Арсенія Яценюка за те, що той не з'явився для голосування в парламенті щодо антикорупційного законодавства. А журналіст - ні).

Не треба, щоб аудиторія почувалася незручно. Телебачення створене для того, щоб люди втікали від реальності, а не змінювали її. І найважливіше, щоб почувалися комфортно.

Не варто показувати людям, як їхні лідери заборговують мільярди держави, які висітимуть тягарем на їхніх дітях і онуках. Громадянину двадцять першого століття треба казати, що уряд про нього подбає.

Тоді він не створюватиме громадські організації, профспілки і лобістські групи для захисту своїх інтересів і підняття життєвого рівня.

Такі політичні ток-шоу важливі для української політичної касти, тому що вони дають людям ілюзію, що політики відповідають за свої злочини. Врешті-решт, значно зручніше, коли тебе звинувачують у злочинах чи корупції на шоу Шустера чи Кісельова, ніж у судовій залі.

Епізод з Тимошенко до цього навіть не дійшов.

Мікрофон спочатку дали Андрію Блінову, який цілком резонно запитав, як це уряд удвічі збільшив доходи в листопаді, ніж в попередніх місяцях - напевне, друкуючи гроші? Замість відповіді на питання, Тимошенко почала одну з численних Орвелівських передвиборчих штампів про те, як вона врятувала націю від фінансової прірви (у яку країна сьогодні падає).

Коли Кісельов запитав про заяву, у якій корупціонерів "надо в буквальном смысле кончить", Тимошенко захіхікала, знову розігруючи свою жіночу карту. Лише на телебаченні вона змогла б так з цього вийти.

Тільки журналістка агентства Франс-Пресс Ганна Цуканова у всьому цьому нудотному процесі нарешті показала, що гідна називатися журналістом. Вона попросила Тимошенко розповісти про незрозумілий бізнес її чоловіка, оскільки прем'єр-міністр нещодавно заявила, що вимагає прозорості у фінансових питаннях родичів усіх кандидатів протягом президентської кампанії.

Коли Тимошенко нервується, вона має милу звичку швидко кліпати і кивати, наче напружено готується. "Це невеликий бізнес. Дуже скромний. Маленький бізнес", - відповіла вона. - "Він заробив майже три мільйони гривень минулого року", - зазначила Цуканова. - "Він працює у сільському господарстві, - ухильно відповіла прем'єр-міністр, додаючи, що крім того, її чоловік має "невеликий" будівельний бізнес. - "Як називається компанія?" - запитала Цуканова.

"Га?" - перепитала налякана Тимошенко, наче не почула запитання. Його повторили. "Шановні друзі, я чесно вам скажу, що я абсолютно не вникаю у бізнес чоловіка, тому що у мене абсолютно немає для цього часу" -  сказала Тимошенко.

Дивовижним чином люди в студії почали несамовито плескати. Оплески були такими гучними і штучними, що походити вони могли лише від учасників кампанії Тимошенко - ключовим інструментом кожного політика, який з'являється на телебаченні для відповіді за свої слова і дії.

"Можна вам сказати, що це абсолютно мені не цікаво. Тому що я, коли я приходжу, вибачте за ті подробиці, він уже спить. Коли я іду, він ще спить", - повідомила пані Тимошенко, хіхікаючи, розповідаючи цю байку кожному дурню, який би в неї повірив. "Коли ми спілкуємося на вихідних, це буває дуже рідко, (знову хіхікання і ненормально голосні оплески) я намагаюсь сказати щось приємне".

Втім, ключовий момент програми "стався", коли сам ведучий, Кісельов, виявив журналістське зацікавлення яке, вочевидь, не давало йому спокою. Він витримав паузу, глибоко вдихнув, поглянув направо-наліво, і спитав неохочим, майже присоромленим тоном, наче мав запор: "Хто допомагає Вам фінансувати Вашу виборчу кампанію?"

Силу, яку він набрав, щоб поставити це питання, за західними стандартами цілком пересічне, було вичерпано. Це врешті позбавило його мови щоб відреагувати на недолугу заяву Тимошенко, що це малі і середні бізнесмени "які не хочуть бачити мафію в Україні".

"Хорошо" - була млява відповідь ведучого, який дозволив пані Тимошенко уникнути і перебити питання журналістки Ольги Василевської про рішення фракції БЮТ щодо зміни політики щодо контролю над цінами на ліки, що може свідчити певні бізнес-домовленості.

Кісельову належить винагорода за захист Ріната Ахметова, коли він намагався довідатись, чи  останньому загрожує "розкулачення". Як він смів порівнювати Ахметова до мільйонів невинних працьовитих українців, приречених на смерть і голод більшовиками!

І як можна забути про голлівудську сцену, коли пані Тимошенко запросила Оксану Богданову з "Комсомольської правди" подивитися на етикетку своєї сукні, у відповідь на запитання, як прем'єр-міністр може собі дозволити таке дороге вбрання при такій скромній декларації.

Нас мало вразити те, що прем'єр тріумфально заявила (знову ж, під гучні оплески), що її сукня від українського дизайнера Айни Ґассе). І журналістка не отримала відповіді на своє запитання - як можна дозволити собі щодня носити нові дизайнерські сукні. Наче речі Айни Ґассе продаються на Барабашово чи Троєщині по 5 гривень за штуку!

Україна стоїть перед великою прірвою - між невеликою, поінформованою кількістю населення, яка читає, і великою кількістю населення, якою маніпулює телебачення. Подолати цю прірву - це одна із найактуальніших проблем нашої ери, в якій демократією маніпулюють як технологією.

Однак українські журналісти не повинні дозволяти, щоб колишній московський кадебістський інструктор переставляв їх, як пішаків на шахівниці. Ми зробили б велику послугу українцям, ігноруючи такі політичні шоу всі до єдиного, замість того, щоб надавати їм свою довіру, якої їм не вистачає.

Зенон Завада, редактор київського бюро The Ukrainian Weekly, для УП